Середа, 19 Січня, 2022
Бiльше

    Від кожного з нас зокрема залежить – прийняти дар спасіння, чи відкинути його, – Митрополит Епіфаній

    На сайті ПЦУ опублікували проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять третю неділю після П’ятидесятниці і день пам‘яті преподобного Паїсія Величковського

    Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

    «Благодаттю ви спасенні через віру, i це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф.2:8–9). Такі слова настанови ми читаємо у другій главі Послання апостола Павла до Ефесян. Але у другій главі його ж Послання до Филип’ян читаємо здавалося би іншу настанову: «Отже, улюблені мої, […] зі страхом ітрепетом дбайте про своє спасіння» (Флп. 2:12). Також і в Євангелії від Мафтея читаємо слова Спасителя: «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12).

    То як же нам, християнам, слід вірно розуміти слова Божественного Одкровення і вчення Церкви: спасіння є даром Божим чи плодом наших зусиль, нашої турботи і старання? Чи немає у різних місцях Писання, щойно нами згаданих, суперечності між собою?

    Відповідь на це питання зрозуміємо, коли звернемо увагу на попередні апостольські слова з Послання до Ефесян: «Бог, багатий милістю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, i нас, мертвих за злочини, оживотворив із Христом» (Еф 2:4-5). Ці слова нагадують нам про дві сторони, два аспекти спасіння – божественний і людський.

    Про ці аспекти свідчить і саме поняття – «спасіння».Краще зрозуміти його ми можемо за аналогією – наприклад тією, яку чуємо з євангельської притчі про доброго самарянина. У цій притчі людина, яка подорожувала в Єрихон, постраждала від розбійників. А рятівником від страждань і можливо навіть смерті виявився самарянин, який подорожував тим же шляхом і натрапив на пораненого.

    З цього прикладу можемо побачити, як у спасінні є дві сторони: той, хто спасає, і той, кого спасають. Таке розуміння пояснює нам не лише земні справи, але через аналогію розкриває і пояснює те, що означає спасіння духовне.

    Бо справа спасіння є не якимось уявним, абстрактним поняттям. Як і спасіння від небезпеки для життя, від страждань, від неволі, від загибелі – духовне спасіння має цілком практичне значення.

    Всі люди, як грішники, перебувають у полоні зла і під владою смерті. Про цю неволю та підкорення начальнику зла – дияволу, нагадує і апостол Павло, кажучи: «Вас, мертвих через злочини і гріхи ваші, в яких ви колись жили за звичаями світу цього, з волі князя піднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення, [… Бог] оживотворив із Христом, – благодаттю ви спасенні, – i воскресив із Ним, і посадив на небесах у Христi Ісусі» (Еф. 2:1-2,5-6). Отже з цих та багатьох інших слів Писання ми можемо зрозуміти, що духовне спасіння має цілком конкретне значення – це є спасіння від зла, від влади диявола над нами, від панування гріха, це є спасіння від смерті тимчасової, тобто тілесної, і від смерті духовної.

    Тепер поставимо питання: як людина може врятуватися від небезпеки? Загалом – двома способами: або вона рятується сама, або хтось допомагає їй врятуватися.

    Щоби наочно зрозуміти це, знову повернімося до прикладу притчі про доброго самарянина. Якби той, хто подорожував у Єрихон, втік би від розбійників, то це був би зразок самостійного спасіння. Але врятуватися йому не вдалося, і тому цей подорожній потребував когось іншого, хто допоміг би йому.

    Спираючись на цей приклад поставимо питання: чи людина здатна сама спастися від влади зла, від дії гріха у своїй природі, від смерті тілесної та від загибелі духовної? Відповідь на це питання якраз і дає апостол Павло тими словами, з яких ми розпочали наші роздуми. Сутність їх полягає в тому, що людина сама не може спастися, вона потребує Того, хто спасе її.

    І Тим, хто спасає, слово Боже називає Господа Ісуса Христа. Він іменується Спасителем саме тому, що через Своє втілення, служіння, хресну жертву, воскресіння з мертвих та вознесіння Син Божий звершує все необхідне для нашого спасіння.

    Все це, як справедливо свідчить апостол Павло, не є нашою заслугою, а є Божим даром любові. Не наша праця, добрі діла, праведні вчинки були причиною Боговтілення, не ми воскресили Сина Божого з мертвих і вознесли Його на небеса – все це довершене божественною дією. Жодна людина не могла би на себе взяти гріхи всього світу, жодна людина не могла би докорінно оновити природу творіння так, щоби звільнити від рабства злу – все це є можливим лише для Бога, для Творця.

    Тому і спасіння відбувається не завдяки нашим заслугам, як підкреслює це і апостол Павло, але ми отримуємо спасіння як дар від Бога. І саме в цій аналогії – отримання дару – розкривається нам значення інших слів, про які ми також згадували на початку і які нібито вступають у суперечність зі сказаним нами.

    Чому про спасіння, яке є даром Божим, ми повинні «дбати», чому повинні його «здобувати силою»?

