В московському патріархаті знову заговорили про можливість проведення другого так званого всеправославного собору для вирішення внутрішніх протиріч у Православній Церкві. Підставою для цього стала нещодавня зустріч Єрусалимського Патріарха Феофіла із Папою Римським Франциском, під час якого Патріарх заявив про готовність бути «посередником та робити все можливе для початку діалогу, який може призвести до припинення страждань і до зцілення ран в православній родині».
Ці слова очільника Єрусалимської Церкви прокоментував протоієрей Микола Балашов, який донедавна був другим дипломатом російської церкви, а тепер займає посаду радника Кирила Гундяєва. Він схвально оцінив такі посередницькі ініціативи Єрусалима і наголосив на важливості відновлення «соборного обговорення проблем, які є у світовій православній сім’ї».
«Ключова роль у забезпеченні такої дискусії в історії належала Єрусалиму. Ми пам’ятаємо і Амманську зустріч Предстоятелів та представників низки Помісних Православних Церков, що відбулася з ініціативи Патріарха Феофіла у 2020 році. Вона стала важливим кроком у сфері міжправославного спілкування, і цей крок потребує продовження. Значення діалогу між Церквами неможливо переоцінити, навіть якщо його здійснення стикається з багатьма труднощами, а Предстоятелі деяких Церков заздалегідь заявляють про принципову відмову від обговорення своїх рішень» – прокоментував Балашов.
Утім у самій промові Патріарха, яку передає офіційний сайт Єрусалимської Церкви, ані слова про Аман і його продовження. Імовірно, що Балашов у своєму коментарі видає бажане за промовлене патріархом, а тому нафантазував і наговорив зайвого. Проте не будемо детально порівнювати саму промову Патріарха і коментар Балашова, а лише порозмірковуємо над можливістю проведення «Аман 2.0».
Зважаючи на ситуацію в якій опинилась російська церква вже зараз можна констатувати що такий псевдо-собор буде ще більш ганебним, аніж перший. Нагадаємо, що на першому зібранні в Амані прибули лише представники 6-х Помісних Церков. З цього числа було 4 Предстоятелі Церков, а саме російської, єрусалимської, сербської і чеської Церков, ще двоє Церков, румунська і польська, були представлені єпископами.
Таке ігнорування більшості Помісних Церков було обумовлено лукавим московським задумом, заради якого саме і збирався псевдо-собор, а саме бажання церковної москви осудити Константинополь і перехопити першість у православному світі. Тому більшість Церков, яка наперед розкусила плани москви, відкинула запрошення на цю зустріч. Взявши участь у цьому «совєтє нєчестівих» вони б лише осоромили себе і пішли проти устоїв і традицій Православної Церкви.
Тепер же російська церква ще більше себе скомпрометувала, адже вона благословляє і виправдовує російську агресію, і фактично є співучасницею цієї агресії. Тому новий Аман – це вже не лише гра під дудку москви, проти устроїв Православ’я, а підтримка агресора. Чи зможуть тепер Предстоятелі Православних Церков підтримати країну-агресора і її церкву? Відповідь очевидна. Авжеж ні! Будь-хто, хто наважиться взяти участь у такому зібранні автоматично заплямує себе і свою релігійну спільноту кров’ю, і фактично стане співучасником тієї ж агресії.
З іншого ж боку в середовищі самої московської патріархії відбуваються процеси, які розколюють її зсередини, і з якими вона не може впоратись. Зокрема це спірні питання у Молдові і Латвії, де російські церковні філії опинились у вкрай скрутному становищі, від чого в Латвії російській церковній спільноті довелось розпочати рух на відокремлення від москви. Про що ми писали у наших попередніх публікаціях. Водночас анексія рпц українських єпархій своєї ж філії в Україні демонструє справжні плани й апетити церковної москви.
Окрім цього доволі цікаво буде виглядати участь так званої УПЦ (що в єдності з МП) на цьому соборі. Адже як відомо керівництво УПЦ заявило, що на травневому соборі у Феофанії, що відбувся в минулому році, вони повністю розірвали зв’язки із рпц. У якому ж статусі вони тепер прийдуть на цей собор? Якщо знову як частина російської церкви (як це було в перший раз), то автоматично зганьбляться в очах своєї ж пастви, для якої вони в такому разі стануть простими лицемірами і обманщиками. Якщо ж як самостійна релігійна спільнота – то тим самим вони загонять увесь Аман 2.0 у глухий кут, адже як можна засуджувати когось за розкол, якщо ти і самим ідеш тим же шляхом?
Також московська патріархія потерпає і від зовнішніх протиріч. Зокрема, нещодавній конфлікт із Болгарією і Болгарською Церквою, звідки випровадили російських шпигунів у рясах, тощо. Водночас набирає обертів і суперечка із Румунською Церквою на території тієї ж Молдови. Нагадаємо, що внаслідок цього москва втрачає свій вплив у Молдові, де суттєво програє Румунському Патріархату. Навряд після цього Румунська Церква погодиться взяти участь у черговій російській авантюрі.
З огляду на все це виникає логічне запитання: якщо Данилів монастир не в силі розібратись у внутрішніх питаннях і вирішити свої власні проблеми, то як вони можуть вирішувати питання зовнішні і глобальніші? Відповідь на це питання ще більш очевидна – ніяк. Допоки ці питання не будуть вирішені всередині, будь-яке зібрання в стилі Аман 2.0 не принесене москві бажаного результату, а ще більше зганьбить російську церкву на міжнародній арені. Таким чином омріяний москвою Аман 2.0 буде гірше першого, а його проведення – це лише даремна трата часу і грошей.
