Доволі широкого розголосу набирає справа одіозного колишнього намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла Лебідя за прізвиськом мерседес-тесла. Резонансу цій справі надала зміна запобіжного заходу із домашнього арешту на тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 30 з лишком мільйонів гривень. Нагадаємо, що таке рішення 14 липня ухвалив Соломʼянський районний суд столиці.
Прокоментувати цю подію, за декілька днів перебування самого Павла у СІЗО, встигли очільник РПЦ патріарх Кіріл Гундяєв, глава УПЦ (що в єдності із МП) митрополит Онуфрій Березовський (який лише із «чуток» дізнався про арешт свого підопічного) та низка єрархів російської церкви і її філії в Україні.
Усі вони, як інші їх прихильники, таку ухвалу називають незаконною, і розцінюють її як один із проявів «боротьби з Церквою», а самого митрополита – сповідником і мучеником за віру Христову.
Та чи дійсно це так, чи може все навпаки? Можливо це не гоніння за віру, а нагорода за гріхи? Спробуємо, помислити в тій самій релігійній парадигмі, в якій живуть і розмірковують усі захисники Павла, і тим самим розібратись у всій ситуації і знайти відповіді на поставлені питання. Але все по порядку.
Спочатку нагадаємо для тих, хто забув, у чому звинувачують Павла, і через що власне все почалось.
А розпочалось все із галасливих проповідей Павла, в яких він у звичній для себе манері, ображав, зневажав, проклинав і лаяв представників ПЦУ і Константинополя. Проте сам він називав це лише «викриттям розкольників». Проте згідно українського законодавства такі «викриття» підпадають під статтю 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань).
Окрім цього у мережі були опубліковані записи телефонних розмов, в яких він виправдовував і подекуди схвалював російську агресію. Також, як повідомляли в СБУ, в одному із своїх інтерв’ю українським ЗМІ, митрополит заперечив існування України як суверенної держави й назвав російську збройну агресію “громадянським конфліктом”. З приводу цього йому було повідомлено про підозру за статтею 436-2 (виправдовування, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників).
Таким чином одіозного митрополита підозрюють у розпалюванні релігійної ворожнечі та виправдуванні збройної агресії РФ проти України. Все це було повідомлено Павлу 1-го квітня, і тоді ж йому було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 місяці. Цей арешт Павло відбував у власному помешканні під Києвом (про який детальніше розповімо нижче).
30 червня цей запобіжний захід було продовжено. Проте згодом у слідства з’явилась нова інформація у справі Павла, а тому йому було повідомлено про ще одну підозру, тих же статей, але інших їх частин.
14 липня запобіжний захід, як ми говорили вище було змінено на тримання під вартою. Підставою для цього стало порушення одного з обов’язків, які наклав слідчий суддя. Сторона обвинувачення заявила, що митрополит спілкувався з одним зі свідків у кримінальній справі. Сам Павло це заперечує. Проте зі звичними прокльонами у бік суддів і прокурорів, митрополит із залу суду відправився у слідчий ізолятор.
Тепер же пробіжимось по біографії самого підозрюваного «ісповєдніка», щоб зрозуміти кого ж насправді судять.
Народився майбутній новомученик 19 квітня 1961 року на Рівненщині. Середню освіту здобув у простих сільських школах. Згодом навчався у Луцькому торговому технікумі, а після строкової служби в радянській армії, у 1984 році поступив до Московської семінарії, при Троїце-Сергієвій Лаврі.
Там же у травні 1986 року, у віці 25-ти років його було висвячено на диякона. Вже через два роки, у 1988 на Різдво Христове, у Троїцькому кафедральному соборі м Луцька тоді ще диякона Петра було рокуположено на священника і відправлено служити у село Низкиничі Іваничівського району Волинської області.
Ще через рік, у тому ж соборі священник Петро прийняв чернецтво і відтоді став називатись вже Павлом.
Кар’єрний зріст Павла розпочався у 1994 році, коли його було призначено намісником Києво-Печерської Лаври. На цій посаді він пробув більше 28-и років, аж до свого ув’язнення.
За цей період Павло став єпископом і навіть виріс аж до митрополита. Зараз його захисники восхваляють Павла, розповідаючи який він усердний молитвенник і вдалий господарник. Адже Лавра так сильно відродилась і благоукрасилась завдяки «праці і молитві» її намісника Павла.
Проте благоукрашалась Лавра не лише золотими купалами, але і розгалуженою сіткою продовольчих кіосків, різноманітних православних кафе та величезних церковних магазинів, де можна було придбати як простий пиріжок з капустою так і ікону за декілька тисяч доларів. І все це звісно не оподатковувалось, адже як відомо Церква неприбуткова організація. Взагалі Павлу вдалось налагодити за 30 років доволі потужну бізнес-схему. Не даремно ж він закінчив торговий технікум.
Утім за маскою бізнесмена-молітвєнніка і господарника приховуються і інші таланти Павла, які аж ніяк не відносяться до смиренного образу ченця.
