Цієї неділі євангельське зачало розповідає нам про зцілення біснуватого юнака. Зневірений батько, який через велику любов до свого стражденного чада, звертався до усіх, з єдиним проханням звільнити його сина від пут лукавого. Проте ніхто не зміг допомогти йому. Не допомогли навіть апостоли.
І ось, коли здавалось, що подолати цю недугу майже неможливо, він приходить до Ісуса Христа. Цей знедолений чоловік розповідає Спасителю свою життєву історію, Він же, почувши її, сказав: «О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас?».
Багатьом незрозумілою є така реакція Спасителя. Утім вона лише свідчила про Його невдоволення через відсутність віри у самого батька. Імовірно, що через численні безрезультатні спроби, сам батько втратив віру, але в його серці залишалась надія.
У побуті ми часто говоримо: «надія помирає останньою». Ці слова як найкраще описують цей випадок. Спаситель був останньою надією як для цього чоловіка, так і для його сина. Тому Христос не лишає Його без надії, а відразу виганяє біса і зцілює юнака.
Розгублені апостоли, побачивши з якою легкістю їх добрий Учитель звершив це чудо, запитали у нього: «чому ми не змогли вигнати його?». На що Він відповів: «через невір’я ваше». Далі Спаситель говорить, що «якщо ви матимете віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас».
Цей євангельський афоризм «віра, як гірчичне зерно» знають практично усі. Багатьом здається, що він вже має таку віру, проте пересувати гори не вдається майже нікому. Але це не привід для розчарування, а заклик задуматись над силою своєї віри. Для того аби звершувати чудеса по вірі, необхідно не лише мати віру, але й примножувати і зміцнювати її.
Гірчичне зерно, коли потрапляє в землю дуже швидко пускає міцне коріння. Воно проростає через 72 години, а вже через два або три дні по тому випускає листя, при цьому коріння стає вдвічі більшим за самий стовбур. Гірчичне дерево є стійким до не сприятливих погодних умов і може витримувати понад трирічну засуху.
Тому віра такого розміру це лише перший етап для звершення чудес і для спасіння душі. Для того аби пересувати, за її допомогою гори, необхідно, щоб вона потрапила у сприятливий ґрунт, а саме – чисте серце. Далі від нас необхідно дбати про цей саджанець. Адже будь-яке дерево без води, сонця, добрива рости не буде.
Як же нам дбати про таку віру? Відповідь на це питання ми чуємо у сьогоднішньому новозавітньому уривку. Це за словом Спасителя: піст та молитва. Це дві важливі складові, без яких досягти бажаного неможливо.
Святитель Іван Золотоустий говорить: «Піст з вірою дає силу, бо робить людину ангелом, та ще й укріплює проти безтілесних сил. Але цього мало, потрібна ще і молитва, і вона повинна бути першою. Хто молиться з постом, той має два крила, легші від самого вітру…».
Тож примножуємо свою віру, дбаймо про неї, і збагачуймо її. Прикрасьмо її подвигом посту та молитви. І тоді неодмінно із маленького зерна проросте велике дерево, яке жодні лукаві вітри не зможуть здолати. Саме тоді за словом Господа для нас вже нічого неможливого.
