За офіційною інформацією, Росія депортувала близько 20 тисяч українських дітей, хоча реальні цифри можуть бути значно більшими. Основна мета — «перевиховати» й мілітаризувати дітей, щоб використовувати їх далі у війні проти України. До цього процесу долучена і Російська православна церква. Вона є одним з інструментів емоційного впливу на дітей, що перебувають у важкому психологічному стані після життя в окупації та під час депортації.
Про це в етері Громадського радіо розповіла Анастасія Степула, радниця з адвокації Української мережі за права дитини.
«У росіян дуже розбудована і дуже спроможна пропагандиська інфраструктура. Церква — це один з каналів вкладення інформації, він є дуже спроможним в плані емоційного та психологічного впливу на людину, особливо це стосується дітей. Вони переживають складні моменти свого життя, окупація є дуже серйозною психологічною травмою. Росіяни в першу чергу працюють з цивільними організаціями, школами щодо сіяння зневіри», — розповідає Степула.
За її словами, усіх дітей намагаються переконати, що вони не потрібні Україні, що їх кинули. У той же час, Росія презентують як рятівника, дружню країну. Після цього дітей переконують у викривленні сенсів, пов’язаних з війною, у тому, що Росія воює за правду, а Україна нищить сім’ї і території дітей.
«Далі вступає церква, яка на зневірену свідомість накладає певні відповіді, конотації, наративи про віру, бога, правду, справедливість. Це ґрунтовний підхід до психологічного навіювання. Плюс, церква в Росії є дуже воєнізованою, а основною метою пропагандиського впливу на дітей є їх мілітаризація. Навіть шкільні якісь процеси спрямовані на те, щоб вирощувати в дитині воєнізований дух захисту батьківщини, якою буде Росія», — говорить радниця з адвокації.
На її думку, релігійний вплив на у південних і східних регіонах України, звідки депортують дітей, є не надто сильним. Через це церква може не викликати довіри у дітей, але, в той же час, запропонувати новий вид приналежності.
«Віднесення себе до певного ком’юніті може стати рятівним. Через це пропонування церкви може мати сильний вплив на дітей», — каже Степула.
Вона розповідає, що офіційно депортованими визнано 19 546 українських дітей. Повернути вдалось дещо більше 400. Понад половину з них повернула Українська мережа за права дитини в партнерстві з Міністерством реінтеграції та з Офісом омбудсмена України.
«Я не можу сказати, що більшість дітей, яких ми повернули, перебували під цим церковним впливом. Але такі випадки є. Все-таки більше відбувається ця робота через табори і через навчання. Релігійні інституції не є передовими в цій пропаганді.
Дуже складно знайти точку, звідки все почалося. Росіяни так часто перевозять дітей, переміщають їх з одного табору в інший, міняють місця їх навчання, що іноді прослідкувати всі взаємодії неможливо», — вважає радниця з адвокації.
Вона говорить, що за нинішніх темпів повернення дітей, цей процес триватиме 90 років. Кожна повернута дитина повідомляє про інших депортованих, яких немає в офіційній статистиці.
«Кількість депортованих дітей значно більша, ніж офіційно вважається. Часто ми знаємо випадки, коли забороняється дзвонити, зв’язуватися з батьками в Україні. Але паралельно дитині розповідають, яка мама погана, що вона не приїжджає і не забирає. І цей наратив зневіри, непотрібності, зруйнованої довіри до світу працює. А далі нашаровується любов до Росії, до її бога, до війни», — розповідає Степула.