Неділя, 19 Вересня, 2021
Бiльше

    Слово патріарха Варфоломія після співслужіння з нагоди 60-ї річниці його дияконської хіротонії

    Сьогодні відбулась Літургія, яку очолив Вселенський патріарх Варфоломій у співслужінні Александрійського патріарха Феодора ІІ, предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, єрархів Грецької та Кіпрської Православних Церков, які прибули на острів Імврос.

    По завершенню богослужіння патріарх Варфоломій у Митрополичому храмі Успіння Богородиці сказав слово з нагоди 60-ї річниці своєї дияконської хіротонії.

    Блаженніші, Високопреосвященніші і Преосвященніші брати, всі інші благочестиві клірики, високоповажні нагороджені начальники, поважні освітяни, чесні громадські діячі, улюблені земляки та друзі Імвроса, вітаю вас з усією своєю любов’ю, вітаю вас поцілунком, по-патріаршому благословляю вас і дякую вам за зворушливу та найпривітнішу вашу присутність на цьому блискучому святі та урочистості усього Імвроса, у цей знаковий день мого життя, як клірика Святої Христової Великої Церкви.

    Христос посеред нас!

    З Нього та з Його всечесного та величного імені починаю мою смиренну проповідь до вашої любові, сьогодні, в день, коли я святкую разом з вами сповнення повних шести десятиліть від дня моєї дияконської хіротонії у цьому Митрополичому Храмі.

    Починаю із сердечного славослів’я Господа і Бога мого, Якому, як сьогодні, Йому та Церкві Якого, я присвятив усього себе, тому що від Нього походить усяке благе даяння і всякий звершений дар. Що віддам Господу за все те, що Він подав мені? Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм, бо вчинив мені велике Сильний! І святе Ім’я Його, всеоспівуване та преблагословенне у нескінченнч віки.

    Сповідую перед Вами, браття мої, що славлю Його вдень і вночі за всі ті блага, які Він рясно вділив мені: за моє походження з Імвросу, за мою родину, за моє здоров’я, за моїх вчителів протягом усіх двадцяти років мого навчання у різноманітних школах, за мого Духовного Наставника, за священство, архієрейство і тридцятилітнє моє патріарше служіння, за все те, що Він допоміг мені звершити протягом цього служіння. Цій темі я мав намір присвятити свою сьогоднішню проповідь з нагоді річниці, аж коли відшукав у карманному календарі Митрополії Імвроса і Тенедоса, що це те, про що я говорив десять років раніше, коли виповнилося пів століття від 13 серпня 1961. Іншими словами казав те саме і у 2001 р., на сорокову річницю моєї хіротонії. Отже, який сенс є повторювати їх сьогодні? І, як я вже сказав, хіба це мої досягнення та здобутки? Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не отримав?

    Відтак, я вирішив, замість усього того сказати вам кілька слів про місцевості де звершилися віхи та які знаменували моє життя: про Імврос, про Халки, про Європу, про Фанар.

    ***

    Що ж сказати мені про Імврос? Про що розповісти спочатку? Те, що я тут народився та виріс, є відомим. Те, що я надзвичайно люблю цю місцевість – загальновідомо. Стидаюся, коли говорячи про Імврос у мене на очі навертаються сльози та переривається мова. Він у моїх думках «ввечері і вранці, і опівдні, і повсяк час». Думаю про нього, відвідую його, мрію про нього і шукаю можливості, щоб приїжджати знову і знову кілька разів протягом року, не зважаючи на багато обов’язків моєї Патріаршої посади. Чому ж так стається? Тому що Імврос є «островом нашого серця, островом нашого болю, наших отців, островом нашої нескінченної ностальгії», як я вже це казав колись. Тому що він є «улюблена батьківщина», згідно Еврипіда, а гідно Гомера «немає нічого солодшого за батьківщину». Тому що це місце поранене, сповнений гіркотою та скривджений. Тому що Господь наділив його нескінченними радощами та красотами. Він є «найчарівніший та найприємніший острів». Тому, він є цілковитим світлом, цілковитим Егейським регіоном, цілковитим благоспівом, цілковитою справжністю, цілковитою істиною, цілковитим авторитетом. «Зрештою… місце народження глибоко відбивається у тобі, стає вишиваним візерунком на твому серці назавжди, тому що є незаміннім», є унікальним. Так! Імврос є унікальним! «Острів Імврос, острів сповнений радості та у Егейському  морі найкращій»,  повторімо за Іоаном Євгеніком.

