Цієї неділі, шістнадцятої після П’ятидесятниці, Предстоятель Православної Церкви України звернувся до вірян з проповіддю, центральною темою якої стала євангельська притча про сівача.
Про це йдеться на сайті ПЦУ.
У своєму зверненні Митрополит Епіфаній розкриває багатогранність цієї притчі, фокусуючись на символізмі зерна в християнському вченні. Його проникливі роздуми про Царство Небесне та силу віри, уподібнені до маленького гірчичного зерна, нагадують нам про важливість духовного зростання та непохитної віри в нашому повсякденному житті.
Повний текст проповіді:
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня ми знову згадуємо євангельську притчу Спасителя про сівача і посіяне ним зерно. Пояснення цієї притчі на прохання учнів Господь Сам подає для всіх нас. Ми ж нині в роздумах зупинимося лише на одному з аспектів почутого євангельського повчання.
Христос не раз бере образ зерна, найбільш знайомий слухачам, які зростали і жили в умовах середземноморської сільськогосподарської культури, щоби через цей образ дати пояснення реалій духовного життя.
Так, в 4-й главі Євангелія від Марка (Мк. 4: 30 – 32) до дрібного гірчичного зерна Господь уподібнює Царство Небесне. Початок його для кожної конкретної людини – малий і не дуже помітний ззовні. Але коли людина плекає в собі Царство Небесне, то посіяне мале зерно стає великою рослиною, «стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні» (Мк. 4: 32).
Також, згадуючи про надзвичайну силу віри, Спаситель засвідчує, що навіть мала міра її виявлення дає неймовірні плоди. «Істинно кажу вам – передає слова Господні євангелист Матфей: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 20).
У почутій нині нами притчі зерном називається слово істини, яке Бог сіє в душах людей. Цей образ нагадує нам, що земля не сама собою породжує пшеницю, яка зростаючи і дозріваючи, дає врожай для споживання. Як зерно в землю засівається, і лише коли земля прийме його, то може виявити свою родючу силу, так і людська душа може приносити добрі плоди і духовно зростати в чеснотах лише тоді, коли вона приняла в себе зерно слова Божого, зерно євангельської проповіді.
«Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15: 5) – промовляє Христос до учнів Своїх, а отже і до всіх нас. Бог є джерелом всякого добра. І тому справді, як струмок, який у витоку своєму втратив зв’язок з джерелом води, неодмінно висохне, і як паросток, який не має укорінення в землі – пропаде, так і людина, яка не має єднання з Богом – не здатна примножувати правдиве добро.
Окрім доброго зерна, яке сіється в землю і дає поживні плоди, Спаситель у проповіді згадує і про кукіль. Ця рослина, зростаючи поруч з пшеницею, перешкоджає їй, заглушує її, не даючи також і сама добрих, поживних плодів.
У притчі про кукіль на полі Господь згадує ворога, тобто диявола, який сіє в душі людські зерно омани, неправди, злих сумнівів. Звичайна рілля, яку ми можемо бачити, не має духа і не має власної волі, тому не здатна обирати, яке зерно прийняти, а яке – відкинути. Натомість ми, люди, маємо від Бога дар свободи. Те, що сіється для нас Богом, ми маємо прийняти і плекати в собі, а те, чим спокушає нас диявол – маємо відкидати, не дозволяючи, щоби посіяний ворогом кукіль зла пустив в нашому серці коріння.
Ще один образ, в якому Спаситель згадує про зерно, це образ смерті і воскресіння. Євангелист Іоан наводить такі слова Господні: «Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12: 24). У такий спосіб Христос закликає всіх нас до жертовної любові. Він закликає жити не для самих себе, але служити для блага ближнім, бо лише так ми справді зможемо принести багато добрих плодів для скарбниці вічності.
Цей образ перегукується з образом талантів, які господар доручив слугам. Хто використав взяте від господаря, той отримав примноження добра і похвалу свого володаря. А хто залишив схованим отриманий талант – той нічого не здобув, і навіть зазнав осудження.
З цих настанов, притч і образів ми бачимо, що слово Боже, яке сіється в наші душі, має бути сприйняте нами і перетворене у наше власне життя. Воно не повинне залишатися для нас лише чимось зовнішнім, якимось знанням, яке ми лише зберігаємо в розумі. Як зерно, посіяне в землю, перетворюється в нову рослину і дає плід, так і євангельське вчення, яке ми пізнали, має перетворюватися в наше повсякденне життя. Плоди його повинні виявлятися в наших відносинах з ближніми, в наших вчинках, словах і навіть думках. А інакше зерно правди, посіяне Богом, залишиться для нас безплідним. І тоді замість великої користі від його плодів ми матимемо осудження за те, що маючи можливість і здатність зростати в добрі – не скористалися нею.
Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам не лише з відкритим серцем приймати слова Божої науки у свою душу, але і повсякденно піклуватися про те, щоби ці слова приносили в нас і через нас щедрі, багаті, добрі плоди. Амінь.
