Минув рік з початку пандемії коронавірусу в Бергамо, коли військові вантажівки розвозили труни з тілами померлих у крематорії п’ятьох найближчих міст регіону.
Світлини та відео з Бергамо шокували не тільки Італію, але і весь світ. 18 березня 2020 року в місто в’їхали військові вантажівки, завантажили труни з тілами жертв коронавірусу, і машини попрямували в крематорії інших міст. Коронавірус з такою силою вдарив по невеликому мальовничому містечку в італійській Ломбардії, що в місцевому крематорії не встигали спалювати тіла померлих.
Церкви тимчасово перетворилися на морги
“В один із днів у березні минулого року у мене в церкві стояло 76 домовин з тілами загиблих. Це була величезна кількість! Спогади про це до сих пір лежать каменем на серці, не дають дихати”, – з болем в голосі говорить Марко Кармінаті, парафіяльний священник церкви Святого Йосипа в містечку Серіате неподалік від Бергамо.
Його церква, як і багато інших будівель, була перетворена на тимчасовий морг. Кожні три дні туди приходили військовослужбовці в білих захисних костюмах і вантажили дерев’яні труни з тілами на вантажівки, що стояли біля входу до церкви. Кожне завантаження супроводжувалося траурним дзвоном церковних дзвонів. Жителі міста стояли на відстані і спостерігали, як забирають тіла їхніх родичів, друзів і знайомих.
“Разом з ще одним священником я ставив на кожну труну запалену свічку, клав поруч квітку і читав молитву. Родичам не можна було заходити. Сім’ї навіть не знали, що тіла їхніх родичів були тут, у нашій церкві. Деякі люди якось дізнавалися про це і просили зробити світлину телефоном і відправити їм”, – згадує Марко Кармінаті.
Тисячі померлих від ковіда в Бергамо
Цей жах не припинявся три тижні. Потім кількість смертей в Бергамо, нарешті, знову пішла на спад. У перші страшні тижні пандемії в регіоні, за даними місцевої газети Echo von Bergamo, жертвами коронавіруса стали 4500 осіб. Священник каже, що ці трагічні події не тільки залишили глибокі рани в житті міста, а й зблизили людей. “Я бачу, як люди охоплені двома почуттями: страху і солідарності, – розповідає він. – Страх за себе і своїх близьких, які можуть заразитися. І солідарність з тими, хто втратив рідних, і з тими, хто одужує. У нашій громаді було багато жертв. Але люди знали, що ми подбаємо про мертвих”.
Під час пандемії він втратив двох племінників 34 та 36 років та кузена, якому на той час було 69 років. Марко Кармінаті знає, що пандемія ще не закінчилася, але через рік після жахливої першої хвилі в Бергамо він має надію. “Звичайно, для священника така трагедія завжди є випробуванням його віри. Але причина не в Бозі, причина в нас, у нашому способі життя, у нашому виборі. Ми забули, що ми не безсмертні. Нам нагадують, що ми не вічні”, – каже він.
За матеріалом DW
