Отже… Чуда не сталося.
Сьогоднішня зустріч та нарада єпископів УПЦ завершилися черговим розчаруванням.
Ми — УПЦ — втратили останній шанс на позитивне вирішення питань нашого буття у найближчі роки.
На нараді найгучніше лунав голос митрополита Феодосія Черкаського. Його заклик «зберігати канонічний устрій Церкви і за жодних обставин не розривати зв’язків із Церквою-матір’ю» ліг в основу подальшої позиції керівництва УПЦ.
Заклики окремих архієреїв про необхідність відновлення євхаристійного спілкування з чотирма Помісними Церквами залишилися без уваги.
Звернення Предстоятеля, на тлі всього, що відбулося, виглядає як спроба бодай частково згладити наслідки дії нового законодавства.
Це не заява, і тим більше не рішення Собору чи Синоду. Лише добрий намір — який може змінитися з першими поривами політичного вітру.
Єпископат УПЦ навіть не спромігся зібратися у форматі Архиєрейського Собору, аби засвідчити соборний дух Церкви.
Шкода.
Що чекає на УПЦ?
1. Подальше загострення конфлікту між УПЦ і українським суспільством.
2. Зростання кількості конфліктів навколо майнових питань між УПЦ та ПЦУ.
3. Тиск з боку держави.
4. Подальша мобілізація священників УПЦ, які не зможуть отримати відсрочки та бронювання.
5. «Гоніння» і «катакомби» стануть щоденною реальністю для кожної, навіть найвіддаленішої парафії УПЦ. І ця реальність буде наслідком не стільки вірності Христу та Церкві, скільки вірності Москві — і, зокрема, Предстоятелю митрополиту Онуфрію.
Сьогоднішня бездіяльність і відсутність хребта у єпископату УПЦ лише посилить вплив релігійного чинника на перебіг війни Росії проти України. Це свідчення того, що «русскій мір» усе ще живе в умах і серцях більшості представників УПЦ — від архієрея до останньої парафіянки.
УПЦ має пройти свій тернистий шлях — через біль, страждання, випробування, очищення та переосмислення.
Час чудес минув…
