П’ятниця, 22 Листопада, 2024
Бiльше

    Московська церква в Україні показала свій новий статут. Документ публікується вперше

    Уряд 3 червня отримав примірник документа, ухваленого на Соборі УПЦ МП 27 травня

    Минуло більше тижня з дня проведення Собору Української православної церкви Московського патріархату, на якому було змінено статус цієї релігійної організації. Про цю подію «Главком» детально писав тут: «Розвели, мов кошенят». Що сховано за рішеннями Собору УПЦ МП. В її оцінках експерти кардинально розійшлись: оптимісти побачили «розрив з Кирилом та РПЦ», песимісти — «імітацію автокефалії», яка спрямована лише те, аби пережити війну із найменшими втратами і зберегти філію російської церкви в Україні.

    Анімація завантаження Завантаження...
    Лого EAD Надто довго?

    Перезавантажити Перезавантажити документ
    | Відкрити Відкрити в новій вкладці

    Інтрига. Де статут?

    27 травня після Собору керівництво УПЦ МП обмежилось лише стислими релізом, в якому повідомлялось про реформу статуту, а от тексту головного документу, що регулює діяльність Церкви, оприлюднено не було.

    Жоден учасник зібрання, навіть прибічники автокефального статусу, не показати на загал внесені правки. Свідки розповідають, що процедура обговорення і редагування документу відбувалися без презентації нового проєкту. Учасникам роздали старий статут, а митрополит Онуфрій з голосу зачитував правки, які потім ухвалювалися чи корегувалися.

    Інтрига тривала тиждень.

    І от, практично одночасно, старий статут зник з офіційного веб-сайту УПЦ, а в мережі з’явився текст на 29 сторінок «Статуту про управління Української Православної Церкви (з доповненнями і змінами)». На титульному аркуші – печатка і підпис митрополита Київського і всієї України Онуфрія (Березовського), а на звороті останнього аркушу – печатка митрополії і підпис завідувача канцелярією.

    Проте в УПЦ МП не коментували цей «злив», що викликало недовіру до документа, який «гуляє» в Інтернеті.

    В ексклюзивному коментарі «Главкому» голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олена Богдан підтвердила, що відомство отримало офіційний примірник статуту цієї п’ятниці – 3 червня. «Главком» отримав документ від своїх джерел і публікує його вперше. Голова Держслужби підтвердила, що він відповідає тексту офіційного примірника статуту, отриманого відомством.

    Особливих змін у порівнянні зі старим документом у новому статуті немає. УПЦ МП справді викинула всі згадки про РПЦ, але втулила згадку про грамоту від патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року про незалежність і автономність української філії РПЦ. Цей момент лише додає абсурдності усім змінам, які проголосила церква. Якщо грамота видана понад 30 років тому, то що ж змінилось тепер у стосунках з Москвою?

    Навіть побіжний огляд нового статуту, який мав би кардинально змінити статус цієї Церкви із «незалежної і самостійної» на більш «незалежні і самостійну», свідчить, що всі зміни мають косметичний характер. Головне, чим керувалися його автори, – намагання прибрати всі «червоні ганчірки» стосовно підпорядкування РПЦ, які дратували громадськість.

    Друге – помітні спроби уникнути відповідальності перед законом України, який дамокловим мечем висить над УПЦ, вимагаючи від неї титруватися як «церква окупанта». Саме для цього вже в перший пункт статуту внесено уточнення: «Керівний центр Української Православної Церкви знаходиться у м. Києві» (а не в Москві).

    Водночас, у тому ж першому положенні нового статуту зазначається: «Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року». У старому статуті (п.І.4.) стверджувалося, що УПЦ керується постановами Архієрейського собору РПЦ від 25-27 жовтня 1990 року. Але це як змінити шило на мило.

    Архієрейський собор РПЦ збирався 25-27 жовтня 1990 року в Москві для того, щоб розглянути кілька важливих на той час питань, що виникли перед Церквою радянської країни, яка вже «на ладан дихала». СРСР тріщав по швах, республіки проголошували суверенітети, активізувалося релігійне життя. В Україні вийшла з підпілля Греко-католицька церкви, звучали заяви про створення автокефальної православної церкви. РПЦ вирішила діяти на випередження. І саме на Архієрейському соборі було ліквідовано «Український екзархат РПЦ» і проголошено УПЦ у новому «самостійному і незалежному» статусі.

    28 жовтня 1990 року московський патріарх Олексій ІІ (Рідігер) приїхав до Києва і офіційно в Софіївському соборі вручив митрополиту Київському і всієї України Філарету (Денисенку) грамоту про «самостійність і незалежність» УПЦ в її управлінні. Саме її, яку ще вперто називають «томосом», зараз на Лаврській і зробили наріжним каменем.

    Але, якщо уважно прочитати цю грамоту Олексія ІІ, то жодних радикальних змін в управлінні УПЦ після 27 травня 2022 року не відбулося. Тим паче – наближення до «автокефальності».

    По-перше, московський патріарх своє прагнення надати новий статус УПЦ обґрунтовував саме колективним рішенням Архієрейського собору. А також – зверненням єпископату тоді ще «Українського екзархату РПЦ» і особисто митрополита Філарета від 9 липня 1990 року.

