25 лютого у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні протоієрея Віктора Мартиненка.
Про це пише Міся Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також окремо помолились за українське військо і справедливий мир в Україні.
Єпископ Команський Михаїл виголосив проповідь, в якій закликав віруючих до смирення та покаяння під час молитви. Він проаналізував притчу про двох людей, які молилися в храмі: фарисея і митаря.
Фарисей дякував Богові за те, що він не такий, як інші люди, і перераховував свої добрі справи. Митар же бив себе в груди і просив прощення за свої гріхи.
Очільник Ставропігії Вселенського патріархату в Україні єп. Михаїл підкреслив, що молитва фарисея була недосконалою, бо він був зосереджений на собі та своїх заслугах.
“В тому то і основна думка цього уривку, що фарисей виставляв свої заслуги так, ніби він щось зробив для Бога. Ну що людина може зробити для Бога? Бог самодостатній.”, – сказав архієрей.
Натомість молитва митаря була смиренною і покаянною. Він визнавав свою недосконалість і просив милості у Бога. Єпископ Михаїл зазначив, що саме така молитва є угодна Богові.
Архієрей Вселенського Патріархату закликав віруючих не вихвалятися своїми досягненнями під час молитви, а щиро каятися у своїх гріхах і просити допомоги у Бога. Єрарх також наголосив на важливості милосердя до ближніх.
Єпископ Михаїл підсумував свою проповідь словами: “Вступаючи у Великий Піст, подивімося на оточуючих милостиво, пам’ятаючи, що всі ми покликані попросити у Бога сил, допомоги для того, щоб провадити християнське життя, для того, щоб стати кращими, бути християнами не тільки по назві, а й по життю.”
Повний текст проповіді
В ім’я Отця І сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, кожного разу, коли ми з вами стаємо на молитву, приходимо до церкви, Господь і Свята Церква дає нам у Святому Євангелії якийсь приклад, з якого ми можемо зробити для себе висновок для того, щоби далі жити і вдосконалюватися в християнському житті.
Сьогодні Господь нам пропонує притчу про двох людей, які пішли в храм помолитися.
Отже, дає нам приклад двох видів молитов. Один митар, усвідомлюючи своє недостоїнство, бив себе в груди і просив у Бога пробачення за свої гріхи.
Другий – фарисей – дякував Богові, але вихвалявся, вихваляв себе порівнюючи із цим митарем. І не те, щоб Господь відкинув його в молитву, він же все добре робив.
Він постився, робив добрі справи, давав десятину, тобто намагався виконувати всі приписи закону Мойсеєвого. В цьому він був хорошим, хорошою людиною, намагався бути. Але бачимо, як це виконання Божих заповідей, які були приписані старозавітнім законом. Коли він почав розуміти це неправильно, і як це викривило його молитву? Не те, щоб Господь її відкинув, Господь її прийняв. Але сказав, що митар пішов додому більше оправданий, ніж той.
Проаналізуємо з вами, про що молиться фарисей. Людина, яка впевнена в тому, що вона виконує абсолютно все, і все абсолютно правильно. Каже, Боже, “Дякую тобі, що я не такий, як інші люди. Грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар”.
І тепер уявімо, що робив би той фарисей, коли молився, якби поруч з ним не було того митаря. В нього просто би молитви не було.
Бо вся молитва його була побудована на протиставленні себе, способу життя цього митаря, або інших людей. Вся молитва його завершилася би отою першою фразою, яку він каже. “Боже, дякую тобі”. Бо потім вся решта починається порівняння себе з іншими, які вони не хороші, і які я правий.
Не те, щоб він зробив щось погане. Він подякував Богові за те, що Господь йому дав.
Він сам докладав зусиль для того, щоб виконувати це все. І зрозуміло, що у відповідь на його працю Господь дарував йому і маєток, надбання, з якого він міг робити справи милостині і жертвувати на храм.
Але сам спосіб молитви був недосконалий. Чому? Добре, подякувала людина, але вона була настільки впевнена у своїх силах, що ця молитва звучала не мов дякую тобі, Боже, я все виконав. Вже мене можна похвалити.
Але ж всі ми з вами знаємо, що від самого початку, із перших сторінок Біблії, і в Святому Писанні є думка, що не буває досконалих людей. Всі ми недосконалі. Всі, буває, робимо помилки, буває, що відступаємо від заповідей Господніх.
