У першу неділю вересня в Чорногорії відбулися масові вуличні зіткнення. Їх причиною стала інтронізація в історичній і духовній столиці країни — Цетинє — сербського священика Іоанникія митрополитом Чорногорсько-Приморським Сербської православної церкви (СПЦ).
Звісно ж, цей захід мав політичне підґрунтя. Недивно, що коли стало відомо про намір СПЦ провести інтронізацію сербського священика у святому для всіх чорногорців місці — Цетинському монастирі, це викликало у країні обурення. Тому президент Міло Джуканович, ряд депутатів Скупщини, чорногорські організації закликали сербську церкву змінити майданчик для інтронізації і провести її в новому соборі в Подгориці. Однак СПЦ на це не пішла.
Затим уже стало зрозуміло, що вихідні спокійно не минуть: у чорногорських містах почалися протести проти дій іноземної церкви, а Скупщина Цетинє прийняла рішення заборонити інтронізацію. Чорногорці за кілька днів до 5 вересня блокували Цетинє, споруджуючи барикади й підпалюючи шини на в’їздах до міста, тоді як групи підтримки Іоанникія намагалися прорватися в місто. У відповідь поліція застосувала газ і світлошумові гранати, не допустивши жорстоких зіткнень.
Прем’єр Здравко Кривокапич — відомий своєю непослідовністю, але зобов’язаний СПЦ своїм обранням на посаду глави уряду, — довго не міг вирішити: заборонити чи дозволити інтронізацію. І лише за кілька годин до початку заходу сказав «так». Після цього Іоанникія й сербського патріарха Порфирія доправили в Цетинє військовим вертольотом, а спецпризначенці, прикриваючи щитами, провели їх до монастиря, вже оточеного бронетехнікою та поліцією.
Але задля чого сербська церква пішла на загострення ситуації в Чорногорії? Річ у тому, що СПЦ — найактивніший провідник політики «сербського світу», як дружня їй РПЦ — один із адептів «русского мира». Вона не бажає визнавати незалежність Чорногорії, хоче зберегти свій політичний вплив у країні й далі отримувати гроші від місцевих парафіян. Проведення ж уперше за 30 років інтронізації в історичній та духовній столиці Чорногорії стало заявкою на перетворення СПЦ на лідируючу політичну й релігійну силу цієї країни.
Багато років Белград прагне не допустити автокефалії Чорногорської православної церкви. Вона утворена й визнана ще 1766 року, а століття потому Чорногорію визнали 27-ю незалежною державою світу. Але 1918 року просербські сили Чорногорії домоглися її входження до складу Сербії. Було знищено автокефалію ЧПЦ, яка стала частиною СПЦ. Лише 2006 року чорногорці знову добилися незалежності. Але вирватися з-під духовної окупації Белграда все ще не виходить.
Відновлена ЧПЦ, визнана лише кількома церквами (зокрема УПЦ КП), була на напівлегальному становищі до 2001 року, коли зареєструвалася як неурядова громадська організації і стала боротися за повернення автокефалії. За словами М. Джукановича, відтворення національної незалежної церкви необхідне для остаточного визволення з-під «згубного впливу Сербії». І тому для чорногорців такий важливий приклад України.
СПЦ, підтримувана сербською владою, залишається одним із основних гальм реформування країни, противників інтеграції Чорногорії в ЄС і членства в НАТО. Саме тому вона розгорнула агресивну кампанію проти закону про свободу віросповідання, який вводить у правове поле церковні організації й націоналізує незареєстрованні церковні споруди, побудовані до 1918 року (а таких у СПЦ більшість), а також ламає плани розширення «сербського світу» в Чорногорії. Апофеозом цієї кампанії стало обрання у Белграді Іоанникія і його інтронізація, що відбулася в Цетинє.
СПЦ виграла битву, яка матиме вкрай серйозні наслідки для Чорногорії та її влади.
По-перше, починається поділ чорногорського суспільства за національною і релігійною ознаками, куди буде втягнено не тільки сербів і чорногорців, а й представників інших національностей та конфесій. Багатоконфесійність і мультикультуризм, якими так пишаються в Подгориці, можуть канути в минуле.
По-друге, дано старт політичній кризі, яка може призвести до розпаду правлячої коаліції і дострокових парламентських виборів. Не можна виключати й відставки прем’єра Кривокапича, оскільки його поведінка напередодні інтронізації не задовольнила ні чорногорську сторону, ні сербську.
По-третє, ймовірними стануть уповільнення євроінтеграції і блокування реформ. А з огляду на небажання окремих країн (приміром, Франції) бачити нових членів Євросоюзу, анонсований раніше прийом Чорногорії в ЄС 2025 року можуть відкласти.
По-четверте, висока ймовірність, що посилиться робота сербських і російських спецслужб, які з приходом уряду Кривокапича й так стали почуватися доволі привільно в країні — члені НАТО.
Нарешті, по-п’яте, виникла реальна загроза перетворення Чорногорії на православно-клерикальну країну, де СПЦ буде вирішальним чином впливати на політику держави в інтересах не тільки Сербії, а й Росії. Декотрі чорногорські ЗМІ писали, що під час останніх подій у Цетинє й передвиборних релігійних маніфестацій парафіян СПЦ можна було помітити співробітників російських спецслужб. А глава РПЦ Кирило не приховував своєї підтримки цих акцій.
Тим часом військово-церковна операція інтронізації показала, що в Чорногорії є патріотичні сили, які не бажають дестабілізації країни. Це не тільки опозиція, а й окремі представники правлячої коаліції, що не прийняли такого агресивного нав’язування «сербського світу», відвертого нехтування волею жителів Цетинє і позицією президента країни.
Події в Цетинє демонструють, що Чорногорія й увесь регіон знову стають об’єктом гібридних атак російських та сербських спецслужб, які діють спільно з православними церквами. Криза в Боснії і Герцеговині, стагнація переговорів між Косово й Сербією, напружені відносини між Північною Македонією та Болгарією, чорногорські події демонструють, що ґніт на пороховій бочці Західних Балкан знову тліє.
Володимир Цибульник, Тимчасовий повірений у справах України в БіГ (березень-липень 2018 р), ZN.ua
