Агенція Reuters оприлюднила ексклюзив – деталі мирної угоди, яка вже начебто обговорювалась між командою Трампа та російською стороною. Про цей план журналісти дізнались у наближених до Кремля росіян, які і розповіли, чого вимагає і чим готовий поступитись Путін.
Судячи з усього, Путіна турбує в першу чергу питання контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Він готовий вивести свої війська з захоплених частин Харківської та Миколаївської областей, узгодити лінію розмежування в Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях (Крим взагалі не обговорюється). Натомість вимагає нейтрального статусу України в обмін на гарантії безпеки (але без присутності військ НАТО), обмеження чисельності своїх збройних сил і зобов’язання не обмежувати використання російської мови.
Як бачимо, серед цих забаганок немає питання захисту прав УПЦ, хоча останнім часом про це багато говорять. Нагадаємо, що в одній з версій так званих «Стамбульських угод», які розглядались в 2022 році, «гуманітарний блок» включав кілька вимог – відкат від декомунізації, повернення статусу російської мови, а також вимогу «гарантувати свободу совісті та віросповідання, скасувати і не допускати обмеження та дискримінацію щодо канонічної православної церкви (Української православної церкви Московського патріархату), відновити всі її права, зокрема й майнові».
Але це було в березні 2022 року. Як відомо, в травні 2022 року УПЦ на соборі в Феофанії вирішила відчепити від себе хвіст «Московський патріархат». Подальші події давали Росії все більше приводів для роздумів, що робити з УПЦ, яка у відчайдушній спробі вижити стрімко змінювала всі можливі агрегатні стани. В результаті патріарх Кіріл прийняв рішення про розділ УПЦ по лінії фронту: з 2022 року він підпорядкував під своє пряме правління всі єпархії УПЦ на окупованих територіях.
Під час останнього скандалу, який розгорівся у зв’язку з волюнтаристським рішенням синоду РПЦ через голову митрополита Онуфрія почислити на спокій одного з важковиків УПЦ, митрополита Донецького Іларіона (Шукала), та протестною заявою 33 архієреїв УПЦ, довелось побачити думку, що патріарх Кіріл більше не бачить сенсу в збереженні УПЦ. Мовляв, надто вона «обандерилась», надто необережно допустила в собі критичну масу «русофобів». Тепер цей проєкт можна лише перезавантажити. А значить, з точки зору церковної Москви, спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих.
Ні, звичайно, Москва буде підживлювати всі протестні акції «геть гоніння!», але не тому, що їй цікава доля своєї української філії, а лише тому, що це руйнує Україну зсередини. А от інтересу вносити кейс УПЦ у «Велику угоду» і мотивувати Трампа обстоювати права і привілеї цієї церкви з фантомним статусом, здається, у РПЦ і Кремля все менше. На кон будуть виставлені більш важливі для Путіна речі, заради яких можна поторгуватись. Підтвердженням може стати інформація про небажання патріарха Кіріла забирати до себе митрополита Тульчинського Іонафана – за деякими даними, російську сторону ледь змогли упросити включити його у списки на обмін. Провідники російських інтересів потрібні лише як фактор дестабілізації України.
Але уявімо альтернативу – патріарх Кіріл таки умовляє свого патрона заступитись за УПЦ в мирній угоді. Та й Путіну буде приємно додати ще один принизливий пункт в цей «договорняк». Як це буде виглядати в очах українців, які бачитимуть тріумфальне повернення того ж митрополита Павла Лебедя в Києво-Печерську лавру? Як це «спасіння» буде сприйнято віруючими самої УПЦ, в чиїх сім’ях є загиблі від російської агресії?
Щось підказує, що ані Путін, ані Кіріл вже не бачать в нинішній УПЦ своїх надійних конфідентів. Так, будуть лунати пафосні заяви про «гоніння єдиної канонічної церкви», буде продовжуватись вплив на помісні церкви, щоб вони підтримували митрополита Онуфрія, але ця підтримка виглядає скоріше пасткою і навіть помстою. Адже в очах Москви УПЦ – зрадники, які не витримали спокус і випробувань, а це є найбільшим гріхом. Щобільше, є ознаки, що в Росії навіть змирились з потенційним дрейфом УПЦ в зону відповідальності Константинополя. Останнім часом такі рухи тільки посилюються, поступово проходить розгерметизація системи, хоча поки про втрату контролю за ситуацією всередині УПЦ говорити ще рано.
Джерело: religion.in.ua