Але Господь настільки милостивий, що дає нам завжди можливість проявити себе як отой митар, який прийшов, впав перед Богом на коліна і молився, “Боже, помилуй мене грішного”.
Сьогодні ми з вами побачили, як навіть подяка може бути не те, що неугодна Господу, а вважатися недосконалою молитвою в тому плані, як це описується в каноні Андрія Крицького, який ми з вами будемо читати невдовзі.
Там, де ці слова подяки названі «безумними», тобто в такий спосіб, людина не отримує всього того, що вона хотіла б отримати від молитви. Тоді оця молитва фарисея, про яку ми з вами читаємо, без присутності митаря, без присутності інших людей, перетворюється просто на перерахування своїх чеснот.
Господи, подивись, який я хороший, я ж стільки всього зробив. Тобто, по суті, діалог, можна сказати, із самим собою, перерахування своїх чеснот. І отже, людина, яка перераховує свої чесноти сама, вихваляється, вона, відповідно, не отримує похвали ані від інших людей, ані від Бога.
І, напевно, що основною думкою, яку Церква нам намагається донести сьогодні з цих Господніх слів, про правильний спосіб молитви. Пам’ятати, що ми приходимо на молитву до церкви, стаємо на молитву вдома не для того, щоби вихвалятися, а для того, щоб попросити у Бога допомогу.
Немає межі доскональності. Всі ми покликані зростати щодня у праведному житті, у виконанні Божої заповідей. Не у всіх у нас це виходить, або виходить не кожен день.
І ось для того, щоб отримати від Бога допомогу, саме необхідна така смиренна молитва. “Господи, я усвідомлюю, що я недосконалий, я усвідомлюю, що я помиляюся, усвідомлюю, що я не можу завжди робити все те, до чого Ти нас покликав, і наближатися до того ідеалу, до якого Ти нас покликав, який ти бачиш в мене. Але допоможи мені”. І тоді, дійсно, плід тої молитви буде набагато більший, ніж від того, якщо ми станемо перераховувати, що я сьогодні помолився, я сьогодні попостився, я сьогодні комусь допоміг, який я хороший.
Отже, друзі, коли ми стаємо на молитву, пам’ятаємо, Господь прийме будь-яку молитву, будь-яку. І радіє вже з того, що людина згадала, що є Бог, і що до Нього треба звернутися в молитві. Але для того, щоб ця молитва була більш результативною, для того, щоб ця молитва була більш досконалою, саме цей прилад повинен нас навчити правильній молитві. І постійному згадуванні, що коли ми стаємо на молитву, Господь особливо стає біля нас.
Навіть у недоскональній молитві, Господь біля нас.
Тим більше, коли людина знає свої помилки, свої гріхи, свою недосконалість, Господь підтримує, Господь допомагає і намагається дати людині сили, щоб вона, навіть поглядаючи на свою недосконалість, не впадала у відчай. Щоб вона рухалася до спасіння, до досконалості у Христі. Пам’ятаємо про це. І якщо часом відчуваємо, що молитва наша не наближається до ідеального, просимо в Бога і про це, щоб Він навчив нас правильно молитися. Зокрема, правильно бачити себе, правильно бачити і оцінювати свої заслуги, і правильно звертатися до Нього. Не тому, що Господу це було потрібно. Ні, це потрібно нам.
В тому то і основна думка цього уривку, що фарисей виставляв свої заслуги так, ніби він щось зробив для Бога. Ну що людина може зробити для Бога? Бог самодостатній. Бог джерело усіх благ, усього добра для нас і з вами. І отже, тому правильний спосіб молитися в цьому Євангельському уривку для нас служить саме в той митар, який не зміг підвести очі на небо, але тільки казав: “Боже, будь милостив, до мене грішного”.
Це навчає і нас бути милостивими до тих, хто, можливо, поступив щодо нас недобре.
Тобто в сім’ї, чи з сусідами буває так, що посваримося. Але ми повинні шукати шляхів для того, щоби розуміючи свою недосконалість, розуміючи недосконалість іншої людини, намагатися просуватися в шляху вдосконалення і себе, в шляху вдосконалення і інших людей.
Отже, дорогі друзі, вступаючи потроху у період Великого Посту, подивімося на оточуючих, яких ми бачимо з вами кожного дня, стикаємося з людьми, подивімося на них милостиво, пам’ятаючи, що всі ми покликані попросити у Бога сил, допомоги для того, щоб провадити християнське життя, для того, щоби стати кращими, бути християнами не тільки по назві, а й по життю. Амінь.
