У той час як Українська Православна Церква (УПЦ в єдності з МП) наполягає на своїй незалежності від Московського патріархату та заперечує факти поминання московського патріарха Кирила у своїх храмах і монастирях, з окупованого Севастополя надходять тривожні сигнали, які ставлять під сумнів ці заяви. Ставропігійний чоловічий монастир на честь преподобного Паїсія Величковського, що напряму підпорядковується Предстоятелю УПЦ (в єдності з МП), перетворюється на осередок проросійської пропаганди та відвертої співпраці з окупаційною владою.
Лицемірство “незалежності”: Прапори агресора і молитви за “Святу Русь”
«Поки Київська митрополія декларує свою автономію, у Севастополі, під носом у Блаженнішого Митрополита Онуфрія, його ж ставропігійний монастир відкрито демонструє лояльність до країни-агресора», — обурюються джерела, обізнані з ситуацією.
Особливе обурення викликає факт, що 9 травня на території монастиря були вивішені російські та навіть радянські прапори. Це не лише пряме порушення українського законодавства, а й цинічна демонстрація зневаги до суверенітету України з боку релігійної установи, яка офіційно перебуває під юрисдикцією УПЦ.
Ба більше — у монастирі, де раніше не згадували Патріарха Кирила, тепер відкрито звучать молитви за «Святу Русь» — формулювання, яке активно використовується РПЦ для виправдання війни проти України. За словами прихожан, ця молитва читається «по благословению патриарха Кирилла», що є прямим доказом підпорядкування монастиря кремлівській церковній політиці. Це підтверджують і публікації на офіційній сторінці монастиря в російській соціальній мережі.
Сумнівне призначення та кримінальне минуле намісника: Де реакція УПЦ?
Нові тривожні деталі пов’язані з керівництвом монастиря. Після виїзду з окупованого Криму попереднього намісника, митрополит Онуфрій призначив виконувачем обов’язків протоієрея Андрія Якимчука. Проте, як зазначають джерела, ця особа не є монахом і має сумнівне минуле: він перебував під церковною забороною протягом семи років за скоєння ДТП у стані алкогольного сп’яніння.
За внутрішньою інформацією, протоієрей Якимчук відкрито хизується своїми зв’язками з представниками російських спецслужб, зокрема з колишнім працівником СБУ Юрієм Сергійовичем Оксентюком, який під час окупації Криму перейшов на бік Росії.
«Як можливо, що УПЦ призначає на ключові посади людей з такою репутацією, які відкрито співпрацюють з окупантами? Це та сама “незалежність”, про яку так багато говорять у Києві?» — запитують джерела.
Кадрова вакханалія та втрата контролю: Хто нагороджує митрами?
Ситуація у монастирі загострюється ще й через дивні кадрові рішення та церковні «нагороди». Після Великодня митрополит Онуфрій (Березовський) нагородив протоієрея Якимчука високою церковною відзнакою — правом носіння митри. А диякон Павло Габов був дистанційно підвищений возведенням у сан протодиякона — теж з Києва.
Дивна ситуація: однією рукою керівництво УПЦ (МП) просить всю родину Автокефальних Помісних Церков визнати та відзначити їхню канонічну незалежність належною відзнакою, а іншою — ті ж самі керівники схвалюють та відзначають відвертих кліриків-колаборантів.
Ігнорування вірян
Найбільше обурення серед прихожан викликає повне ігнорування ситуації з боку Київської митрополії. Люди надсилають листи, але не отримують жодної відповіді. Це свідчить про небажання здійснювати реальний контроль над єдиною ставропігійною обителлю своєї Церкви в окупованому Криму.
Парафіяни підтверджують, що ще за часів попереднього намісника, архімандрита Гавриїла Анисимова, керівництво УПЦ (в єдності з МП) не виявляло реального інтересу до монастиря та навіть схиляло його до дій, пов’язаних із переведенням обителі до складу РПЦ.
Цікавим є й той факт, що колишній намісник досі офіційно залишається керівником релігійної організації, а його звільнення з посади так і не було оформлено належним чином.
Чи готова УПЦ МП діяти?
Ситуація в Севастопольському монастирі — це не просто поодинокий випадок. Це — лакмусовий папірець реальної «незалежності» УПЦ. Чи продовжуватиме Київська митрополія заплющувати очі на відверту колаборацію та русифікацію своїх монастирів на окупованих територіях? Чи вистачить їй рішучості, щоб зупинити цей процес і захистити вірян та церковне майно від повного поглинання Російською Православною Церквою?
Питання залишаються відкритими.
