5 грудня 2021 року минає 63 роки від початку беатифікаційного процесу митрополита Андрея Шептицького. У Львові наступне десятиріччя вирішено присвятити дослідженню історичної постаті митрополита Андрея, а депутати Львівської міськради висловили пропозицію оголосити Шептицького патроном Львова.
З огляду на сказане, “Вголос” публікує коротку історію беатифікаційного процесу одного з найвидатніших духовних лідерів нації.
Св. Іван-Павло II: “…Сподіваємось одного дня побачити його [митрополита Андрея [Шептицького] у славі святих”. Таку думку висловив св. п. Папа Римський Іван-Павло II у проповіді 27 червня 2001-го з нагоди беатифікації Владики Миколи Чарнецького та його 24 братів у мучеництві, а також мучеників – єпископа Мукачівської єпархії Теодора Ромжі, отця Омеляна Ковча і Слугиню Божу Йосафату Гордашевську. Вони пожертвували своїм життям, щоб Божа нива родила і приносила новий і щедріший врожай.
Свідчення терпіння заради Христа
Тоді ж Понтифік підкреслив, що ”треба зробити належне посилання на його [митрополита Андрея [Шептицького] героїчну апостольську діяльність, щоб зрозуміти по-людському незрозумілу живучість Української Греко-Католицької Церкви в темні роки переслідувань”.
У привітанні українських греко-католиків із нагоди 400-літнього ювілею Берестейської церковної унії св. п. Іван Павло II ще раз наголосив місце і роль жертовного подвижництва авторитетної постаті митрополита. “В його особі, поряд з освіченістю і духовною витонченістю, гармонійно поєднався незвичайний дар організатора, який засновував школи та академії, підтримував богословське і світське навчання, пресу, сакральне мистецтво і збереження історичних пам’яток”. Згадав також Понтифік і ”його свідчення терпіння заради Христа”.
Однак, і сьогодні, 5 грудня 2021-го спливає 63 роки, відколи саме того дня, але 1958-го почався беатифікаційний [beatus – блаженний і facio – роблю] процес митрополита Андрея [Шептицького] – приєднання до лику блаженних [“нижчий ступінь”, етап у процесі підготовки канонізації]. На жаль, в ті часи [50-60-і роки XX ст.] архієпископ Варшавсько-Гнєздинський Стефан кардинал Вишинський, примас Польщі, ординарій [правлячий єпископ для вірних греко-католицької церкви в Польщі] двічі [1958-го і 1962-го років] опротестував беатифікаційний процес.
Зрозуміло, що аналогічну позицію обрав і Московський патріархат, хоча, які він має стосунки [справи] до канонічної діяльності Святого Престолу. Така одностайність двох Церков негативно вплинула на процес беатифікації. Тому попередні спроби беатифікації митрополита Андрея [Шептицького] Ватикан, на жаль, відхилив. Тоді, здавалося, що він взагалі не відбудеться. Нині такі та інші негативні думки подолані практикою сьогоднішнього духовного життя та й життя в цілому. В цьому процесі важливу роль відіграє сучасне відродження Української греко-католицької церкви, яка після понад 40-річного скасування вийшла за межі Галичини на терени всієї України. І тут ми теж вбачаємо плоди подвижницької діяльності митрополита та його наслідників.
2003-го, після офіційних зустрічей у Ватикані, де Блаженніший Любомир Гузар мав розмову в Конгресі святих про відновлення беатифікації митрополита Андрея [Шептицького], було зроблено заяву, що ця справа перебуває на стадії завершення.
Новий крок Святішого Отця стосовно беатифікації Митрополита Андрея
Минуло ще 12 років.
У 2015-му у Львові урочисто відкрито і освячено пам’ятник праведному митрополитові Андрею [Шептицькому]. Ще за два роки до цієї історичної події глава УГКЦ Святослав [Шевчук] висловив надію, що до цього часу буде завершено процес беатифікації. Того ж таки 2015-го Папа Римський Франциск сказав, що постать митрополита Андрея [Шептицького] неоднозначно сприймається істориками.
Між іншим, вже до цього часу були завершені історичні дослідження, що необхідні для відновлення процесу беатифікації. Нині маємо фундаментальне науково-археографічне дослідження про історію Української Церкви на підставі архівних матеріалів Ватикану. Упродовж 1952-1967 рр. вийшло 42 томи документів. Від 1965-го до 1981-го Апостольський Престол видав 11 томів матеріалів під назвою ”Апостольський Престол і Друга світова війна” (1939-1945), доступні також листування українських владик з Апостольською Столицею у часи війни.
