10 листопада, у неділю, в Андріївському храмі Ставропігії Вселенського Патріарха в Україні, що в Києві, відбулася Божественна літургія. Богослужіння очолив Екзарх Вселенського Патріарха в Україні, єпископ Команський Михаїл у співслужінні священника Володимира Яцульчака та диякона Андрія Ковальова.
Про це повідомляє Місія Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також окремо помолились за українське військо і справедливий мир в Україні.
У своїй недільній проповіді єпископ Команський роз’яснив вірянам глибокий духовний зміст євангельської розповіді про зцілення гадаринського біснуватого. Архієрей наголосив на особливій значущості цього чуда Христового для сучасних християн.
За словами єрарха Вселенського Престолу, ця євангельська історія навчає нас, що стан віддалення від Бога породжує в душі людини духовну порожнечу та неспокій.
“…навіть якщо людина ходить до церкви, навіть якщо людина читає молитви, під час цього вона теж може бути в такому стані, що не може знайти собі спокою, сповнена якимось розчаруванням, нерозумінням і тому подібне. Чому? Тому що покладається лише на свої сили”, – сказав єпископ Команський.
Єпископ підкреслив, що коли людина щиро впускає Господа у своє життя, її серце наповнюється миром і спокоєм. Тоді і молитва приносить радість, і відвідування храму не є тягарем, і життя за євангельськими заповідями стає радісним.
На завершення проповіді владика закликав вірян не боятися наближатися до Бога, пам’ятаючи, що Він є люблячим Небесним Батьком. “Господь любить нас такими, якими ми є, з усіма нашими недоліками та вадами. Він не прагне покарати, а хоче допомогти нам стати кращими”, — підсумував архієрей.
Повний текст проповіді читайте нижче:
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Дорогі друзі, про багато чудес ми з вами читаємо на сторінках Святого Євангелія. І особливі речі, які ми бачимо, коли Господь зцілює біснуватих. Особливо цікаві, особливо знакові. Чому? Тому що така хвороба, вона ніби не явна, її не візуально не видно. Візуально ми не завжди можемо бачити.
У цьому випадку, про який ми з вами читали, ми бачимо, що людина, одержима бісами, нечистими духами, мусила жити поза містом. Бо вона, виявляється, була дуже агресивна. Всі її сторонилися, зв’язували, поселили окремо, але людина розбивала ці пута, розбивала ці кайдани і бігала по пустелі, нападаючи навіть на інших людей. Чому? Не тому, що людина сама по собі була зла, а тому, що вона була одержима нечистими духами.
Одною з властивостей нечистих духів, як ми з вами читаємо в одному прикладі, який дав нам Спаситель в іншому місці Євангелія, є те, що коли дух нечистий виходить з людини, він ходить по безлюдних місцях і не знаходить собі спокою. Відсутність спокою – де б не був, що б не робив, немає спокою. Неприкаяний, не може знайти собі місця. І ось уявімо, що ці нечисті духи, живучи в людині, які душевні муки вони їй спричиняли, бо ж їх було не один, а багато.
І відповідно і реакція була, коли прийшов Христос, що зробив біснуватий, водимий тим нечистим духом? Підбіг до Нього і сказав: “Чого ти прийшов мучити мене?” Ну, як на нас, трошки дивна реакція – до нього ніхто не приходив, Господь прийшов і йшов по своїх справах, а він сам прибіг, тільки щоб отримати увагу від Господа, увагу від Бога. Надіявся, можливо, хоч це трохи заспокоїть.
Але ми бачимо, що Господь не тільки заспокоїв цю людину, але Він продовжив діалог з нечистим духом. Хто ж їх виганяв з людини? Вони самі попросилися. Вони самі попросилися, тому що побачили, що Господь прийшов для того, щоб спасти і цю людську душу. Самі попросилися: “Не виганяй нас з того краю”, бо там їм чомусь добре було…. “Але пошли нас у стадо свиней.” Господь дозволив їм, щоб звільнити людину, заради якої Господь прийшов, щоб постраждати. Він дозволив їм вийти і піти у свиней.
