Днями очільник рпц Кіріл (Гундяєв) прийняв у своїй резиденції в Москві голову Конференції католицьких єпископів Італії кардинала Маттео Дзуппі, який прибув до росії зі спеціальною миротворчою місією за дорученням Папи Римського Франциска.
У своєму вітальному слові до гостя Гундяєв, зокрема зазначив, що в час, коли зросло напруження між росією і заходом, усі сили, які зацікавлені у збереженні миру та справедливості, повинні об’єднатись заради унеможливлення збройного конфлікту.
Як приклад глава московської патріархії згадав часи так званої холодної війни. За його словами, саме тоді російська і католицькі церкви «мали регулярні та взаємокорисні контакти, у контексті яких, зокрема, розглядалися питання, які турбували їхні народи».
Тому, зважаючи на минулий досвід Кіріл висловив сподівання, що в нинішній час «Церкви можуть спільними зусиллями запобігти негативному розвитку політичних обставин і послужити справі миру та справедливості».
Як йдеться в фіційному повідомленні, сторони нібито зійшлись на думці, що «в той час, коли виникає особливе напруження у відносинах між країнами та народами, Церкви не повинні йти в бік — вони повинні брати участь у роботі, яка спрямована на примирення, на розвиток та встановлення міцніших відносин та найголовніше – на розвиток взаєморозуміння».
Не оминули сторони своєю увагою і українське питання. Імовірно, воно було ключовим, і саме йому була присвячена більша частина, чи взагалі сама зустріч. Щодо російської війни в Україні Кіріл доволі лукаво заявив, що вся ця ситуація особливо болюча для нього, адже він «очолює Православну Церкву, паства якої перебуває як у Росії, так і в Україні», чим вкотре спростував будь-які заяви про так звану самостійність і незалежність своєї філії в Україні, яка приховується за назвою УПЦ.
Проте, така риторика, стосовно УПЦ, вже нікого не дивує, та й не викликає особливої зацікавленості. Більший інтерес викликає згадка Кіріла про часи «холодної війни».
Для тих, хто не розуміє, як саме Церкви допомагали в той час, нагадаємо, що їхня допомога, за великим рахунком, стосувалась питання роззброєння між країнами Заходу та радянським союзом. Цьому були присвячені часті зустрічі у Всесвітній Раді Церков, міжконфесійні та екуменічні зібрання, тощо. Більше того, навіть і проповіді, а також різдвяні і пасхальні послання російських єрархів торкались цієї теми. Частково, дійсно, це давало результат.
Та чи вдасться використовуючи старі методи вирішити нинішню ситуацію? Спрогнозувати важко. Адже, від того часу багато чого змінилось. По-перше, радянський союз зник з політичної карти світу. Спробу росії його реанімувати спіткало доволі ганебне фіаско. Нинішні дії росії і політична ситуація в ній після невдалого перевороту, вказують на її слабкість, що доволі сильно відрізняє її від СРСР. Єдине,що лишилось незмінним – це та жорстокість, яку вони продемонстрували в Бучі, Ірпені, Маріуполі та низці інших міст та сіл.
Все це засвідчило, що домовлятись з агресором – безглуздо. Та й будь-які спроби вирішення конфлікту не дали жодних результатів. Тому закономірно, що Кіріл у цьому питанні доволі сильно запізнився. Це потрібно було робити до 24 лютого.
Утім тоді Кіріл не поспішав налагоджувати контакти, для недопущення військового зіткнення. Чому? А тому, що він і сам чекав цієї війни, яка мала бути швидкою і переможною, і допомогла б йому відновити свій вплив в Україні та в світовому православ’ї, про що ми писали у попередніх публікаціях.
Та й чи може рпц і сам Кіріло виступати посередником у питаннях врегулювання цього протистояння? Очевидно, що ні. Адже і сама російська церква втягнута у цю війну, в якій виконує функцію ідеолога. Після всіх цих благословень російських вбивць, анексій українських єпархій, рпц втратила довіру в українському суспільстві.Тому, самотужки російській церкві втілити згадані вище сподівання не вдасться! Бо вона себе скомпрометувала.
З іншого боку, повертаючись до часів «Холодної війни», варто нагадати, що тоді до спілкування було залучено багато Помісних Церков, а не лише одна московська. Тому, аби відновити минулий досвід треба долучити інші Помісні Церкви, з якими та ж рпц побила горщики.
Та все ж у Кіріла є можливість покласти край цій жорстокій війні. Для цього йому треба викрити російське керівництво і змусити їх вивести свої війська з України, а також повністю перестати бомбити мирні українські міста і села. Якщо б московське священноначаліє так вчинило б, імовірно, воно б відновило і своє власне обличчя на світовій арені.
Та чи вистачить для цього духу в алтарників Кремля?
Матеріал редакції Духовного Фронту України.