17 липня 2015-го чинний Понтифік оголосив спеціальний декрет про героїзм чеснот [діянь] митрополита Української греко-католицької церкви Андрея [Шептицького], тобто зробив важливий крок стосовно відновлення процесу його беатифікації.
Комунізм і більшовизм – сили від лукавого
Митрополит Андрей [Шептицький] був духовним лідером УГКЦ [1901-1944]. Відбув безпідставне ув’язнення і заслання російським царизмом упродовж 1914-1917 років у Росії. Та й у суздальській в’язниці він заносив молитви до Бога.
26 грудня 1939-го митрополит писав: ”Всі розпорядження, що приходять від радянської влади, є цілеспрямовані тільки на те, щоб нас упокорити, пригнобити та знищити. Більшовицькі урядовці мають владу вбивати людей без того, щоб їх кликати до відповідальности. Всі монастирі розпущено, а монастирські добра забрано. Вже зачали відбирати маєтки навіть від селян. Більшовики чваняться, мовляв, прийшли ”спасати й визволяти Україну”, а на ділі вони всякими способами намагаються її тільки поневолити й руйнувати”. Лист із такими та іншими звинуваченнями нових органів влади митрополит таємно переправив до Риму.
Саме у грудні-1939-го почалися масові депортації людей із Західної України в Сибір і Далекий Схід. Кількість вивезених упродовж двох років [1939-1941] сягнула кількох мільйонів, за даними різних дослідників – від 1,5 до 3,5 млн. осіб. Водночас відбувалися переслідування, арешти і вислання священиків та вірних УГКЦ. Каральні органи приділили особливу увагу митрополитові Андрею, на якого таємно завели карну справу.
Інтенсивно готували відповідних інформаторів, шукали псевдодокази стосовно єрархів Церкви, духовенства, чернечої спільноти, вірних. Власне, і раніше владика передбачав, за документальними матеріалами дослідника історії УГКЦ бл. п. Михайла Гайковського, що ”комуніст і християнин – то як огонь і вода, що разом в одному місці не можуть бути”. “Комунізм і більшовизм – це не що інше, як організація усіх сил лукавого для боротьби не тільки з усіма релігіями світу, але й усім тим, що в людстві благородне, людяне, культурне”. У Галичині ці слова стали майже приказками.
У зверненні до Святішого Отця Пія XII митрополит писав: “А я, як пастор того бідного народу, що стільки страждає, чи не мав би я якого права вмерти за його добро і кращу долю?”. Греко-католицька церква устами свого архипастиря визнала рішення Народних Зборів Західної України ”кривдячим і незаконним”. Митрополит протестував проти насильницьких дій радянських органів влади, обстоював права українського народу, його духовних провідників.
Мартиролог Українських Церков наводить відомості про близько 300 священиків УГКЦ, які були замордовані комуністичними режимами СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Водночас митрополит, незважаючи на переслідування, а навіть певне фізичне обмеження практичної роботи, готував духовенство і паству до активного протистояння cупроти нав’язування безбожництва та бездуховності. І все ж носіїв та апологетів таких ідей вважав не ворогами, а ”бідними, засліпленими… братами”, ”просив і взивав” молитися за них. Хоча добре знав і про гірку долю українських православних на теренах Великої України.
Тут радянський режим методично здійснював нищення церков, костелів, молитовних будинків, духовних навчальних закладів, сакрального мистецтва, переслідував вірних Церкви Христової. І найбільше зло – фізично розправлявся із християнською православною спільнотою, чинив всілякі перешкоди у духовній сфері людини. Та й не тільки. Натомість продукувалася атеїстична пропаганда, яка була складовою частиною ідеологічної роботи комуністичної партії і совєтської держави.
Протестував проти політики нацистів, рятував єврейських дітей та їх родини
У роки Другої світової війни, під час тимчасової німецької окупації України, митрополит, ризикуючи своїм життям та своїх близьких, зокрема священиків, чернечої спільноти, студентів духовних навчальних закладів, допоміг врятувати понад 150 єврейських життів. Владика переховував євреїв у своїй резиденції, організовував притулок у монастирях Церкви для понад 100 єврейських дітей, з яких нікого не було видано або втрачено. Він протестував проти кривавої політики та ідеології нацистів стосовно єврейської спільноти України.
Навіть в роки тимчасової окупації краю нацистами митрополит робив все для того, щоб Церква Христова виконувала свій духовний обов’язок перед українським народом, була готова адаптуватися структурно й обрядово у спосіб, який можливий в окупаційний період. І в цій роботі активну роль відіграли архієпархіальні собори [започатковані ще 1940-го], що стали своєрідними дорадчими структурами Церкви.
У центрі їх діяльності обговорювалися питання консолідації українського церковного життя, справи віри, видавалася низка декретів, правил, що сприяли зміцненню зв’язку духовенства – з митрополитом, його урядом і Церквою в цілому.
