Путінський режим продовжує лихоманити у період святкування 30-ї річниці Незалежності України. Недоімперія Російська Федерація відчуває нестерпний біль від самого факту існування суверенної України, курс якої стрімко віддаляється від курсу сучасної Москви.
Саме з цих причин російські пропагандисти усіляко намагаються зіпсувати свято українському народові інформаційними вкиданнями, які паплюжать історію України та мають на меті скомпрометувати українську державність в очах світової спільноти.
“Духовний фронт” вже писав, як роспропаганда розкручує розсекречені матеріали Федеральної служби безпеки РФ, основною ідеєю яких є те, що авторами автокефалії Української православної церкви була фашистська Німеччина у 1941-1944 роках.
Окрім цього, ми згадували, як улюблений проповідник Моспатріарха Кіріла (Гундяєва) протоєрей Андрєй Ткачьов, який декілька років тому втік з України до Росії, “привітав” Україну з Днем Незалежності потоком брудної ненависті. Священник РПЦ назвав Україну “державою божевільних росіян” і “демоном, який прагне крові своїх дітей”. У своїй промові він щедро засипав “істинною російською православною любов’ю”, зневагою та образами Православну церкву України, українську державність, Вселенського патріарха Варфоломія І та держав-союзників України.
І ось ФСБ РФ розсекретила чергову порцію документів з власних архівів, які демонізують Україну, українських націоналістів та змальовує українців, як посібників нацизму.
Оприлюднена інформація є продовженням історії про автокефалію УПЦ за часів німецької окупації і описує вбивство митрополита Алєксія (Громадського), якого у 1941 році було обрано очільником Української церкви Московського патріархату на соборі єпископів у Почаївській лаврі.
З документів ФСБ РФ випливає інформація, що архієрея було вбито українськими націоналістами нібито через відмову перейти з-під підпорядкування Моспатріархату до складу автокефальної УПЦ.
Зокрема, у довідці, складеній архієпископом Курським і Белгородським Питиримом в липні 1944 року, йдеться, що у 1943 році автокефальна УПЦ у співпраці з націоналістами розпочала тиск на непідконтрольних їй священників. Багато кліриків, за свідченням Питирима, були вбиті бандерівцями. Окремі фрагменти зазначеної довідки публікує “Спутник.Узбекистан”.
Владика Питирим заявляє, що в травні 1943 року митрополит Алєксій (Громадський) отримав виклик від генерального комісара міста Луцьк прибути до нього у справах шкіл. Архієрея похапцем на авто без охорони, разом з церковним секретарем і перекладачем, відрядили до Луцька.
Питирим заявляє у довідці, що вже через 20 хвилин після від’їзду владики, почали ширитись чутки про його вбивство. Комісаріат не реагував на подію і лише надвечір відправив по маршруту автомобіль з лікарем. Через деякий час, лікар зустрів загін німецьких солдат, які везли чотири трупи, серед яких було ще тепле тіло митрополита Алєксія (Громадського) з сімома ранами.
Поплічники совєтів підозрювали у вбивстві так званого “лісового” священника-націоналіста Петра Мельника, якого совєти визнали винним у терористичній діяльності. Як доказ його причетності до вбивства митрополита Моспатріархату став знайдений у нього хрест з прикрасами, що належав раніше секретареві церкви, вбитого разом з Алєксієм (Громадським).
Окрім відвертого бажання зіпсувати Україні святковий настрій, у таких інформаційних акції з боку РФ є й інше призначення. Кремль намагається провести паралелі між подіями тих років, з ситуацією сьогодення.
Путінський режим вперто намагається створити образ того, що новостворена Православна церква України об’єдналась з українськими націоналістами, або, як стверджують роспропагандисти, “нацистами”, і чинить шалений тиск та гоніння на “канонічну” Російську православну церкву в Україні (УЦП МП).
Звісно, всім давно зрозуміло, що тиск та “гоніння” існують виключно в уяві кремлівських чиновників та їхніх прислужників в Україні. Втім, роспатріотів це не стримує і вони продовжують звинувачувати Україну у “відродженні нацизму”, “гоніннях на православ’я” тощо. Проте, за такими звинуваченнями дедалі чіткіше відчувається безвихідь та безсилля Москви, бо імперія не здатна призупинити процес євроінтеграції України, але дуже сильно не бажає втрачати Україну з орбіти власного впливу.
