Четвер, 19 Грудня, 2024
Бiльше

    Очікує на результат? РПЦ думає над Собором після завершення війни проти України

    В рпц припускають про можливість проведення свого чергового архієрейського собору після завершення війни росії проти України. Такий висновок можна зробити, ознайомившись із коментарем очільника синодального місіонерського відділу рпц єпископа Луховицького Євфимія (Мойсеєва). У ньому він заявив, що однією із головних задач майбутнього зібрання єрархів московського патріархату буде «післявоєнне влаштування церковного життя». На його думку, цей процес в багато в чому буде залежить від того як і на яких умовах завершиться так звана російська «спецоперація». Саме так представник рпц відповів про те, наскільки реальним є проведення собору після завершення війни проти України.

    Про що може свідчити такий лаконічний коментар спробуємо розібратись у цій статті.

    Перш ніж приступити до аналізу озвучених перспектив, варто нагадати, що сам архієрейський собор (який за статутом рпц має збиратись принаймні раз на 4 роки) в москві не можуть скликати вже 7-й рік поспіль, до слова, останній Собор відбувся у 2017 році.

    На Собор покладено великі надії, адже саме він має дати оцінки усім подіям які стались у світовому православ’ї у визначений період, як наприклад дарування ПЦУ Томосу про автокефалію від Вселенського Патріарха, чи непорозуміння московської патріархії з Болгарською та Румунською Церквою. Також Собор повинен вирішити наболілі питання, які склались в середовищі самого московського патріархату, яких за цей час назбиралось чимало, як то, зокрема, стан справ рпц в Україні, Молдові, Латвії тощо.

    Усі ці кейси, говорячи простою мовою, зависли у повітрі, адже сам Собор переносять з року в рік, то через епідемію коронавірусу, то через війну в Україні. І якщо всесвітня пандемія лише унеможливлювала просте зібрання учасників архієрейського собору, то війна ставить під сумнів його легітимність. Адже як відомо до складу Собору входять також і єрархи московського патріархату, які служать в Україні і об’єднані у бутафорське зібрання під галасливою назвою «УПЦ», що насправді не відповідає дійсності. (Адже як ми вже неодноразово говорили у наших попередніх публікаціях так звана УПЦ – це лише сукупність єпархій рпц на території України.) Утім їх відсутність на згаданому зібранні (це майже третина усіх учасників) нівелювала б рівень самого Собору. До того ж сама їх доля поки лишається невідомою.

    Як відомо сама так звана УПЦ на своєму Соборі у Фефанії (травень 2022 року) нібито оголосила про повне відмежування від московського патріархату, проте і досі не опублікувала відповідних документів, які б це засвідчили. Водночас сама рпц поки не дала об’єктивної оцінки цьому зібранню і його рішенням. Станом на зараз можна спостерігати певну гру між ними, коли одна (рпц) відбирає в іншої цілі єпархії, а інша (УПЦ) цього навіть не помічає. Умови цієї гри продиктовані воєнними реаліями, які і змушують обидві релігійні організації так себе поводити. Кінець же цієї гри співпадатиме із кінцем війни, а її результати і умови, на яких ця війна буде завершена, обумовлять і фінал гри московської патріархії і її філії в Україні.

    Власне про це, як один із аспектів, і говорив згаданий на початку єпископ Луховицький Євфимій (Мойсеєв). Тепер власне повернемось до можливості проведення Собору після завершення війни. Чому ж такий варіант найбільшоптимальний для рпц? І що він означає?

    А означає він те, що в самій рпц зайняли очікувальну позицію для того аби подивитись на результат війни. Допоки ж ніяких зрушень в озвучених питаннях – не буде. Проте готуватись потрібно вже зараз. Тому в Даниловому монастирі прокручують різні варіанти і можливості виходу з них на оптимальних умовах, які б задовільнили б нинішній церковний бомонд. Іншими словами як зробити так, щоб у будь-якому випадку, якщо не виграти, то принаймні не програти.

