Поняття “священної війни” в релігійному контексті часто використовується для обґрунтування військових дій, надаючи їм духовного значення. Протодиякон Андрей Кураєв у своєму блозі піднімає питання про те, як трактувати такі війни в світлі їх результатів, особливо у випадку Сирії.
Риторика “священної війни” у православ’ї зазвичай асоціюється з боротьбою за віру, справедливість і моральні ідеали. Проте, у сучасному контексті цей термін дедалі частіше використовується у політичних цілях, що викликає сумніви у щирості тих, хто його проголошує. Приклад використання цього терміну патріархом Кірілом щодо війни в Сирії та в контексті російської агресії проти України — яскраве свідчення цього.
Патріарх Московський Кіріл у 2016 році назвав російську військову операцію в Сирії “священною війною” проти тероризму, підкреслюючи, що це має бути спільною справою всіх країн: “Война с терроризмом должна быть общей. Это не дело только России, это дело всех стран. Мы должны сплотиться для того, чтобы победить это зло. И такую войну я называю священной,” — цитує Кураєв слова глави РПЦ.
Його слова звучали як підтримка режиму Башара Асада під прикриттям боротьби з тероризмом. Проте, коли режим Асада фактично зазнав поразки і Сирія занурилась у ще глибшу кризу, постає питання: якщо ця війна була “священною”, то чому результат — втеча Асада в Москву, захоплення (звільнення) Дамаску, хаос і гуманітарна катастрофа?
Зараз, коли режим Асада зазнав поразки, постає питання про те, чи можна вважати “священну війну” програною. Якщо війна була священною, то логічно очікувати, що вона мала б бути успішною з точки зору Господа, оскільки Бог, за визначенням, не може підтримувати програшну справу і ніколи не програє, адже він наймогутніший.
Питання, яке піднімає протодиякон Андрей Кураєв, є принципово важливим: якщо “священна війна” програна, то хто був на боці Бога? Чи не означає це, що риторика РПЦ про “священні війни” має радше пропагандистський характер, ніж духовний?
“Священна війна” і війна в Україні
Цей дискурс стає ще більш контраверсійним у світлі російської агресії проти України. РПЦ неодноразово виправдовувала дії Росії на території України, вдаючись до подібної риторики. Ідеї “русского міра” стали ідеологічною основою для агресії РФ, а заклики до єдності під владою Москви перетворились на інструмент поневолення інших народів.
З початком повномасштабної війни рф проти України Гундяєв постійно повторює це словосполучення, сакралізуючи геноцид українського народу.
Проте, як і у випадку з Сирією, війна проти України не приносить Росії “священного” тріумфу. Навпаки, ці дії викликають глибоке розділення у православному світі, ізоляцію РПЦ від Вселенського православ’я та масові втрати для самої Росії.
Бог і правда
Християнська традиція наголошує, що Бог завжди на боці правди, істини, бо Він і є Істиною. У випадку Сирії та України важко побачити ці цінності в діях, які виправдовує РПЦ. Як можна називати “священною” війну, що приносить смерть, страждання і руйнування?
Протодиякон Кураєв справедливо підкреслює, що коли війна програна, слід переосмислити, чи взагалі вона була священною. Це питання торкається не лише політики, а й суті православної віри: чи може церква ставати інструментом пропаганди і чи не втрачає вона при цьому своє моральне право на існування як духовний авторитет?
Втім, якщо і хтось називає війну священною, і вона була виграною, це теж не свідчить про те, що Бог її підтримував, адже в людей існує свобода волі чинити зло і йти наперекір волі Божій. Перемога в “священній” війні може бути результатом стратегічних, економічних або інших людських факторів, а не божественної підтримки злочинної війни, яку хтось надумав охрестити “священною”.
Використання релігії для виправдання політичних чи військових дій завжди несе ризик дискредитації самої релігії. “Священна війна” не може бути виправданням агресії чи диктатури. Якщо РПЦ і далі буде обирати сторону політичної доцільності замість духовних цінностей, істини і справедливості її вплив і довіра до неї у світі й надалі падатимуть.
Бог завжди на боці тих, хто шукає миру, правди і справедливості та істини. Це варто пам’ятати тим, хто намагається зробити Його “союзником” у своїх сумнівних починаннях. Втім, якщо сіль втрачає силу, то її викидають геть, як каже св. Писання.
“Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим її зробити знову солоною? Вона вже непридатна ні на що, хіба що викинути її геть, щоб люди топтали її.” (Матвій 5:13)
Автор: ієрей Іван Петрущак для ДФУ.
