Ці три слова, незважаючи на їхню семантичну близькість щодо означення місця блаженного життя, все-таки різняться за змістовним навантаженням, нагадує у своєму дописі в соцмережі ПЦУ і пропонує розібратись чим саме.
«І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив» – читаємо вже на початку книги Буття (Бут. 2: 8 ). Виходить, що рай і Едем – це різні речі? Рай – слово перського походження і означає «сад», з єврейської «закритий сад». Це місце, де жили перші люди, Адам і Єва, до гріхопадіння. За вченням святих отців, рай мав чуттєву та духовну природу: хоч він і знаходився на землі, але при цьому прабатьки перебували в безперервному богоспілкуванні, духовно насолоджуючись спогляданням Бога та близькістю з Ним.
Едем (евр. גַּן עֵדֶן, Gan Eden) – це місцевість, в якій був влаштований Богом Едемський сад – рай. Ймовірно, вона розташовувалась в Східній Азії, біля річок Тигр та Євфрат. Але щодо точного місцерозташування Едему досі точаться суперечки, бо в книзі Буття згадуються чотири річки (Фисон, Гихон, Хиддекель (Тигр) і Євфрат), які витікали з одної великої для зрошення раю (Бут. 2: 10 – 14). Останні дві річки відомі, а от перші дві давали привід для різних припущень – від «перенесення» Едему частково на небо до загалом алегоричного його існування.
Поза тим, нині слово Едем вживається для визначення будь-якої прекрасної, упорядкованої та родючої місцевості. Бо таким був колись Едемський сад, як свідчить Писання. В цьому саду виростив Господь всякі дерева, приємні на вигляд і добрі для їжі, «і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла» (Бут. 2: 9). Там не було ворожих для людини тварин, птахів (Бут. 2: 19 – 20), не було ніякої ворожнечі і між першими людьми. Тобто, рай – це було найбільш комфортне й оптимальне середовище проживання для всіх живих творінь Божих, де все сприяло радості й життю.
З таким духовним розумінням раю як вищої радості й торжества життя пов’язують і Царство Небесне. Приготоване Богом для християн Царство має незбагненну нам природу, про що нагадує апостол Павло: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2: 9). Водночас розуміємо, що коли йдеться про Царство Небесне – то це не про якесь конкретне місце, і точно не на землі.
Царство Небесне є не якоюсь державою, яка розташована понад хмарами, але є певною протилежністю всьому тому способу буття людства, яке бачимо на землі. Отцем Небесним Бога називаємо для того, щоби підкреслити невимовну і невимірювану вищість Його над нами і над усім земним. Небо, в якому звершується воля Божа, про що нагадуємо собі, коли промовляємо молитву Господню, – це світ духовний, світ ангелів, в якому воля Вседержителя здійснюється без перешкод чи спротиву. Тож Царство Небесне – це вимір, пов’язаний з Божественним буттям.
Саме про небесне буття Спаситель каже як про наш істинний дім, бо тут, на землі, ми лише подорожні. Все, що ми маємо тут – тимчасове. Навіть рай і Едем були тимчасовими. А Царство Небесне є вічним, бо Господь Ісус Христос дарував кожному можливість наблизитися до Бога, отримати життя вічне.
