Різдво вже традиційно минуло «під колядки» — у різних виконаннях, інтерпретаціях, костюмах та інтер’єрах. Традиція виконання набуває поширення — в цьому році перед Різдвом друзі і френди шукали тексти і ноти, ділилися плейлистами і обмінювалися в соцмережах тематичними відосиками.
Про це пише Катерина Щоткіна на своїй колонці в РІСУ.
Завдяки цьому обміну я змогла познайомитися з тим, як українські колядки важко, але вперто «впроваджуються» в російське православ’я. Рекомендую приглянутися всім, кому цікаво, «як це робиться в імперії».
До питання «першості»
Безумовно, фаворит серед українських колядок в Росії — «Добрий вечір тобі». Не тільки в Росії, — можуть додати. І я погоджуся: на всьому пострадянському просторі, включаючи і Україну, це найпопулярніша колядка. З неї зазвичай починають колядувати. Нею, втім, дуже часто і обмежуються.
Серед колядок це хіт навіть у глибоко віруючих людей — їх, як не дивно, не насторожує її відносно світський характер. Хіба що в Західній Україні, яка перебувала під атеїстичним пресом не так довго і зберігала свої християнські традиції особливо вперто, колядувати починають з «Бог предвічний». Це «церковна» колядка — її зазвичай виконують у церкві після Літургії протягом усього циклу різдвяних свят. Нею ж зазвичай починають колядувати вдома на Святвечір.
Якщо порівняти ці дві колядки, то церковна і, ширше, християнська перевага на боці «Бога предвічного» стає зрозумілою: це в повному, автентичному сенсі колядка, оскільки в ній переказується євангельський сюжет про народження Христа у Віфлеємі. Власне, це і було завдання колядок — як в Україні, так і у греків, які цю традицію нам подарували.
«Добрий вечір тобі» таки більшою мірою популярна народна пісня, ніж, власне, колядка. Вона дуже легко поширюється в масах саме завдяки своїй відносній світськості. Тут немає докладного викладу Різдвяного дива, зате є заклик до застілля, а це відразу створює святковий настрій.
До того ж, вона була «головною колядкою СРСР» ще тоді, коли слово «колядка» допускалося хіба що в етнографічних словниках. Про це подбав хор ім. Верьовки та його керівник А. Авдієвський, який зробив саме ту обробку, в якій цю колядку виконують досі. Звісно, «обробленими» були і слова — ніяких «трьох празників», ніякого «Сина Божого». Тільки Новий рік і столи з калачами. Проте відновити втрачені фрагменти тексту після падіння «великої держави» не склало проблеми. А популярність, завойована у слухача, дорого коштує. Тепер із цим хітом шикують буквально всі — від Олега Винника до хору Єкатеринбурзьких семінаристів.
Інтелігентна публіка з доброю пам’яттю намагається обґрунтувати таку популярність тим, що ця колядка використана у фільмі «Тіні забутих предків». Але, на жаль, це слабкий аргумент. У цьому чудовому фільмі звучить також «Во Віфлеємі нині новина». Але вона чомусь такої популярності не здобула — ні тоді (що можна пояснити), ні тепер. Я підозрюю, причина саме в тому, що «Во Віфлеємі» — автентична колядка, яка переказує євангельський сюжет. З неї неможливо «викинути крамолу» — просто нічого не залишиться. Тому розтиражували не її, а «Добрий вечір тобі», який цілком піддається обробці ідеологічним напилком.
До речі, про ідеологічний напилок. Ось як це виглядає в наші дні: українська колядка як знаряддя боротьби Російської Церкви проти Української.
Просто якийсь фатум переслідує «Добрий вечір тобі» — то атеїстична чистка, то просто брехня.
Соло Марії тенором
Навіть у каламутному потоці можна знайти справжню перлину. Для мене такою знахідкою стало виконання колядки «В темну нічку» у Кафедральному соборі П’ятигорська. За це відкриття я вдячна телеграм-каналові «Приходы.Ру». Виконання дуже гідне.
З цікавого — склад голосів. Це, звичайно, колядка, а колядують, якщо вже цілком іти за традицією, юнаки. Але «Спи, Ісусе» відома також як «колискова Марії». Проте, жіночий голос не передбачений аранжувальником. Те, що Марія, фактично, співає тенором, не бентежить тих самих людей, яких страшно дратує афроамериканський колір шкіри англійської аристократії в сучасних телесеріалах.
Але це ж Церква. Тут солюючий голос має належати чоловікові. Навіть якщо він виступає від імені жінки. Власне, у Православній Церкві — не тільки РПЦ, з Українською Церквою нітрохи не краще — чоловіки цілком упевнені, що це нормально. Жінка може багато чого — вона може навіть диригувати, як в цьому кліпі (посада регента, можна сказати, зарезервована за матушкою). Але її голосу не має бути чутно. За неї скажуть всі, кому треба. І навіть заспівають.
Ця колядка відома українському слухачеві — якщо він хоч трохи стежить за церковними медіа. Вона авторська — що, звісно, чути, — інтонаційно вона не дуже схожа на автентичні українські колядки. Але ми любимо колядки не за походження — зав’язла в зубах «Нова радість» теж, знаєте, авторська. Не кажучи вже про такі поп-новотвори як «Хай Ісус, мале дитя», яку в цьому році у моєму будинку співала кожна друга партія колядників.