    ***

    Після Імвросу, другою важливою віхою мого життя був острів Халки. Після початкової школи у своєму селищі, у віці 11 років, я навчався один рік у Зографіоні у Константинополі, а потім знову повернувся на наш острів, де його благоустроїтель Митрополит Мелітон відкрив Центральну нашу школу, що принесла багато плодів, проте мала безславний кінець. Одразу після її закінчення у 1954 р., Бог, через мого Духовного Наставника, направив мої стопи у знамениту Богословську Школу Халки. Школу з набагато більш тривалою історією та досягненнями, ніж наша Центральна Школа, але з таким самим безславним кінцем. Чи визначений та незмінний цей кінець? Навіть не хочеться розмірковувати про це. Але те, що неможливо для людей, можливе для Бога. Хіба про це не свідчить знову відкриття наших шкіл тут, на Імвросі?

    Отже там, на Пагорбі Надії промайнули сім чудових років, у ідилічному місці Школи, з мудрими викладачами та улюбленими спільниками учнями з «усіх кінців вселенної». Там я навчився молитися, навчився любити вчитися, мріяти про майбутнє, захоплюватися «дуже гарним» оточуючим природнім світом, за шанування та захист якого я вболіваю вже багато років. Ця Школа була справді важливою Православною Богословською Школою всесвітнього значення. Тому і рана від її закриття була і є великою для Вселенського Патріархату. Туди я знову повернувся, на чотири роки, після свого навчання у Європі, перед тим, як укорінився на Фанарі, 49 років тому. Отже загалом одинадцять років на о. Халки, хіба могли не залишити незгладимий відбиток у моєму житті, на моїх поглядах та світогляді?

    ***

    Після Халки і двох років моєї військової служби, настали п’ять років мого шляху в Університетах Європи на стипендію нашої Патріархії.

    Тут хочу згадати із зворушенням та вдячністю одну деталь: Маючи на руках довідку про закінчення строкової військової служби, я опинився на пристані Галата, щоб кораблем відправитися до Пірею, а звідти до Італії для початку навчання. Туди прийшли двоє шанованих Архієреїв для того щоб благословити мене на дорогу та успіх, мій Духовний Наставник та мій Очільник Школи, які подарували мені сумку для книг. Як можна забути таке піклування, таку батьківську турботу справжніх духовних отців? Нехай буде їм вічна пам’ять та нехай їх душі спочивають у спокої!

    Отже, в Європі був інший світ. Інше віровчення. Інший світогляд. Інші мови. І мені було потрібно адаптуватися. Зрозуміти, що моя місцевість не є центром землі. Що існують й інші місцевості та культури. Там необхідно було навчитися поважати відмінність інших. Навчитися шанувати інші підходи, установки, оцінки. Довелося, за тих п’ять років, вивчити якомога більше речей, для того, щоб підготуватися до труднощів життя та служіння, які чекали на мене після повернення назад. Славлю Бога та складаю подяку Матері Церкві, які надали мені таку можливість. Я вже сказав, звісно, тоді, восени 1963 р., коли розпочав, сказав слідом за Кавафи: «піду в іншу землю, піду у інше море», але не сказав: «знайдеться інше місто, краще за це». Тому що я вірив, що моє місто та моє призначення були тут. Необхідно було виконати мій борг перед Церквою, яка мене вивчила. І я не став Викладачем на Халки, те до чого готувався, проте Святий Бог і Устроїтель Церкви мав інші плани для диякона Варфоломея з о. Імвроса, який переміщався між навчальними кафедрами у різних Школах Європи.

    ***

    Після усього Європейського – знову освячений о. Халки на чотири роки та хіротонія у пресвітера, і знову через покладання рук мого Духовного Наставника Митрополита Мелітона, у соборі Святої Трійці. Тоді предстоящій говорив про ідейний зв’язок жертовника та церковної кафедри, а також про моє призначення Викладачем канонічного права. Далі було возведення у Архімандрита у Особистій Патріаршій Каплиці Патріархом Афінагором, який упокоївся на початку липня 1972 р. та обрання, з труднощами, його наступника з Кафедри Імвроса та Тенедоса, люб’язного Димитрія Пападопулоса.

