Як досягти досконалості? Відповідь на це питання, упродовж усієї історії існування людства, шукали мудреці, філософи, мислителі. І досі для багатьох воно лишається нерозгаданою загадкою. Як розповідає воскресне Євангеліє 12 неділі після П’ятдесятниці (Мф. 19: 16-26), з подібним питанням до Ісуса прийшов один багатий юнак. Він запитав у Спасителя: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?». Господь сказав йому: «Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей». З юнацькою простотою хлопець знову запитує у Христа: «Яких?». На що отримує відповідь: «не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе». Проте усе це, цей шукач істини, зберігав із дитинства.
Напевно, тоді в його душі просяяла радість, адже він зберігав заповіді, яких його навчили, і зараз він чує, що саме вони ведуть до вічного і щасливого життя. Утім наступна відповідь цього молодика свідчить про його стремління досягти повної досконалості. І тому Господь, як Серцезнавець, вказує на його недолік, кажучи: «коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною». Після цих слів у душі юнака прокидається скорбота, адже він багато мав майна і багатства. Розлучитись з ним, для нього було надважкою справою.
Побачивши печаль цього чоловіка за земними скарбами, Господь говорить своїм ученикам: «істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти». Така відповідь Спасителя багатьом навіює думку, що земне багатство є гріхом, а отже, врата Царства Небесного зачинені перед багатіями. Утім, якщо уважно послухати діалог Христа та юнака, то відразу стає зрозумілим, що Господь не осуджує його багатство, але відкидає відношення цього молодика до заробленого добра.
Статки, які людина чесною працею здобула під час свого життя, не є злом і гріхом. Гріхом є лише наше відношення до усього здобутого добра. Немає нічого поганого, коли хтось з нас володіє якимись благами, але шкідливо і пагубно, коли ці блага володіють нашим серцем і душою. Матеріальні блага стають перешкодою до вічного життя лише тоді, коли вони стають сенсом життя людини. Імовірно, що цей юнак саме так сприймав усе те добро, що мав.
Примітно, що Господь сказав, що він матиме більший скарб на небесах, коли роздасть убогим усе своє майно. Утім ці два слова залишились непочутими ним. Хоча він і здобув відповідь на своє питання, проте вона принесла йому лише печаль і смуток. Тому сьогоднішня розповідь закликає нас не прив’язуватись до земних скарбів, а коли вони стають перепоною на шляху до спасіння, їх потрібно відкинути. Саме тому Христос і вжив цей відомий афоризм про верблюда та вушко голки.
Існує багато різних тлумачень цього вислову. Один із них нагадує нам про вузькі ворота перед Єрусалимом, які так і називались «вушко голки». Вони були зроблені так, що в них могла зайти людина, але не міг заїхати вершник. Каравани, які прямували до Єрусалима, здійснювали переходи удень, щоби на ніч сховатися, від можливого набігу розбійників, за міськими стінами. Якщо караван не встигав до зачинення великих воріт, то ризикував бути пограбованим. Тоді караванщики навчили верблюдів повзти на колінах протискуючись у маленькі ворота. Щоправда, перед тим верблюда доводилося повністю розвантажувати.
З цієї красивої історії робили висновок, що багатий може потрапити до Царства Небесного лише після того, як позбавиться тягаря багатства, як верблюд свого вантажу, і смиренно зайде на колінах. Утім, як ми вже сказали, перешкодою є не саме багатство, а наше відношення до нього. Здобуваючи різні земні блага, ми повинні пам’ятати, що вони послані нам Богом. Тому треба дякувати Йому за такі дари, і використовувати їх задля блага іншим, тих, хто на відмінно від нас, потребує простого шматка хліба.
З приводу цього святитель Василій Великий говорить: «Хліб що лежить у твоїй коморі, належить голодним; плащ, що ти тримаєш у скрині, належить нагим; золото, заховане у таємному місці, належить бідним». Тому благородним вчинком є уміння допомогти ближньому, поділитись з ним тим, що послав нам Господь.
Тож будемо дякувати Господу за всі його благодіяння. Дбаймо про наших ближніх, і так спасемо наші душі. Пам’ятаймо, що головне здобути скарби на небесах, бо як каже Господь, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21). Усі земні багатства є тимчасовим, їх не забереш з собою на небо, а неправильне володіння ними на землі, не принесе щастя ні земного, ні небесного. Бо ж за гроші можна купити ліжко але не сон, книги але не розум, їжу але не апетит, прикраси але не красу, будинок, але не дім, ліки але не здоров’я, предмети розкошу але не культуру, задоволення але не щастя, квиток до будь-якої країни, окрім Царства Небесного.