    Імовірно, що в Даниловому монастирі розглядають 3 варіанти розвитку подій. Перший – тріумфальний. Згідно нього росія повністю поневолить Україну, а московська патріархія всеціло поглине українське православ’я. З огляду на дії московських єрархів від початку повномасштабного вторгнення, а саме благословення окупантів, а також підтримку кремлівського режиму стає очевидним, що такий варіант є найбільш бажаним і очікуваним. Не важко здогадатись, що така розв’язка склала б і відповідний порядок денний вже згаданого собору, на якому лише б юридично-канонічно було оформлено духовну окупацію України, що ґрунтувалась на позиції сили.

    На зовнішній арені рпц, за таких умов потерпіла б суттєвих втрат, зокрема в тих же Молдові і Латвії. Цілком закономірно, що позиція сили тут би не подіяла. Так само рпц програла у боротьбі із Константинополем. Очевидно, що з церквою країни агресора ніхто б не спілкувався б. Та і сама ситуація лише б поглибила ту ізоляцію, в яку рпц сама себе завела ще від часу створення ПЦУ.  Проте не дивлячись на всі мінуси, в білокам’яній і досі сподіваються  на такий хід подій в майбутньому.

    Проте літній демарш вагнеревців показав всі слабкі сторони кремлівського режиму, а тому у багатьох колах, в тому числі і в церковному почали розглядати й інші можливі варіанти. Мова йде про так зване «перемир’я» і повне фіаско росії.

    В обидвох випадках для рпц важливо зберегти своє обличчя, а в останньому – абстрагуватись від кремля. Якщо цього не буде зроблено, то нинішнє церковне керівництво розділить із представниками кремлівського режиму лаву підсудних у Гаазі. Утім перспектива змінити фешенебельну келію на в’язничну камеру не дуже симпатизує нинішньому московському священноначалію. Тому воно вже почало діяти на випередження і проводить своєрідну перестраховку.

    Для цього від церковного керма одним за одним відсторонюються палкі голови такі як митрополит Леонід Горбачов, а в медійному просторі і на зовнішню арену повертаються старі кадри а-ля протоієрей Микола Балашов і іже з ним. Все це робиться для того аби зберегти саму церковну структуру, яка б в майбутньому могла б відновити свій вплив і зіграти для відновлення кремлівського режиму.

    Закономірно, що фіаско росії змусить рпц в багатьох принципових питаннях піти на поступки, як то визнання ПЦУ і налагодження відносин з Константинополем. Утім це допоможе втримати ту ж Латвію, яка вже рік як просить повну незалежність; і допоможе врегулювати ситуацію в Молодві, де щодня розгоряється конфлікт із Румунською Церквою.

    Утім церковна москва може прийняти і доволі недолуге рішення, а саме залишитись вірною слугою кремля. Це призведе до фатальних наслідків і знищить саму рпц з середини і відповідно повністю похоронить її вплив на всеправославній арені. Єдине що лишиться в такому випадку так це грати роль патріота-подвижника, який би всюди закликав боротись за відновлення билой слави вєлікой расіі-матушкі. Щось подібне зараз робить її нинішній очільник Кирило Гундяєв. Та чи зможуть цю роль грати інші його колеги? Імовірно, що поки що таких відчайдух в рпц чимало, проте чи не ісякне їх дух з поразкою росії?

    Все це стане зрозумілим в майбутньому. До поки ж як ми вже зазначали вище ніяких вольових рішень прийнято не буде. Та і сам Собор скликаний теж не буде. Бо його проведення в нинішній умовах лише погіршить і так складну ситуацію в якій опинилась рпц. Тому зараз московська патріархія зберігає статус кво, і як кажуть в самій москві зберігає задоволену фізіономію при поганій погоді. Тож наберемось терпіння і продовжимо спостерігати за розвитком подій.

    Найсвіжіше

    Популярне