10 вересня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію.
Про це пише Місія Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Під час єпископської проповіді в храмі, єпископ Михаїл роз’яснював вірянам притчу про запрошення на царське весілля з Євангелія від Матвія.
За словами єпископа Михаїла, ця притча стосується нашого покликання до Царства Божого, до Церкви Христової. Хоча Бог запрошує всіх – як добрих, так і злих, – до свого весільного бенкету, ми повинні бути уважними до цього дару і не ставати зухвалими.
Єпископ зазначив, що зухвалість може призвести до того, що людина перестане цінувати Божі дарунки – молитву, таїнства, участь у церковному житті. Тоді вона опиниться, як чоловік без весільного одягу, котрого викинули з бенкету.
Архієрей наголосив на необхідності відповідального, тверезого підходу до свого духовного життя. Треба уважно ставитися до молитви, богослужінь, щоб повною мірою зрозуміти істину і змінитися на краще за допомогою благодаті Божої.
Єпископ закликав вірян оберігати своє покликання і не втрачати його через зухвалість або навіть нехтування духовними зобов’язаннями. Тільки завдяки щоденній праці над собою можна отримати повноту радості від Богом даного запрошення.
Повний текст проповіді нижче.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, ми з вами пам’ятаємо, що дуже часто Господь проповідуючи звертався до своїх слухачів у формі притч, щоб донести їм якісь складні істини простими словами. І ось сьогодні ми з вами чули притчу про тих, кого цар покликав на весілля. Зрозуміло, що тоді коли це розповідав Христос йшлося про старозавітній і юдейський народ, але це не означає що цю притчу не можна застосуватись сьогодні до нас і з вами. Про що ж вона?
А вона про уважність в духовному житті і про те що людина повинна трошечки обмежувати свою зухвалість. Адже бачимо, що цар влаштовуючи весілля своєму синові, покликав найдорожчих людей, тих кого він вважав гідними того, щоб вони були присутні на весіллі його сина. Це дуже відвертий зворушливий і щедрий жест для кожної людини. Адже ті з нас хто робив весілля знають, що кличуть, зазвичай, найдорожчих, щоб порадіти разом на цьому весільному святі.
І що ж сказали ті люди. Написано в Євангелії – один пішов на поле дивитися, один пішов торгувати, а інші поступили ще гірше. Замість того щоб просто не прийняти і йти як і ті, займатися своїми справами, вони вбили посланців царя. Ну не хочеш ти приймати це запрошення – ну не приймай. Для чого ж вбивати людину? І ми бачимо що реакція була миттєвою.
Розгнівавшись цар пішов і написано: “Покарав тих убивць”. Тільки убивць, не всіх хто не прийшов, а тільки убивць. Ті які поводилися зухвало і не тільки не прийняли запрошення, але й причинили шкоду, забрали життя у його слуг.
Разом з тим звертаючись до своїх слуг, він покликав усіх абсолютно. Каже йдіть по дорогах і кого тільки знайдете кличте всіх на весілля, бо ж бенкет готовий, чекаємо.
І написано в Євангелії, що наповнилося весілля і злими і добрими, не робили розбору, не казали, що ви обрані, а ви не обрані, ви першого гатунку, а ви другого. Ні. Кликали всіх.
Коли цар увійшов, побачив, написано в Євангелії, тільки одну людину, малопримітний персонаж цієї притчі, але оскільки на весіллі були і злі і добрі, увійшовши він побачити міг багато людей злих, але ми бачимо, що він бачить тільки одного, який був вдягнутий “не у весільний одяг”, написано. Чому ж так?
Чому ж так сталося? Можливо тому, що покликавши на весілля, він торкнувся сердець у тих злих людей, які також були приведені на весілля, але ось цей чоловік, напевно, що трохи зневажав те куди його покликали, може почав бешкетувати, поводитися негідно, принижувати інших. Можливо саме поведінка його не відповідала тому куди він прийшов.
Отже замість того щоб радіти, він набув зухвалості і почав поводитися так, як вважав собі доречно. Відповідно він отримав те саме. Його зв’язали і викинули геть, бо він опинився негідним бути на цьому весільному бенкеті.
Отже дорогі друзі, ми з вами і злі і добрі, хороші і погані, різних народів, різного віку, неважливо хто якою мовою говорить, покликані на такий самий весільний бенкет, до Царства Божого, до церкви Христової. І скільки треба уваги і скільки треба тверезого мислення для того, щоби не зробитися зухвалим, щоб не починати сприймати дарунок Божий, який Він дає нам на богослужінні, щоб не починати сприймати те спасіння, яке Господь Ісус Христос нам дарував, як належне на яке ми маємо безумовно право. Що Господь нібито повинен бігати за нами пропонувати і припрошувати, щоб не опинитися нам на місці ось того чоловіка, який був вдягнутий не у весільний одяг, хоча й був на весільному бенкеті.
Це потребує дуже великих зусиль з нашого боку, бути уважними в нашому житті. З одного боку, щоб не опинитися як ті негідні звані коли Господь говорить до нас обставинами життя, можливо часом хворобами, можливо часом присутністю якихось інших людей і намагається донести нам якусь істину, щоб ми схаменулися. Це з одного боку, а з другого боку заспокоївшись, вважаючи, що ми такі вже гідні християни і присутні на своєму весільному бенкеті в Церкві, щоб не стати зухвалим.
Адже коли людина стає зухвалою, вона перестає цінувати те, що їй дається як дарунок. Особливо те, над чим вона не працювала, не трудилася. Про що, можливо, навіть і не мріяла і тут на неї сходить таке велике щастя, чи когось кудись покликали, чи щось подарували.
Іноді коли серця торкається зухвалість, людина перестає це цінувати. А якщо в неї це забирається, потім ще й скаржиться, мовляв, які нехороші люди. Подарували, а потім забрали.
Отже дорогі мої друзі, стаючи на молитву, приходячи до церкви, на службу Божу, пам’ятаймо що всі ми покликані на це «весілля». Знову ж таки повторюся і хороші і погані, і злі і добрі – всі. Церква покликана змінити наші серця і намагається це зробити.
Господь Своєю благодаттю в Церкві намагається покращити нас, але не може цього зробити без нашого з вами бажання, без нашого особистого старання і участі. Отож будьмо уважними, чуємо багато разів ми на богослужінні. “Будьмо уважні”, щоби будучи присутніми в церкві, не втратити нам того звання гостя, дорогого гостя покликаного, щоб і молитва і участь у Таїнствах і відвідування богослужіння, торкалися нашого серця і ми ставали кращими. Щоби змінювалися на краще. Адже для цього ми і покликані на це «весілля», щоби сповнитися радості, а не починати сваритися з іншими, бити інших, чи нехтувати, чи бути зухвалим. Пам’ятаємо про це, цінуймо це Боже запрошення і постараймося відповідати тому високому званню якимм обдарував нас Господь. Амінь.
