10 червня в Укрінформі відбулася відкрита дискусія на тему: «Релігійні організації під час війни: приклади згуртованості та ризики для стійкості» за участі уповноважених представників Київської обласної Ради Церков та релігійних організацій.
Про це повідомляє сайт Державної служби з етнополітики та свободи совісті.
Обговорювалося питання декомунізації українських церков та духовної деколонізації українського простору. Учасники дискусії висловили потребу у координації спільних дій між державними органами, релігійними організаціями та громадським сектором для досягнення духовної деокупації тимчасово окупованих територій та духовної деколонізації українського релігійного простору.
Українські церкви та релігійні організації відграють особливу роль у час війни. Вони вийшли на передову і надають допомогу тим, хто її найбільше потребує. Серед волонтерів, які нині користуються найбільшою довірою і повагою в суспільстві – представники християнських, мусульманських, юдейських громад, які співпрацюють не лише у межах своїх громад, але й будують тісні людські та міжконфесійні зв’язки.
«Життєдіяльність релігійної громади має свої видимі та невидимі форми. Якщо ми говоримо про негативний вплив на видимі форми, то можемо констатувати, що близько 400 культових споруд були зруйновані, близько 100 з яких — не підлягають відновленню. Водночас ми не можемо не говорити про тортури та переслідування священників, які вчиняються на окупованих територіях. Також ми говоримо про нахабну релігійну анексію єпархій на тимчасово окупованих територіях. Щодо невидимих форм, за вимушеного переміщення громадян України, ми говоримо про переривання сталих традицій, необхідних для діяльності релігійного об’єднання», — зазначив Віктор Войналович, перший заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.
Надзвичайні умови воєнного стану зумовили й кардинальні зміни у змісті та формах діяльності релігійних організацій. Церква не лише у черговий раз стала опорою для вірян, сформувала правильні сенси для суспільства, але й перетворилася на масштабний гуманітарний хаб, напрацьовувала нові форми духовної опіки.
Заступниця голови Київської обласної військової адміністрації Жанна Осипенко зауважила, що на Київщині зареєстровано статути 1958 релігійних організацій, які входять до складу 39 релігійних управлінь та центрів. Також при КОДА є Обласна рада церков та релігійних організацій, до якої входить 19 структур.
«З перших днів повномасштабного вторгнення релігійні організації працювали спільно з державними органами та розв’язували гуманітарні питання, надавали волонтерську й капеланську, прихистки, забезпечували харчування для переселенців», — наголосила вона.
Митрополит Переяславський і Вишневський Православної церкви України Олександр (Драбинко) розповів, що наразі на Київщині відновлюється релігійне життя — багато вірян приходять на сповіді, у цілому храми наповнені людьми. Також духовність українців проявляється під час поховання військових, коли люди, попри приналежність до конфесії, стають перед ними на коліна та моляться. Водночас розвиток релігійного життя митрополит вбачає у формуванні прошарку капеланів, а також у діяльності українських священників за кордоном, які виконують гуманітарні місії, зокрема, охрещують вимушених переселенців.
Також під час зустрічі учасники конференції обговорили питання декомунізації українських церков. Віктор Войналович підкреслив, що зараз постало питання й про духовну деколонізацію українського простору.
«Поряд із тим, що ми маємо сьогодні говорити про перспективи деокупованих територій і про завдання на тимчасово окупованих територій, ми також повинні опікуватися релігійним питання у ширшому форматі — говорити про духовну деколонізацію українського простору в цілому. Впливи російських православних ідеологій мали місце практично на всіх територіях України, тож спільними зусиллями ми маємо звільнятися від них», — сказав він.
Митрополит Олександр своєю чергою зауважив, приєднання і декомунізація православної церкви московського патріархату є одним із найважливіших завдань на Київщині.
«Маючи жорстку владну вертикаль, московський патріархат утримує духовенство від слідування за бажанням віруючих. Оскільки більшість громад, які висловлюють своє бажання приєднатися до помісної православної церкви, стримуються священниками МП, або священники відмовляються слідкувати за своїми вірянами, створюється певний дискомфорт і в адміністраціях, і взагалі в наших єпархіях, які є на території області. Бо люди звикли до священника. Він своєю поведінкою займає деструктивну позицію», — наголосив він.
За словами ректора Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості отця Георгія Коваленка, релігійні громади, які переходять до ПЦУ стикаються з тим, що інтер’єр церков залишає російські імперські символи. Саме тому процес декомунізації, на його думку, має стосуватися і внутрішнього вигляду церков, і назв храмів.
Учасники публічного обговорення актуалізували потребу координації спільних дій органів державної влади, релігійних організацій, громадського сектору у вирішенні нагальних завдань духовної деокупації тимчасово окупованих територій та духовної деколонізації українського релігійного простору.
