Субота, 12 Червня, 2021
Бiльше

    Війна на Донбасі та паспорти Росії. Чи потрібен Україні інститут негромадянства?

    Загальнонаціональний дискурс про реінтеграцію окупованої частини Донбасу все частіше ставить перед владою та суспільством більше запитань, ніж відповідей. Наприкінці 2020 року вже очевидно, що не тільки немає жодних зрушень у ключових політичних питаннях у перемовинах із Росією, але й вибори на окупованій території – навіть за українським законодавством – вже не є панацеєю та відповіддю у російсько-українській війні. Адже поряд із цим стоять питання перехідного законодавства, часткової чи загальної амністії, виведення окупаційних військ та розмінування, повернення українського інформаційного простору та проблема, яка кожного дня тільки набирає обертів, – російські паспорти.

    Навіть за оптимістичними для нашої держави підрахунками, на окупованій частині Донбасу російське громадянство отримали вже понад 200 тисяч осіб. Стовідсоткова паспортизація стосується всього так званого «державного» сектору: тобто всі квазідержавні установи – від членів окупаційних корпусів до працівників шкіл та лікарень – вже отримали російське громадянство. Додамо сюди ще тих громадян України, які свідомо підтримують Росію у цьому конфлікті та мріють стати її частиною офіційно (тобто приєднатись до РФ), і цифра нових громадян Росії із паралельним українським громадянством буде повільно наближатись до 300 тисяч людей. Чи є це загрозою національній безпеці? – Безперечно, і однією з головних сьогодні. Якоюсь мірою, російські паспорти цих людей у перспективі – більш небезпечні, ніж самі бойовики так званих корпусів. І ось чому.

    За кого проголосує вчорашній бойовик?

    Перша причина – військова. Вже зараз в ОРДЛО відбувається чітка фіксація молодих людей призивного віку на наступний, 2021 рік, з-поміж тих, які отримали російське громадянство. Власне, РФ тепер має абсолютне право вимагати від них проходження служби у лавах вже офіційної російської армії. Щобільше, у разі нового загострення на Сході Росія може використовувати аргумент «вбивства громадян РФ» для офіційного введення свого військового контингенту на Донбас – з одного боку, і підігрівати протилежний інформаційний наратив про «геноцид своїх громадян Україною» – з іншого.

    Друга причина – політична. Вона більш реальна і загрозлива. За кого у перспективі могли б проголосувати 300 тисяч громадян Росії на українському Донбасі, які чи то проходили службу у лавах формувань бойовиків, чи то свідомо зробили вибір в бік Росії як «своєї держави»? Питання риторичне, але зовсім не риторична відповідь, адже вона напряму буде впливати на зовнішній курс країни. І удавати, що в цьому випадку мова йде просто про конституційне право обирати чи бути обраними – забезпечувати собі нові проблеми на десятиліття вперед. Адже такі «виборці» лише номінально будуть належати до електорального кола, тоді як насправді будуть важелем впливу на політичне життя України з боку РФ.

    Негромадяни – як досвід ЄС

    Яким є вихід у цій ситуації? Очевидно, що сподівання міністра ​з питань тимчасово окупованих територій Олексія Резнікова та української делегації у Мінську, що Путін змінить своє рішення і позбавить громадянства РФ сотні тисяч мешканців ОРДЛО – марні. Це був би великий ляпас всій максимі «русские своих не бросают», який вже не вдалось би заглушити поясненнями Соловйова та Кисельова, що все гаразд і за планом. Отже, поки ще суто теоретичне повернення окупованих територій ставить перед Україною питання у декілька сот тисяч громадян РФ.

    Відповіддю на це питання міг би стати інститут негромадянства, який існує, до прикладу, в Естонії та Латвії. Іншими словами, громадянину України, який має ще й громадянство РФ, у короткий термін пропонується відмовитись від останнього. Якщо людина відмовляється та свідомо робить вибір на користь Росії (бо тут вже не буде аргументу «примусили»), вона позбавляється громадянства Української держави. Але далі їй пропонується два варіанти: або перебувати на території України у статусі іноземного (в цьому випадку – російського) громадянина, або отримати паспорт негромадянина України, який – за досвідом Балтійських країн – дає ті ж самі права, що й громадянину, окрім права обирати та бути обраним на державні посади.

    Цілком логічно, що людина, яка свідомо вважає себе частиною «русского мира», а Росію – своєю державою, не може і не має впливати на політичне життя України, яка ще недавно воювала з РФ (якщо мислити майбутнім часом реінтеграції). З іншого боку, ця ж сама людина може спокійно брати участь в економічному житті країни, сплачувати податки та розраховувати на соціальні та економічні виплати від держави, які їй будуть гарантуватись паспортом негромадянина.

    Із суто юридичної точки зору, для введення інституту негромадянства потрібно було б приймати не тільки відповідний закон, але й змінювати Конституцію, що, безперечно, довгий та важкий у політичному сенсі процес. Але й масштаб питання російського громадянства серед громадян України зростає кожного дня. І якщо ми реально розглядаємо стратегію повернення окупованих територій, то питання громадянства РФ – одне з найперших, яке потрібно почати вирішувати вже сьогодні.

    Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил

    Радіо Свобода

    Найсвіжіше

    Популярне