На урочистій сесії Собору (28 травня 1943-го) був прийнятий декрет ”Про єдність”. Тут аналізувалося чинне становище Церкви і визначалися шляхи до єднання, самокритично вказувалися причини розбрату і водночас давалася їх характеристика. Так, митрополит глибоко усвідомлював поточний момент, але водночас спрямовував свої думки, зусилля у кращі часи. Прагнув разом із духовенством, народом вибудувати майбутню перспективу розвою його духовності.
Звісно, треба було передусім вижити, але й не менш важливо – думати про життя і працю, духовне служіння у наступний мирний період. Упродовж усього життя митрополит був відданий ідеї збереження української культурної спадщини. Піклувався, як міг, насамперед, про людей, а також матеріальну і духовну спадщину за часів австро-угорських, польських, російських, німецьких, нарешті, радянських, перебуваючи на свободі чи в ув’язненні, засланні або ж тимчасово затриманим.
Радіохвилі Святого Престолу в Україну замовив ”Український Мойсей”
Нарешті, згадаємо ще один факт із життя і праці, активної позиції митрополита. Передачі Ватиканського радіо, як відомо, виходять в ефір із 14 грудня 1939-го. Незадовго до того митрополит Андрей звернувся до Папи Пія XII pозпочати мовлення українською мовою. Це, очевидно, могло хоч якоюсь мірою подолати цілковиту інформаційну блокаду, яка почалася після приходу на терени Західної України радянської армії.
Таке прохання працівники радіостудії виконали і сьогодні теж успішно працюють у цьому напрямку. Правда, тепер такі передачі, зокрема радіо і телевізійні, можуть почути і побачити у кожному домі українця. Навіть в атеїстичні роки радянського режиму, знаючи час недільних [святкових] відправ Богослужіння із собору Св. Петра, українська спільнота могла слухати [попри потужні радіоперешкоди] урочисті Літургії українською мовою.
Згодом у Львові видавництво ”Свічадо” видало його працю (радіокатехизи) під назвою ”Християнство – що це, властиво?” (- Львів, 1994). Тепер же передачі Радіо Ватикану українською мовою ведуться щоденно і тривають 20 хвилин. На його хвилях звучать численні повідомлення про Україну на весь світ. З іншого боку, завдяки Радіо Ватикану повідомлення про нашу країну поширюються десятками мов народів світу. Отже, і в цьому ми теж вважаємо заслугу праці праведного митрополита Андрея [Шептицького].
Звісно, що в ті часи, ні раніше про це в Україні ніхто не знав та, навіть, не здогадувався.
Новий Нунцій із Ватикану, литовець за походженням
7 вересня 2021-го авіарейсом із Вільнюса прибув новий Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвалдос Кулбокас. Приймаючи від нього Вірчі грамоти [1 жовтня 2021-го] президент України Володимир Зеленський попросив Папу Римського про беатифікацію праведного митрополита Андрея [Шептицького], а також запросив понтифіка відвідати Україну з офіційним державним візитом.
Тоді ж відбулася телефонна розмова Президента України і глави Апостольського Престолу. Водночас, керівник офісу Президента України Андрій Єрмак зателефонував Державному секретареві Апостольського Престолу кардиналові П’єтро Пароліну і також порушив питання беатифікації праведного митрополита Андрея [Шептицького]. Так знову відновлено, довгоочікуваний і вистражданий українським народом процес беатифікації. Віриться, що відтепер він знайде своє успішне завершення, а відтак, продовжиться праця стосовно зарахування Блаженного митрополита до лику святих Вселенської Церкви.
Божа нива завжди родить і приносить щедрий урожай
Отже, український народ і його складова частина – понад 7-ми мільйонна спільнота греко-католиків України і країн поселення чекають на відповідні дії Вселенської Церкви стосовно беатифікації ”Українського Мойсея”.
Безумовно, що активізації цього процесу та його успішному завершенню у значній мірі сприятимуть нові повідомлення вірних Церкви про зцілення, оздоровлення та інші прояви молитов до праведного митрополита Андрея [Шептицького]. Українці також сподіваються на дієву позицію у завершенні процесу беатифікації митрополита Андрея [Шептицького] з боку нового Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвалдоса Кулбокаса, всього складу Нунціатури Святого Престолу в Україні.
Адже праведний митрополит Андрей [Шептицький] все своє свідоме життя присвятив Божій ниві, яка завжди родить і приносить новий і щедрий урожай. І серед тих нових здобутків української спільноти, її Церкви Христової стане зарахування праведного митрополита Андрея [Шептицького] до лику блаженних.