    Так для мене розпочався Фанарський період. Новий Предстоятель заснував Особистий Патріарший Офіс та покликав мене приїхати з Халки, щоб очолити його. Новий Предстоятель, який обійняв мене з отцівською турботою та невимірною довірою, нове місце служіння, нові співробітники, нові умови, особливо більше руху та роботи у порівнянні з Халки, а, також, постійна участь, не лише теоритично, але і практично, у таїнстві та багатостолітньому чуді Великої Церкви. У її «Університеті» я навчився набагато більше, більш священного та більше почесного від того, що вивчив у освітніх вишах Європи. Дізнався про багато проблем нашої Патріархії та невимовних її утисків, про які мало хто знає зовні, які не описуються, але які переживаються. Протягом сімнадцяти років я був зв’язком між Патріархом Димитрієм та Митрополитом Халкідонським Мелітоном. Кораблі по маршруту Каракьой – Кадикьой знають мене дуже добре! Коли я прибував у отцівській будинок свого Духовного Наставника з портфелем наповненим службовими документами, він, з гумором та справжнім зацікавленням до питань Церкви, казав мені: «Відкривай, подивимося, що сьогодні містить «ріг достатку»!». Він надиктовував мені до пізньої години зі своєю невичерпною мудрістю, хистом та досвідом. Досі у моїх вухах лунають його слова: «Візьми папір та олівець!». Багато разів я втомлювався від такого постійного графіку, особливо від «сторожі ранкової» (на Фанарі) до вечора (у Халкідоні). Але як я міг насмілитися жалітися чи скаржитися? Це було б безглуздо!

    Так промайнули перші двадцять років мого навчання у «Академії Фанару». У 1984 р., зненацька захворів мій Духовний Наставник, та упокоївся у грудні 1989. Через два роки захворів та залишив нас сиротами і Патріарх Димитрій. Бог духів і усякої плоті хай упокоїть їх у країні живих, де чисті голоси тих, що святкують. Амінь.

    Але естафета мала бути передана у інші руки, «для продовження сходження на Лобне Місце, для співрозіп’яття нашого з Господом та Його розіп’ятої Церкви, для збереження світла Воскресіння». Оскільки це світло воскресіння Великої Церкви, що виходить та витікає у світ через наші справи не повинно ніколи згаснути. «І поставила» поважна Ієрархія кандидатів «і випав жереб на Матфія», на Митрополита Халкідонського Варфоломея, на молодшого, можливо, тоді з дому батька мого, «отримати жереб служіння цього та апостольства» (Див. 1 гл. Діянь Апостольських). Все це сталося милістю Божою.

    Від тоді пройшло, благодаттю Божою, тридцять повних років «у працях, у ранах над міру, у мандрівках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках поган, у небезпеках між братами фальшивими. У виснажуванні та в праці, часто в недосипанні. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.», згадуючи апостола Павла, того гіганта, якого я є нащадком.

    І знову, милістю та благодаттю Божою, святкую виповнення тридцяти років, у повноті радості та духовної втіхи, в улюбленій моїй Батьківщині, на о. Імвросі, з усіми вами, які прибули з власного бажання, щоб ушановати мене, Блаженніші Предстоятелі святіших Церков Александрії, кіріє Феодоре, та України, кіріє Епіфаній, улюблені представники братів з Церков Кіпру, Митирополит Кітійський кіріє Нектарій, та Греції, Митрополит Маронії та Комотіні кіріє Пантелеімон, улюблені Митрополит Неаполійський та Ставрупольський кіріє Варнава, та Митрополит Драмський кіріє Павле, які своєю ласкавою присутністю принесли у своєму розумі та серці усіх наших братів-Митрополитів Нових Територій. Священні браття та співробітники у Господі з Фанару, з якими вже багато років ми розділяємо спеку дня і холод ночі. Всечесні офіційні представники з Афін, вшановую шляхетну та зворушливу вашу присутність між нами; улюблені мої діти Патріаршого Подвір’я та клірики Імвроса з очільником вельмилюб’язним нам піменархом Митрополитом кіріо Кирилом, Почесні Архонти нагороджені Святою Христовою Великою Церквою, на чолі з Президентом братства «Пресвятої Богородиці Памакарісти» паном Афанасієм Мартіноном, Громадянським розпорядником Святої Гори; вельми улюблені представники громад острова Імвроса; Шановні, начальник Ліцею та всі освітяни місцевих наших шкіл разом з вашими улюбленими учнями, які є нашим сьогоденням і нашим майбуттям; мої односельці і всі земляки, які сьогодні святкують разом з першим Патріархом з Імвроса; Друзі та гості нашого острова, присутність яких є для нас великою пошаною, а їхня участь у святі радує нас особливо. Дякую Богові що разом з усіма вами сьогодні святкую дуже важливу віху свого життя безпосередньо. І ті, що є разом з нами за посередництвом засобів сучасної технології.

    З цим вручаю себе і вас Богу і Отцю, з Сином і Святим Духом, Трійці єдиносущній і неподільній, Богу Отців наших, Йому ж слава, держава, подяка, честь і поклоніння, тут на маленькому і дорогоцінному Імвросі і по всій вселенній, на небі і на всій землі, нині і повсяк час, і навіки віків. Амінь.

    Переклад Духовного Фронту України

    Найсвіжіше

    Популярне