    По-друге, 7 червня того ж року Рідігера було обрано московським патріархом, хоча це місце пророчили митрополиту Філарету. Через підкилимні політичні інтриги КДБ і партфункціонерів патріарший престол дістався Олексію ІІ. Тому митрополит Філарет і запропонував створити УПЦ з правами широкої автономії, на що патріарх РПЦ погодився, бо боявся відокремлення української пастви (хоча через кілька років цей розрив таки відбувся). Тому посилання у новому статуті УПЦ на грамоту від 27 жовтня, як би це парадоксально не звучало, закріплює нинішнього почесного патріарха ПЦУ Філарета (Денисенка) першим предстоятелем УПЦ. Адже повна її назва наступна: «Грамота Алексія Другого, Божою милістю патріарха Московського і всієї Русі, митрополиту Київському і всієї України Філарету».

    По-третє, якщо навіть з усього старого статуту прибрати всі згадки про підлеглість УПЦ Моспатріархату, вони залишаються у грамоті Олексія ІІ: «Українська Православна Церква, поєднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою». І хоча в новому статуті подібні згадки були прибрані, ця єдність з РПЦ чітко задекларована в грамоті Олексія ІІ.

    До речі, найкраще тлумачення цієї грамоти про «незалежність і самостійність» УПЦ дав митрополит Філарет. Його коментар було опубліковано у часописі «Людина і світ» (1991, №1, с.13). Архієрей прямо каже, що попри збільшення прав на управління і самоустрій, «митрополит Київський і всієї України обрається єпископатом УПЦ і благословляється патріархом Московським і всієї Русі» (цей пункт був у старому статуті). Тобто благословення предстоятеля УПЦ залежить не лише від норми статуту, а й грамоти Олексія ІІ, якою тепер керується УПЦ.

    І далі, коментуючи «томос», Філарет пише: «Самостійність в управлінні також означає, що всі питання, які стосуються церковного життя в Україні, вирішуватимуться тільки Священним Синодом УПЦ, її Архієрейським Собором і Собором Української Православної Церкви. Але ми маємо канонічні та молитовні зв’язки з Московським Патріархатом, а через нього – з усією Вселенською Православною Церквою».

    Тому новий статут за буквою, можливо, і юридично «причепурив» УПЦ, але за духом нічого суттєвого не змінив.

    За словами Олени Богдан, згідно з чинним законодавством, цей статут не підлягає державній реєстрації, оскільки це статут релігійного об’єднання в цілому, а не юридичної особи. «Відповідно ми його приймаємо до відома», – наголосила голова Держслужби.

    «Є низка запитань»

    Олена Богдан також зазначила, що «разом із тим у робочому порядку УПЦ МП повідомила, що не планує подавати на державну реєстрацію зміни до статутів релігійного центру та релігійних управлінь (тобто митрополії та єпархій), оскільки їхні статути містять інформацію про належність до УПЦ і не містять жодних тез про зв’язок з РПЦ». «Відповідно в УПЦ не планують змінювати статути юридичних осіб, належних до УПЦ, а отже, відсутні документи для державної реєстрації», – пояснила голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті.

    Олена Богдан переконана, що «новий статут відкриває нову сторінку діалогу». Водночас вона акцентувала увагу на тому, що «у світлі Собору УПЦ 27 травня є низка запитань, зокрема й щодо першої статті нової редакції Статуту про управління УПЦ («Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року»).

    Нагадаємо, 27 травня 2022 року УПЦ МП провела Собор, результатом якого став ряд рішень, як політичних, так і церковних, які можна трактувати на користь кожної зі сторін.

    Повторимо ключові ухвали з короткими коментарями:

    Собор засуджує війну і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.

    Постраждалі є з обох боків.

    Собор звертається до влади України та РФ щодо продовження переговорного процесу для припинення кровопролиття.

    Декларації щодо необхідності перемовин існують з обох боків.

    Собор виражає незгоду з позицією патріарха РПЦ Кирила щодо війни в України.

    Тобто не засудження агресивних і людиноненависницьких заяв Кирила, а просто «висловлення глибокого занепокоєння.

    Собор ухвалив зміни до свого статуту, що свідчать про повну самостійність та незалежність УПЦ.

    Саме це рішення потрактували як номінальне проголошення «автокефалії» УПЦ. Втім, це практично повторення слів із грамоти патріарха Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року, якою УПЦ проголошувалася «самостійною та незалежною.

    На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення.

    Це контраверсійне питання, якщо врахувати, що російські загарбники, окрім Донецької та Луганської областей, просунулися в Херсонській та Запорізькій. Таким чином, єпископат може як залишатися вірним Українській державі, так і переходити на бік окупантів.

    Собор висловився за діалог з ПЦУ, але своїм рішенням не визнав її ні канонічною, ні автокефальною, ні такою, яка має апостольську спадкоємність.

    Таким чином УПЦ вчергове продублювала московські наративи про «незаконність» автокефалії ПЦУ, дарованою Вселенським патріархом Варфоломієм І.

    Ярослав Коцюба, «Главком»

    Читайте також:

    Найсвіжіше

    Популярне