У день народження Тараса Шевченка так звана “Українська Православна Церква” на своїх офіційних і неофіційних ресурсах жодного разу не згадала про великого Кобзаря, але опублікувала відеозвернення від представників «захоплених храмів» до президента України та Помісних Православних Церков. Невідомо, хто режисер і сценарист цієї короткометражки. Ймовірно, ідея належать “сірому кардиналу” РПЦвУ митрополиту Антонію (Паканичу).
Коли дивишся це відео, складається враження, що у владики Антонія прокинувся молодий Стівен Спілберберг – ролик знятий доволі професійно. Не вистачало лише спецефектів у стилі чортів з болгарками, які зрізають церковні двері. Самі ж двері героїчно боронять беззахисні бабки-клікуши, на допомогу яким вкінці приходить сам Антоній у костюмі супермена, а позаду нього біжать відважні Чіп-Данилевич і Дейл-Онуфрій.
Така іронія вдало описує можливий ідейний підхід, за яким знімалося це звернення. Він зводиться до двох аспектів: гарної картинки і гучних заяв. Вся ж суть зводиться до: викликання у адресатів звернення жалю (для представників Помісних Церков) і залякування кількістю учасників акцій протесту (для президента України).
Стосовно кількості. Варто звернути окрему увагу глядачів, а водночас і самого президента України, що учасники відео під час пандемії відкрито нехтують будь-якими мінімальними засобами захисту від коронавірусу – на відео на обличчі усіх без виключення учасників не видно жодної маски, дистанції у цьому масовому скупченні ніхто не дотримується.
Окрім порушення карантинних норм, відео цікаве ще тим, що вкотре свідчить про московську відверту брехню та подвійні стандарти.
Головну роль у цьому фільмі Антонія Паканича-Спілберга зіграв священик Сергій Гладун із Катеринівки Тернопільської області, який заявив, що їх «ненавидять за православну віру». Така заява – проста брехня, направлена на представників інших Помісних Церков.
Ніхто не ненавидить отця Сергія та інших представників Московського патріархату в Україні за їх приналежність до РПЦ. За увесь так званий період «гонінь» ані збоку держави, ані ПЦУ, ані самого Вселенського патріарха Варфоломія не було жодних заяв чи проявів ненависті до служителів і вірян Російської Церкви в Україні за юрисдикційну приналежність. Яке, до слова, є їх «вільним вибором» і свідомим бажанням, як про це нещодавно заявили в самій РПЦ. Більше того, держава навпаки сприяє узаконенню цього вільного вибору, тому й існує відповідний закон про перейменування, скасування якого і вимагають герої сюжету. Тому це проста і звичайна неправда.
Якщо ненависті не має, то про що ж говорить цей священик? Його слова це банальна маніпуляція. Учасники звернення, як і весь Московський патріархат в Україні, одноосібно присвоїли собі і своїй релігійній організації право бути «православними». Фактично вони ототожнили РПЦ і православ’я. За їх логікою, лише вони в Україні є «справжніми християнами», або як вони люблять заявляти «канонічні». І саме за це їх, нібито, і ненавидять, відбирають храми та змушують змінити власну назву.
Цим вони суперечать самі собі: якби і справді вони були “найправославнішими” за всіх в Україні, то навряд би їх бентежила їх назва. Адже, за їх логікою, не важливо як називається Церква. Головне, щоб вона була православною, а не сектанською чи сатанинською. До речі, якби саме такі слова змушували вказати у назві РПЦвУ то це дійсно було б проявом ненависті до православних. Утім цього немає, а є лише зобов’язання вказати у своїй назві приналежність до РПЦ.
Самі представники цієї релігійної організації не соромляться відкрито відносити себе до Московського патріархату, вказуючи це на вивісках своїх храмів. Нещодавно намісник Києво-Печерськї лаври, де власне і було записане звернення, митрополит Павло, вітаючи Московського патріарха Кіріла (Гундяєва) з днем народження назвав його «своїм патріархом», за якого моляться усі лаврські монахи.
Яскраво видно подвійні стандарти: з одного боку волають про антиконституційні закони про перейменування, а з іншого самі ж стверджують ці закони, коли клянуться у любові і вірності Даниловому монастирю. А потім самі ж себе називають «жертвами за православну віру», про що також сказав виконавець головної ролі короткометражки Паканича.