Будучи єпископом-намісником Павло також встиг побувати депутатом Київської міської влади від горе-звісної Партії Регіонів. Сам Павло був, і імовірно лишається, палким прихильником регіоналів. Нагадаємо що в розпал Революції Гідності Павло виступав на захист президента-утікача Януковича, якого порівнював з самим Ісусом, а свою релігійну організацію із Симоном Киринейським, які допомагатимуть нести Януковичу його хрест президенства.
Не менше за Партію Регіонів Павло любив і любить російську церкву, а особливо її очільника патріарха Кіріла Гундяєва, того який благословляє вбивати мирних українців. Його з хлібом-сіллю і похвальними одами неодноразово в Лаврі зустрічав Павло. Він не перестав співати панегірики очільнику рпц, аж до повномасштабного російського вторгнення. Щороку на день народження, день ангела та річницю інтронізацію Павло на сайті Лаври публікував свої листи які він надсилав Гундяєву, якого в тих же листах восхваляв і підносив.
Зі стрімким кар’єрним зростом збільшувалися і статки самого владики Павла. Він став власником елітного авто-парку, серед яких найулюбленішим автомобілем стали авто марки мерседес, від чого у самого митрополита з’явилось прізвисько «Паша-мерседес». Водночас митрополит за ці роки намолився на два величезних приватних будинків, один із яких знаходиться в одному із елітних столичних районів, а другий у селі Вороньків неподалік від Києва, де він відбував домашній арешт.
До слова після оголошення домашнього арешту у цьому будинку, Павло на об’єктиви телекамер бідкався, що в цьому скромному чернечому пентхаусі немає ні де спати, ні що істи, бо ж і навіть стільця там немає. Проте це не завадило тому ж Павлу згодом на ті ж камери на фоні дорогого ремонту знімати відео-звернення і лякати українську владу покараннями до сьомого покоління.
Тим самим митрополит сам викрив себе у брехні, і підтвердив результати численних журналіських розслідувань, які знайшли у цій митрополичій келії елітні закордонні меблі, а за підрахунками все обістя вартувало більше мільйону доларів. Принагідно відзначимо, що вартість всього цього майна повністю покрила б суму застави, а тому немає потреби збирати на викуп митрополита у храмах з бідних бабусь-прихожанок.
Щодо журналістів, то у Павла з ними склались особливі відносини. Неодноразово одіозний намісник влаштовував скандали із різними репортерами. Так у 2010 році журналіста 1+1 він назвав бомжем, а відео-оператору разом із козаками хотів розбити камеру. У 2012 році журналістку Ксенію Карпенко мученик за віру обізвав «стервою» та «шалавою», а фотографа – «мавпою». Після чого накинувся на журналістку та вирвав із рук телефон.
Таку хамську поведінку нинішній сповідник проявляв не лише до журналістів. Чого вартий славнозвісний випадок спілкування із працівниками поліції, коли ті зупинили автівку митрополита. Тоді Павло насварив поліцейських і не дозволив водію вийти до них для вирішення ситуації, спричиненої порушеннями правил дорожнього руху.
Все це хамство і невігластво поєднано із численними погрозами і прокльонами в бік усіх незгодних із митрополитом. Так нагадаємо, що Павло хизувався і пишався тим, як він прокляв і «благословив» на смерть працівників музею, промовивши «до вечера умрьотє всє. Во імя Отца, Сина и Святого Духа».
Подібні погрози і прокльони Павло надсилав на початку року Президенту Зеленському, а також усім хто «висиляє його та монахів з Лаври». Нагадаємо, що у звернені до Президента Павло заявив Зеленському і всій його «сворі, що сльози наші не впадуть у землю. Вони впадуть вам на голову! Ви думаєте, що увійшовши у владу на наших спинах, ви можете так поступати? Господь не простить ні вам, ні вашій родині!».
Ці ж прокльони лунають навіть і в самому суді. Так після останнього слухання справи Павло побажав суді і прокурорам щоб «диявол добре потерпав їх душі і тіла». Наговорив би ще як би не працівники поліції, які припинили цей окультний сеанс.
І це лише частина всього справжнього образу митрополита, з якого ліплять новомученика і сповідника. Ми вже не торкатимемось його інших його сторін, які і так відомі багатьом. Наведеного вище цілком достатньо, щоб зрозуміти що за маскою сповідника і митрополичим клобуком криється, м’яко кажучи, не дуже порядна людина.
Чи знають всі ці темні, але явні і відкриті сторони Павла його апологети в рясах? Звісно знають! Проте не зважаючи на це, продовжують ліпити з нього сакральну жертву несправедливої війни держави проти Церкви! Після цього хочеться задати їм питання чи знають вони взагалі ким були мученики і чого вчив Христос? Невже Христос заповідав робити бізнес на українській святині? Чи давав Господь владу своїм учням проклинати і благословляти на смерть усіх своїх противників? Звичайно, що ні.
То чи не належне цей мученик отримав за свої діла? Можливо так Господь його закликає до покаяння і наставляє на шлях істинний? І в такий спосіб нагадує йому про ті чернечі обітниці, які молодий сільський священик Петро складав у вівтаря Троїцького собору в Луцьку. Можливо саме для цього Він і переселив свого служителя із шикарних маєтків у скромну слідчу камеру, щоб той хоч трошки згадав, як виглядає чернеча келія…