    Дар, як і спасіння, має дві сторони: того, хто дар подає, і того, хто дар приймає. Переконаний, що всі ви пам’ятаєте притчу про весільне свято, яке господар приготував для гостей, але вони не схотіли прийти на нього. В цій притчі ми бачимо, як Бог готує і подає людям благі дари, але не всі, кому ці дари подаються, готові їх прийняти.

    Це саме стосується і дару спасіння: звільнення людства від рабства злу і смерті не залежить від нас. Цей дар Бог вчинив для нас через Господа Ісуса Христа, як засвідчено Писанням. Але від кожного з нас зокрема залежить – прийняти нам цей дар, чи відкинути його.

    Коли голодний відмовляється їсти чи спраглий пити – не зможете накормити і напоїти його, навіть коли приготуєте йому все необхідне. Хворий, щоби уздоровитися, повинен вживати засоби для лікування. Нагий має вдягнути одяг, який йому подають, щоби прикрити наготу свою. З цих та інших прикладів можемо зрозуміти, що самої лише волі та справи благодійника не достатньо – потрібно щоби ті, до кого звернені благодіяння, сприйняли їх.

    Отже, коли Писання говорить, що спасіння не залежить від нас, що це є дар Божий, який ми отримали через Господа Ісуса Христа, то тут мається на увазі саме довершення спасительних дій, які справді залежать виключно від Бога. А коли те саме Писання наставляє нас турбуватися про спасіння та прикладати для його здобуття зусилля, то тут мається на увазі засвоєння кожним з нас особисто спасительних плодів хресної жертви і воскресіння Христового. Щоби сприйняти і засвоїти їх – ми справді маємо трудитися і прикладати зусилля.

    Шлях спасительний вказаний нам, маємо все необхідне, щоби у дорозі не заблукати – але досягнути мети може тільки той, хто йде цим шляхом, а не хто лише споглядає на нього зі сторони.

    Трапеза приготовлена – але щоби насититися, ми маємо прийти до Бога, який закликає нас.

    Жива вода благодаті Господньої витікає для всіх з невичерпного джерела – але ніхто не втамує спраги, якщо не прийде до цього джерела, тобто до Церкви та її Таїнств, звідки ця вода черпається.

    Христос все зробив для нашого спасіння і подає нам його не як плату за працю, але як дар любові – але від кожного з нас особисто залежить, чи приймаємо ми цей дар і чи належним чином використовуємо отримане.

    Тож, знаючи це, дорогі брати і сестри, будемо безперестанно дякувати Богові за його щедрість і милість до нас, за любов, яку Він виявив до грішників, даючи кожному можливість спастися і осягнути блаженне вічне життя. Водночас маємо трудитися, щоби поданий нам від Бога дар – прийняти, щоби отриманий талант – примножити, а не закопати в землю чи змарнувати в гріхах. Маємо, взявши хрест свій, йти шляхом спасіння, маючи не просто дороговкази на ньому, але попереду бачачи Самого Сина Божого, який спрямовує і підтримує нас у дорозі до Раю.

    Дорогі брати і сестри!

    Всі ці настанови є важливими самі собою, бо походять від Священного Писання, від Божественного Одкровення. Водночас вони стають більш зрозумілими, коли отримують роз’яснення і витлумачення, коли ми побачимо наочні приклади їхнього втілення. Саме тому особливо цінними для нас є і приклад, і плоди праці великого святого, уродженця полтавського, пам’ять якого ми нині вшановуємо – преподобного ПаїсіяВеличковського.

    Цей святий за свого земного життя зробив три важливих духовних речі: вивчив настанови Слова Божого і святих отців, втілював ці настанови у власному житті та навчав усіх бажаючих, як правильно слід розуміти Одкровення Господнє і науку Церкви.

    Перш, ніж оновити життя чернече у Молдові та Румунії, преподобний Паїсій сам багато потрудився для того, щоби пізнати духовний досвід подвижників та науку святих отців і застосувати їх найперше до самого себе. Тому настанови його – не мудрування чи теорії філософа, але плід того, що він сам пізнав на практиці, як справу, яка приносить духовне благо.

    Серед цих настанов особливо хочу привернути нашу спільну увагу до трьох: перша – не суди свого ближнього, хоч би ти на власні очі бачив гріхи його; друга – ні до кого не виявляй ненависті; третя – цілим серцем прощай кривди. Подивімося на них – чи не вимагають вони зусиль, про які говорить Писання? Безперечно вимагають, бо утримуватися від осудження, ненависті та злопам’ятності не просто. Чи потребує виконання цих настанов пильності? Безперечно – бо можна багато зробити добрих справ, але неправедним гнівом, пам’ятозлобністю, немилосердям погубити плоди цих справ і саму душу свою.

    Тому підносячи сьогодні особливі теплі молитви до преподобного Паїсія у місці його народження і зростання – і тілесного, і духовного – попросімо у цього великого святого заступництва перед Богом, щоби і кожному з нас відкривалося пізнання істини Божого слова та незмінно подавалася благодать Святого Духа для втілення пізнаного в наше життя.

    Преподобний отче наш Паїсіє, моли Бога за нас!

    Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне