Субота, 6 Березня, 2021
Бiльше

    Війна і «русскій мір». Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2020-го

    Поки Кремль думає, що Медведчук просуває ідеї «русского міра» та російські умови припинення війни на Донбасі, Медведчук використовує російські меседжі та російську церкву як крайній засіб для мобілізації проросійського електорату перед місцевими виборами. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіа-простір у вересні 2020 р.
    Схоже, українські демократичні вибори перетворилися на справжні «граблі» для російської пропаганди та проросійських політиків. Про це можуть, зокрема, свідчити помилки, яких знову припускаються люди, що супроводжують виборчу кампанію «Опозиційної платформи — За життя» та її лідерів.
    Влітку 2019 року «ОПЗЖ» вже спіймало облизня на позачергових парламентських виборах, коли масована проросійська пропаганда «миру і добробуту» назбирала ледь 13 %, а рідний брат Віктора Медвечука програв кандидатці від Ахметова у прифронтовому Щасті.
    Однак та історія нічого не навчила ні «ОПЗЖ», ні Медведчука. Все знову повторюється лише з тією різницею, що тепер кремлівськими меседжами намагаються сформувати більшість у райрадах, міськрадах та сільрадах.
    Що ж, погляньмо, як це робиться.
    Почнімо зі нестандартного і, напевно, найбільш вдалого з точки зору результативності, пропагандистського ходу. Починаючи з 1 вересня, Медведчук, його партійці, підконтрольні та лояльні до них ЗМІ почали поширювати меседжі про «утиски російськомовних громадян». Як привід використовувався початок обов’язкового викладання предметів у школах українською мовою. Ми вважаємо це вдалим ходом, оскільки питання освіти справді є питанням місцевого значення. Більше того, як показують наші дослідження, на Донбасі питання швидкості переходу на українську мову навчання справді хвилює громадян.
    Проте й тут не обійшлося без суперечностей. Наприклад, «Страна» написала, що на місцях батьки та вчителі збираються тихо саботувати це рішення, не особливо переймаючись через наслідки своїх дій. Виходить, що ті, кого дискримінують, насправді так не думають і не бояться нічого такого: «”Не думаю, что будет преступлением, если процент предметов на украинском окажется немного ниже указанного в законе”, — сказал нам директор одной из русских школ на правах анонимности».
    Партнер Медведчука, Юрій Бойко взагалі запевнив своїх прихильників, що партія скасує «антиконституційні закони» про мову в Конституційному суді. Попри те, що сам Медведчук у той самий час з усіх сил займався «гіперболізацією проблеми» та «персоніфікацією проблеми»: «Ответственность за циничную расправу над русским языком в Украине несет Зеленский и его окружение».
    Та нарікання на «розправу над російською мовою» було просто політтехнологічною увертюрою до традиційної пісні проросійських сирен, сповненої мотивами «русского мира». Як не дивно, це, окрім мови, православна віра і.. ні, не армія, а економіка — відновлення торгівлі та кооперації з Росією. Така ж суміш меседжів, що водночас апелюють до духовного та матеріального спадку російської та радянської імперії, подавалася виборцям і влітку 2019 року.
    Перевагою нинішньої ситуації для «ОПЗЖ» та російської пропаганди є те, що мішенню критики за декомунізацію, за розрив зв’язків із Росією вже став президент Зеленський. Тепер вже його можна звинувачувати у тому, що він не виконав своїх обіцянок перед «російськомовними громадянами», які за нього проголосували.
    Це можна робити й доволі грубо, не особливо зважаючи на факти (як-от Бортнік на NewsOne, заявляючи про те, що «ситуация на востоке Украинцы все больше обрастает религиозными и этническими конфликтами…На Донбассе все меньше украинского этноса и русскоязычных украинцев, но все больше русских»), і доволі примітивно, проводячи смішні та натягнуті фальшиві аналогії (як депутат від «ОПЗЖ» Качний теж на NewsOne: «Если произойдет смена вектора, придет новая власть и можно будет переименовать улицы во Львове и поставить памятник Олегу Кошевому или переименовать улицу в Зои Космодемьянской»), і видаючи бажане за дійсне (як Наталія Королевська на NewsOne: «Запрет порождает еще больший интерес у людей к российской соцсети»).
    Можна, також, і за допомогою перекручування та замовчування, як вчинив сам Медведчук, перебрехавши результати опитування Фонду «Демократичні ініціативи».
    А можна це зробити й системно, із залученням єрархів російської православної церкви в Україні, приховуючи порядок денний «русского міра» під гаслами «боротьби за мир». Не випадково обрано й місце проведення та формат цього передвиборчого медійного заходу: «Щороку, 21 вересня, відзначається Міжнародний день миру. Тому саме в цей день ми почали роботу Міжнародного громадянського Форуму “ЛЮДИ МИРУ” Свято-Успенській Святогірській Лаврі, Донецької області, а його мультимедійний формат об’єднав учасників з різних країн, людей, що стверджують вічні загальнолюдські цінності, незалежно від національної та конфесійної приналежності».
    Про те, що це був саме передвиборчий захід свідчить і такий факт: попереднього разу депутати «ОПЗЖ» збирали людей «молитися за мир» у Святогірській лаврі… у березні 2019 року. Тоді «християнський інтернаціоналізм» просував особисто кандидат у президенти Юрій Бойко: «Юрий Бойко подчеркнул, что после победы на выборах права и свободы каждого украинского гражданина, независимо от его происхождения, расовой, этнической или конфессиональной принадлежности, будут обеспечены».
    Що ж, у такому разі можна зробити такі припущення: або демонстративна релігійна ревність справді мобілізує прихильників «ОПЗЖ», або справи партії настільки кепські у базовому регіоні, що доводиться вдаватися до «важкої артилерії» та агітаційної допомоги пастирів РПЦвУ.
    На нашу думку, використання меседжів «русского міра» буде лише зростати з наближенням дня виборів: людям будуть нагадувати, що Зеленський «пригрів» декомунізаторів і бандерівців, що він нічого не зробив для повернення російської естради і маскульту (для цього навіть Ані Лорак згодиться).
    Хоча вся ця риторика і загравання з «русским міром» має прикладний і виборчий характер, не можна виключати й того, що в разі успіху на місцевих виборах саме «мова, віра, економіка» як засади для зближення з Росією будуть просуватися місцевими радами й головами, яких контролюватиме «ОПЗЖ» та особисто Медведчук.
    Не менш цікаво було спостерігати за тим, як у вересні російська пропаганда супроводжувала російську політику стосовно війни на Донбасі.
    «Осьовою подією» мав стати зрив липневого перемир’я. Адже саме відновлення бойових дій є найбільш бажаною ілюстрацією того, що «Україна» чи «Зеленський» не хочуть миру, навмисно зривають його своїми діями. Меседжі про те, що саме президент своїми діями чи бездіяльністю зриває мирний процес тиражувалися без упину цілий місяць.
    Коли ж, попри інцидент у Шумах, перемир’я було збережено, в хід пішли цитати Путіна й Лаврова про те, що Зеленський чи то «маніпулює», чи «ухиляється» від виконання Мінських домовленостей, а тому миру все одно не буде. При цьому проросійські медіа та спікери вперто замовчують той факт, що війну продовжує Росія.
    На тлі крихкого перемир’я проросійські спікери увесь вересень наполегливо шукали способи розмити відповідальність Росії за війну:

