Відомий богослов архімандрит Кирило Говорун прокоментував заяву Синоду Російської православної церкви від 28 січня 2022 року, яка з’явилась одразу за синодальною постановою 29 грудня 2021 року, і яка спробувала переоформити канонічну присутність РПЦ на Африканському континенті.
Між двома синодальними засіданнями пройшов місяць, але як помітно змінилася тональність їхніх ухвал. Очевидно, що груднева ухвала була імпульсивною, а січневій вже передувала якась рефлексія.
Говорун нагадав, що у грудні, згідно із Синодом РПЦ, Александрійський патріарх Феодор був розкольником, а в січні – вже ні. Тому що розкольників не називають «їх блаженствами»: у грудні Феодор був просто «патріархом», а в січні – вже «блаженнійшим патріархом». Тоді його «ухиляння в розкол» було постульовано як факт, а зараз про це – ні слова.
«Таким чином, розкол, поки що, скасували, і це добре. Хоча все одно, легкість, з якою розкол то оголошується, то скасовується, вражає. Все ж таки Синодальні рішення – це не публіцистика», – пише богослов Кирило Говорун.
«Груднева риторика – наступальна, а січнева – оборонна. Синод (РПЦ, – ред.) ніби виправдовується за своє грудневе рішення – мовляв, трохи погарячкували. Те “непросте рішення”, як сказано, “аж ніяк не є виразом претензії на канонічну територію стародавньої Церкви Александрійської”. Ключовим я бачу у цій фразі слово “давньої”. Можливо, злякалися, що у імпульсивному пориві ненароком скасували правила Вселенських соборів, які однозначно захищають суверенітет цієї стародавньої Церкви. А може, злякалися можливості реанімації інституту пентархії із його судовими можливостями».
«Нова риторика Синоду могла розглядатися як позитивний сигнал, якби вона відповідала реальності. А реальність така, що створення єпархії на чужій канонічній території – це і є “вираження претензії на канонічну територію іншої церкви”, тому що єпархія – це не віртуальна категорія (на відміну від екзархату, наприклад), а територіальна. Немає території – немає єпархії. Є єпархія – має бути і територія», – йдеться в дописі богослова.
«Я сам критикую принцип територіальності як відносну новацію, введену в Церкві на Нікейському соборі (6-е правило якого цей принцип якраз і вводить) і остаточно закріплене на Трульському соборі. Проте все одно цей принцип вже досить давній, щоб його просто так не відкидати. Чого не скажеш про принцип “канонічної території”, який є новоділом і ніде не згадується до ХХ століття. Цей принцип вводиться у канонічний дискурс внаслідок утворення національних держав та суперечок про статус діаспори, що виникає як результат масової міграції православного населення на Захід. Щоб врятувати цей новоділ, Синод у ході справи створює ще новий канонічний новоділ – “канонічний захист”. Він більше нагадує сучасні військово-політичні союзи на кшталт НАТО чи ОДКБ, ніж будь-що з давніх церковних традицій. Вочевидь, що у основі цієї канонічної новели – мислення геополітичне, а не канонічне», – зауважив Говорун.
«Ну і останнє: у синодальному обґрунтуванні сказано, що “багато священнослужителів” Александрійської церкви “публічно виступили на захист канонічної Української Церкви”. Якщо чесно, не пригадаю жодного такого публічного виступу. Та й дивно чекати від тих, хто сам ще до будь-якого українського питання перебував у розколі зі своєю церквою, а потім деякі з них вирішили приєднатися до РПЦ, через “незгоду з явно незаконним рішенням свого Предстоятеля”, тож вони “не захотіли бути в канонічному підпорядкуванні тому, хто став на шлях розколу”. Так, не всі, хто приєднався, були розкольниками, але навряд чи знайдеться хоча б один, кого цікавить канонічна ситуація в Україні», – підсумував архімандрит Кирило Говорун.
Нагадаємо, раніше релігійний експерт Олександр Єфременко зазначав, що «екзарх РПЦ в Африці» несе єресь загорнуту в російську обгортку.