49-річний Ігор Синчина родом з Львівщини, на Волині закінчив духовну семінарію, одружився та поїхав разом з дружиною служити в Запорізьку область. В окупації продовжував богослужіння українською. Священник із Запоріжжя переїхав на Волинь
З 2000 року в селі Балки розпочав будівництво Православної церкви України, але не закінчив, бо розпочалась війна.
Про те, як проводив богослужіння українською мовою в період окупації, місцевих зрадників та переїзд на Волинь священнослужитель розповів Суспільному.
Село Балки Запорізької області російські війська окупували на третій місяць повномасштабної війни, каже отець Ігор. А він до останнього служив в церкві, правив лише українською мовою.
«Ви уявляєте, який був страх і у людей, і у священника, але, на щастя, вони приходили помолитися і поставити свічечки», — говорить священник.
З його слів, священники Української православної церкви Московського патріархату з перших днів повномасштабного вторгнення почали співпрацювали з окупантами. Згодом українських священників, які залишилися в окупації, російські військові силоміць вивозили з рідних домівок, розповідає отець Ігор.
«Залишився отець Василь з села Веселого, його депортували. В чому він був, його викинули за свій нуль, за Василівку. І він йшов 30 км пішки, до українського блокпоста, серед обстрілів, серед ночі», — каже священник.
В перші дні повномасштабної війни, розповідає отець Ігор, відвозив хлопців – добровольців до найближчого «військкомату», вже тоді почув перші звуки війни – бої були у навколишніх селах.
«Останній раз, який відвіз хлопців, в тому числі мого кума з племінником, який, на жаль, сьогодні вважається зниклий безвісти, я вже втікав від автоматних черг», — розповідає Ігор Синчина.
Сім місяців священник з дружиною прожив в окупації. Залишив Запорізьку область, бо поїхав на пологи до доньки в Київ, мав повернутися, але життя склалося по іншому. Нині вже рік служить у церкві села Клепачів.
Ігор Синчина знає, що його недобудована церква у Запорізькій області стоїть закрита на замок, її не захопили російські військові. Каже, що парафіяни приходять, траву косять, доглядають за територією, аби не занепала, бо у священника є бажання та надія після перемоги та звільнення українських територій повернутись у село Балки.