      • Карасьов на NewsOne маніпулював правдоподібними твердженнями: «Нужно признать, что этот конфликт сложный, это не только конфликт Украины с Россией но еще и внутренний»;
      • Менендес та Бортнік для «Вестей» вигадували бездоказові твердження про вирішення конфлікту в разі застосування референдуму та припинення мови ворожнечі;
      • Волошин на ZIK підміняє поняття російської агресії проти України на захист Росії від західного впливу, інструментом якого нібито стала Україна.

    Зрештою, основним меседжем, який покликаний звинуватити в усіх бідах саму Україну та українську владу, лишається теза про «зовнішнє управління». Як показало нещодавнє опитування, саме ця тема стає найбільш вдалою розробкою російських пропагандистів.
    У вересні, за місяць до місцевих виборів, різноманітні варіації меседжу про «зовнішній вплив» та «управління» були найулюбленішим засобом промивання мізків української авдиторії проросійськими медіа:

    Утім, виборчі перегони якось посунули вбік справді важливі для росіян теми: засудження України за припинення водопостачання до Криму та за заочний арешт літаків російських авіаліній, які здійснювали польоти до окупованого півострова. Що ж, навіть Кремлю не все під силу, й доведеться почекати до завершення виборчої кампанії.
    Джерело: Детектор.Медіа

    Найсвіжіше

    Популярне