На цьому цей псевдогероїчний фільм не завершився. Далі той самий отець Сергій заявив, що «Патріарх Варфоломій зрадив православній вірі, надавши томос розкольникам і загарбникам», а тому закликав Помісні Церкви «не підтримувати патріарха Варфоломія, що освятив злочини проти нас своїм томосом». Такі меседжі уже звичні і традиційні для російської пропаганди, яка, як ми вже сказали, розглядає лише РПЦ православною. Всі інші – “зрадники”.
За такою логікою, патріарх Варфоломій не зрадник Православ’я, а зрадник Російської Церкви. Утім це вже відверта маячня. Такі заяви з вуст нібито православного священика нагадають слова юдейських первосвящеників, які самого Спасителя назвали «богохульником», який відкрито викривав «фарисейську неправду». Тепер такі самі московські фарисеї ХХІ століття звинувачують Вселенського патріарха у порушенні якихось «обіцянок» і вигаданих московських канонів, які не мають нічого спільного із Православ’ям.
Ми неодноразово зазначали: сама Москва нахабно порушила усі канони, анексувавши у 1686 році Київську митрополію. Тому Вселенська Патріархія лише відновила історичну справедливість і про це повідомила як РПЦ, так і інші Помісні Православні Церкви. Усі дії Константинополя відбувались у строгому дотриманні канонічних норм і положень.
Це прекрасно усвідомлюють у Московському патріархаті, проте цього, певно, не може осягнути сільській батюшка отець Сергій. Але для нього це і неважливо: йому необхідно було лише гарно відіграти свою роль і отримати свого “оскара” у вигляді церковного начиння від автора фільму митрополита Антонія (Паканича).
Особливої уваги потребують вислови учасників звернення до президента України Володимира Зеленського, якого завуальовано звинувачують у порушенні їх прав. Складається враження, що саме РПЦвУ дала найбільше голосів самому Зеленському на виборах. Така думка закрадається після слів священиків про те що «буковинці голосували за вас зважаючи на ваше чисте минуле та надіючись на наше чисте майбутнє», а одесити «відправили в минуле Порошенка, щоб зупинити захоплення храмів».
Такими посилами герої цього фільму намагаються змусити повірити президента в те, що саме від їх релігійної організації залежить політичний рейтинг і майбутня перемога на виборах.
Це чергова неправда, маніпуляція і ті ж самі подвійні стандарти. Такі твердження аж ніяк не в’яжуться із улюбленими заявами російських церковників, що «Церковь вне политики». Дивна річ: коли необхідно дати відповідь на питання «Чий Крим?» або «Хто воює на Донбасі?» то ці священники відразу ховають голову в пісок, а коли мова заходить про перейменування, то ці самі отці відразу виставляють свою голову і волають про свій вплив на виборців і президентський рейтинг.
Інтерес викликає і твердження учасника звернення про те, що в РПЦвУ чекали, що у Зеленського «не буде правильних і неправильних українців». Такий меседж доволі смішно звучить, адже сама РПЦ в Україні розділила усіх українців на правильних і неправильних ще 30 років тому, охрестивши одних «канонічними», а інших – «неканонічними».
Саме вони розпочали релігійну ворожнечу, плоди якої тепер пожинають. Як каже народна і біблейська мудрість «посієш вітер – пожнеш бурю». Обманюючи народ своїми мантрами про «правильну» і «неправильну» Церкви, вони самі ж розділили народ, поділивши всіх на правильних і неправильних. Та більшим злочином за цей поділ була бездіяльність РПЦвУ у подоланні цього поділу.
За три десятиліття російські церковники не зробили нічого аби відновити єдність Церкви заради блага українського народу. Навіть більше – усіляко противились цій єдності і намагались насадити тут шовіністичну ідеологію «русского міра». Московський патріархат в Україні увесь цей час дбав про «единство братских народов» та «единую и неделимую Русскую Церковь», чим шкодив єдності українського народу. Дбали про чужу єдність, проте нехтували своєю. Тепер же це обернулось доволі тяжкими наслідками для України.
На останок учасники попросили президента скасувати закон про перейменування, а Помісні Церкви – не визнавати ПЦУ. Що ж вимоги звичні, але вони не дотягують до рівня голлівудських блокбастерів, де окупанти вимагають мільйон доларів і літак. Такі вимоги виконати було б легше і користі від них було б більше – якби усі представники РПЦвУ сіли в літак і полетіли до Росії, то в Україні відразу б припинились «гонєнія на Церковь» і настав би мир.
