Митрополит УПЦ (в єдності з МП) Антоній (Паканич) виступив із критикою священників, які вимагають розриву із Московським патріархатом.
У своєму відеозверненні Паканич відкидає сам принцип діалогу з ПЦУ і вимагає перерукоположення духовенства (повторні хіротонії) цієї Церкви, попри те, що її визнали 4 Помісні Церкви в тому числі Матір-Церква – Вселенський патріархат.
Позиція митрополита Антонія не тільки шкідлива і маніпулятивна, але і містить богохульство і хулу на Духа Святого. Чому? Бо як звершувати повторне хрещення навіть після хрещення в розколі – це гріх, так і звершувати повторні хіротонії, над священнослужителями, які їх отримали в розколі – теж гріх і хула на Святого Духа.
Митрополит Паканич маніпулятивно говорить про зародження УПЦ (МП) в дніпровських водах, хоча від початку християнства на теренах Русі і понад 500 років існував Константинопольський патріархат, який і хрестив язичників в Києві. Тому зародження УПЦ завдячує саме тій Церкві – Константинопольській, від якої зараз УПЦ (МП) відреклась і “забула”. Саме з Вселенським патріархатом УПЦ (МП) розірвала Євхаристійне єднання і видала про це відповідне соборне рішення. Натомість із патріархом Кірілом (Гундяєвим), що благословляє вбивати українців, цього не було зроблено, а навпаки, Паканич захищає цю єдність.
“Саме через доленосний вибір Православної віри, що його зробив святий Володимир, постає можливість вічного спасіння для нашого народу. У дніпровських хрещенських водах зародилася і наша Православна Церква, яка протягом вже більш ніж тисячоліття розділяє зі своїм народом все, що Господь нам посилає”, – переконує Паканич, ігноруючи роль Вселенського патріархату в хрещенні Русі.
Далі Паканич говорить, що УПЦ (МП) переживає “нападки”, і знову ж таки, ігнорує чому ці “нападки” падають на голову представникам УПЦ (МП) – через єдність із z-РПЦ-патріархатом.
“Сьогодні Українська Православна Церква переживає один із найскладніших періодів своєї історії. У такий час усі віряни, як духовенство, так і миряни, повинні молитовно згуртуватися, щоб разом протистояти всім нападкам“, – тобто митрополит УПЦ (МП) вважає, що той курс, яким сьогодні йде УПЦ (МП) – правильний, а єдність із РПЦ, єдність із вбивцям – не страшна. Набагато страшніша для Паканича єдність із єдинокровними братами в одній країні, в одній вірі – із ПЦУ.
Поганими прикладами Паканич називає ініціативи тих священників УПЦ (МП), які хочуть змінити щось всередині своєї церкви, а саме розірвати зв’язки із РПЦ. Це на думку Паканича “нажаль…інші приклади”, ніж “стояння за канонічні засади”.
Крім цього митрополит УПЦ (МП) не визнає обвинувачень, які правоохоронці висунули деяким єрархам УПЦ (МП), а також не визнає того, що парафіяни УПЦ (МП) можуть змінити свою канонічну підлеглість та перейти до ПЦУ. Крім цього, розрив із вбивчою РПЦ на думку Паканича “не узгоджується з канонічними традиціям”, хоча коли відбувся розрив УПЦ (МП) із Константинопольською Церквою, то чомусь це тоді узгодилось із канонічними традиціями. Дводумство, одним словом і лицемірство.
“Поки беззахисні парафіяни намагаються захистити свої храми від незаконного захоплення, поки архієреїв за наклепницькими доносами відправляють за ґрати, дехто, прикриваючись удаваною турботою про церковне благо, вкотре висувають керівництву Української Православної Церкви вимоги, які не узгоджуються з канонічними традиціями”, переконує Паканич.
Втім митрополит Антоній визнає, що час грає не на руку УПЦ (МП) і вимоги до неї з кожним днем повномасштабної російської війни стають дедалі суворіші, а дії – радикальніші. Але це, на думку архієрея не через затягування із питанням розриву із Москвою, а через “всі поступки подібним вимогам” – тобто вимогам розірвати зв’язки з РПЦ. Яка ж перевернута логіка в митрополита. УПЦ (МП) гонять ще більше через те, що вона робить кроки на розрив із Москвою? Оце так. Тут навіть російські пропагандисти, мабуть, в шоці.
З цього Паканич далі робить такі висновки: “І тепер з усією очевидністю стає зрозуміло, що мета тих, хто висуває такі вимоги, аж ніяк не спасіння Церкви, а Її цілковите знищення”.
Перебування в Україні структури РПЦ – на думку Паканича не буде означати її знищення, а от кроки на відділення від Москви – буде. Ну тут навіть і спростовувати таку брехню, якось важко. Все зрозуміло і без спростування.
І нарешті далі Паканич згадує про звернення отців-автокефалістів із УПЦ (МП).