Однак походження «В темную нічку» цікаве. Її автор — регент хору Святогірської лаври єродиякон Іпатій Малютін. У свою авторську колядку він для автентичності включив фрагменти іншої колядки — «Спи, Ісусе, спи», відомої також як «колискова Марії». «В темную нічку» була популяризована телеканалом «Глас» і особисто лауреатом «Голосу країни» священником Олександром Клименком (УПЦ МП). До речі, якщо вам цікаво, послухайте, як її записували — телеканал виставив запис разом з «робочими моментами», і переплетення російської мови спілкування в студії з українським виконанням надає кліпу особливого шарму.
***
Із засвоєнням української традиції в РПЦ, правда, буває всіляко. Опір матеріалу іноді виявляється нездоланним. Ось вам приклад зі самої з Троїце-Сергієвої лаври: Різдвяний піснеспів «Щедрий вечір»
Тут чудове все. І патетична російсько-православна обробка «легкого» усного жанру в важковаговий хоровий твір, стилістично подібний до похоронного маршу. І відеоряд — всі ці дзвіниці, облачення, благовидні бороди і просвітлені обличчя. Це колядка, якщо до середини кліпу ви про це вже забули.
А тепер смішне. Це не колядка. Це щедрівка.
Упс.
Я розумію, це важко і здебільшого заплутано, особливо для “непосвячених”. Взяти хоча б «Добрий вечір тобі» — деякі збірники відносять цю пісню до щедрівок, а не колядок. І для цього є підстави — якщо брати до уваги «полтавський оригінал», навантажений магічним символізмом.
А ще ж є «Щедрик». Це ми з вами знаємо-розуміємо, що це щедрівка. А для всього іншого світу це «різдвяний спів» (і в англійському варіанті він і справді різдвяний).
Але вже в Троїце-Сергієвій лаврі (не десь на сільській парафії під Чебоксарами!) могли розібратися що до чого. Але вийшло як у популярній львівської історії про радянських офіцерських жінок: освоюючи покинуті гардероби польських пань, квартири яких радянські офіцери зайняли після депортації поляків, “дами” раз у раз заявлялися в театр у нічних сорочках і пеньюарах, які з сердечної простоти приймали за вечірні сукні.
Так ось, щедрівка в церковному інтер’єрі — приблизно як пеньюар в опері. По-перше, щедрівки традиційно співають дівчата. Чоловічий хор тут виглядає неприродно. По-друге, це пісні Щедрого, а не Святого вечора — вони виконуються в переддень Нового року, а в деяких регіонах — напередодні Водохреща. Тому їх зміст майже не стосується Різдва. Це свого роду «вітальні листівки», з величаннями і побажаннями, пересипані язичницькою символікою, іноді абияк «підчищеною» під християнство. На відміну від колядок, їх ніколи не виконують у церкві.
«Щедрик» — виняток. Але він перетворився на колядку і став «різдвяним» не в українській традиції, а тільки після «переїзду на Захід». Де він встав в один ряд з німецькою «Stille Nacht» і англійською «Jingle Bells”. Про історію перетворення «Щедрика» на американську колядку можна почитати тут.
А послухати, як вони її виконують, тут:
На Заході різниці між колядками і щедрівками не розуміють, не знають і не відчувають. У кожного своє язичництво — хтось щедрує, у когось майове дерево з нареченою, а в когось млинці на Масляну.
Але якщо вже ви робите вигляд, що «наше» — це «ваше», то, може, варто було б і в нюансах розібратися? У тому, наприклад, що навіть якщо всі ці пісні співаються «десь взимку, близько Різдва», це зовсім не означає, що все це — колядки, і все це можна без розбору тягти до церкви.
Можна, врешті-решт, у своїх же «київських» попросити консультацію. Але, по-перше, свої «київські» нерідко теж нюансів не знають. А по-друге, багато хто навіть не вважають українські традиції «своїми».
Флешмоб церковної єдності
Прагнення співати «по всій Русі великій» саме українські колядки можна пояснювати по-різному. По-перше, інших немає. Колядка в російській православ’ї — як правило, саме українська. Одне з багатьох українських «вливань» у «загальний проєкт». По-друге, заспівати що-небудь разом — кращий спосіб симулювати єдність.
Тому співати колядки на всій «канонічній території» — не просто комільфо, але навіть посилено рекомендується. Вже певний час у Московській Церкві проводяться фестивалі колядок, огляди і конкурси колядок, колядкові флеш-моби, записуються і поширюються через соцмережі «кліпи церковної єдності» з колядками. Ось, наприклад, у цьому році було так. Ви вже вибачте за репертуарну одноманітність — це не моя вина.
Правда, традиція співати колядки на Різдво — грецька. Тобто колядка — одна з багатьох грецьких традицій, які Московська Церква засвоює через Київ (традиція тягнеться з самого прийняття християнства).
А нині зв’язок з Києвом для Московської Церкви актуальний як ніколи. В умовах церковного дрейфу України для Моспатріархії підкреслити цей зв’язок — просто життєва необхідність. Колядками — так колядками. Навіть якщо вони щедрівки.