І як підсумок ми що бачимо? Коли прийшли жителі того міста, біля якого це сталося, їм розповіли, що сталося, вони побачили, що та людина, яка тривалий час була, можна сказати, непритомна, поводилася неадекватно, робила шкоду, сидить при здоровому розумі біля ніг Спасителя, і вони перелякалися. Замість того, щоб зрадіти, замість того, щоб подякувати Спасителю, замість того, щоб дізнатися щось більше з того євангельського благовістя, вони перелякалися і благали Його відійти від них. Тобто, вони мислили виключно тими категоріями, що вони, виявляється, отримали збитки через те, що стадо свиней потонуло в морі.
Але для нас теж у цьому випадку є великий урок. Сьогодні ми з вами згадали, що стан нечистих духів і, відповідно, людини, якщо вона віддаляється від Бога – це порожнеча. Людина не може знайти собі місце, не може знайти собі заспокоєння через цю порожнечу. І відповідно, вона поступає нелогічно, парадоксально.
І більше того, навіть якщо людина ходить до церкви, навіть якщо людина читає молитви, під час цього вона теж може бути в такому стані, що не може знайти собі спокою, сповнена якимось розчаруванням, нерозумінням і тому подібне. Чому? Тому що покладається лише на свої сили.
Коли ж людина впустить Господа Бога до своєї душі, то тоді наповнюється серце її миром і спокоєм. Тоді і молитва приносить радість, і ходіння до церкви не стає важким, і життя за євангельськими заповідями стає радісним. Це важко. Це не означає, що кожен з нас, хто переживає моменти порожнечі душі, є біснуватим. Але цей стан віддалення від Бога ясно показує нам, що навіть найкращі наші задуми, найкращі наші прагнення можуть не приносити нам радості, якщо ми віддаляємося від Бога.
Тому дуже уважно нам з вами треба дивитися на себе і пам’ятати, що Господь завжди з нами. Не треба боятися, як ті біси, що прийшли до Нього і почали самі Його зачіпати. Вони це робили через переляк. Пам’ятаймо, що Господь – наш Небесний Батько, що Господь нас любить, любить такими, якими ми є, з нашими недоліками, з нашими вадами, з нашими найгіршими вчинками, що ми тільки не робили в нашому житті, і постійно кличе, щоб ми схаменулися.
Прийшли до Нього, щоб Він нас міг обійняти, огорнути, порадіти з нами, якщо ми вдосконалюємо і покращуємо своє життя. І ось такі моменти, коли ми наближаємося до Нього саме з таким розумінням, що це наш Батько, тоді відчуваємо сповнення радості нашого серця, відчуваємо сповнення божественної благодаті і легше жити.
Не лінуймося, будьмо уважніші до себе, до інших, а головне – приділяймо більше уваги тому, наскільки Господь є в нашому житті. Навіть не наскільки Він є, а наскільки ми впустили Його в своє життя. Не будьмо, як ті біси, які прибігли до Нього і кажуть: “Не виганяй нас звідси, нам тут добре, а вижени тільки у свиней”. Не будьмо, як ті гадаринські жителі, які прийшли і сказали: “Відійди від нас, ми Тебе не хочемо, Ти нас налякав.”
Коли підходимо до Господа, не маймо переляку. Треба боятися гріха, треба боятися того, щоб не втратити себе, але Бога боятися не треба, Його треба любити. З Ним треба спілкуватися, як з Батьком, пам’ятаючи, що Він не для того, щоб покарати чи зробити нам зле, а для того, щоб допомогти нам покращитись. Для того щоб спастись. Так поступаючи, не втрачаймо ніколи на Нього надію і Він ніколи нас не залишить. Амінь.