“Нещодавно в просторі інтернету з’явилося чергове сумнівне звернення до керівництва Української Православної Церкви. Якщо опустити всі політичні спекуляції, маніпуляції та емоції, що містяться у згаданому тексті, варто звернути увагу на один важливий пункт. Крім іншого, там є вимога «повернути молитовну єдність» із Константинопольським патріархом та «з усіма Церквами, які визнали ПЦУ»”, – заявляє Паканич.
Він навмисне зміщує акценти. Хоча 300 священників УПЦ (МП), які підписали звернення до Онуфрія, справді вимагали повернути молитовну єдність із Вселенським патріархом і всіма церквами, що визнали ПЦУ, але це не було головним у зверненні. Головним же у зверненні до Онуфрія було прохання про цілковитий і остаточний розрив. Чому ж тоді Паканич це не коментує? Напевно, боїться, або не вигідно “захищати” таку єдність, хоча всі його репліки латентно, приховано про це свідчать.
Попри це, Паканич характеризує другорядні вимоги єдності із патріархом Варфоломієм так: “Це, мабуть, основний момент, що демонструє справжні цілі «активістів»”.
Далі він переходить до ПЦУ, і говорить, що всіх священників і архієреїв треба повторно перерукополагати, що як вже було сказано вище є гріхом проти Св. Духа. За ці роки, які ведуться суперечки навколо ПЦУ, вже майже кожен знає за приклади розколів, де священники були прийняті в “сущому сані”. Це і визнання Московським патріархатом РПЦЗ у 2007 році за наказом Путіна і зцілення Македонського розколу 2022 року, який тривав десятки років. Втім в цих випадках Паканич чомусь не кричить про “повторні рукоположення” і про розрив зв’язків із тими церквами, які визнали “рокольників”. Напевно тому, що цього не робить його улюблена Московська патріархія.
“Важливо нагадати, що наша розбіжність із «ПЦУ» головно в канонічній площині. Насамперед виникає питання щодо законності хіротоній «духовенства» цієї організації, що не дає нам змоги жодного спільного молитовного чи євхаристичного спілкування як з нею, так і з тими Церквами, які, попри церковні правила, вирішили визнати нібито законними її «таїнства». І жодні діалоги із цією структурою не змінять суті: апостольське спадкоємство нічим заповнити не можна, окрім лише покаяння та канонічного висвячення”, – переконує Паканич і далі каже, що якби УПЦ (МП) розпочала таке спілкування, “то фактично перестала б існувати як канонічна Церква”.
А чому ж тоді УПЦ (МП) не перестала існувати у випадку із початку спілкування з Охридською Архієпископією? Через лицемірство УПЦ (МП).
Втім Паканич і далі “згущує краски” і видає наступні слова: “Очевидно, це і є головною метою провокаторів (єдності з ПЦУ, – ред.). Чого чекати від них наступного разу? Вимог нової унії? «Жіночого священства»? Чи, може, чогось ще гіршого?”.
А може вже пора і від УПЦ (МП) чекати жіночого священства після визнання Охридської Церкви і “духовної смерті”, як виражається Паканич?
Далі слова Паканича про “обновленців” вже не цікаво навіть критикувати, адже основну частину він вже видав і показав всю маніпулятивність своєї позиції.
Він намагається переконати оточуючих, що і в УПЦ (МП) не хочуть ніякого розриву з Москвою, а їх “хочуть знищити і щоразу будуть знаходити для цього дедалі нові й нові приводи, на які по́ступки ми не пішли б”.
“…статус Української Православної Церкви ніколи не заважав Їй виконувати свої прямі обов’язки – вести людей до Бога, а все інше – політиканство, емоції та спекуляції – далеке від суті Православ’я. Намагалися заважати місії Церкви саме Її гонителі, як було споконвіку – під будь-яким приводом”, – резюмував Паканич, в той час, як на десятки священників УПЦ (МП) заведені кримінальні справи про колабораціонізм, виправдовування агресії, архієреї відвідують молитви із вбивчим патріархом у Росії, а в ряду єпархій знайдені проросійські агітки.
Підсумовуючи слова Паканича можна сказати, що ним відкидається сама можливість діалогу, хоча саме діалог є основою для вирішення розбіжностей. Навпаки, прослідковується прихований заклик Паканича до розколу та протистояння всередині православної громади між ПЦУ і УПЦ (МП). Це суперечить єдності Церкви в Україні і це суперечить українським інтересам і грає на користь агресора, адже саме росії вигідно мати розділених між собою українців, що будуть битись через релігійні чвари. Як розповідав богослов Кирило Говорун, москва активно працює над розділенням українців.
І на останок, Паканич не говорить практично нічого конструктивного не говорить про те, що потрібно робити задля подолання кризи як в УПЦ (МП) так і кризи у відносинах з ПЦУ. Він лише констатує проблеми і вважає найкращим рішенням нічого не змінювати і робити все так, як і до того робили.
Тон звернення керуючого справами УПЦ (МП) радше розпалює конфлікт, ніж сприяє залагодженню суперечностей і не несе позитивного заряду примирення і порозуміння, а радше поглиблює розкол всередині Церкви. Було б краще зосередитися на пошуку компромісів та єднанні православних в Україні, а не на загостренні конфлікту, який шкодить самій УПЦ (МП).
