Київський окружний адміністративний суд визнав приналежність Української православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом) до складу Російської православної церкви.
Про це йдеться у рішенні суду, ухваленому 15 травня.
До таких висновків Феміда дійшла, аналізуючи позов Київської митрополії УПЦ (МП) та Почаївської Свято-Успенської лаври до Міністерства культури, який надійшов ще у 2019 році. Церковники відмовлялися підкорятися Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» і наказу Мінкульту, які їх зобов’язували внести зміни до статутів і закріпити канонічний зв’язок із російською церквою.
Відповідний перелік релігійних організацій, які підлягають перереєстрації, було оприлюднено в газеті «Урядовий кур’єр» у січні 2019 року, передає Главком.
Водночас позивачі намагалися переконати суд у протилежному. А саме, що релігієзнавча експертиза Мінкульту, проведена у 2019 році, містить численні недоліки (відсутність посилання на статути релігійних організацій, відсутність відомостей про час та/або терміни проведення відповідної експертизи; відсутність відомостей про осіб, які є фахівцями Міністерства культури; відсутність будь-якого аналізу документів, в тому числі статутів релігійних організацій).
Також представник Київської митрополії УПЦ (МП) наголосив, що Мінкульт провів моніторинг, а не дослідження, на підставі статистичних даних, які не долучено до висновку релігієзнавчої експертизи. Звідси, за логікою позивачів, висновок релігієзнавчої експертизи не містить жодного аргументу, обґрунтування чи доводу, що релігійне об`єднання Українська православна церква входить до складу Російської православної церкви.
Зі свого боку представник Почаївської лаври переконував суд: міністерство належним чином не дослідило монастиря і використало дані для проведення експертизи, які не передбачені законом.
У підсумку представникам УПЦ МП забракло аргументів, щоб схилити на свій бік столичний суд. Суддя Альона Кушнова нагадала, що у грудні 2022 року Конституційний суд визнав конституційними зміни до закону про свободу совісті та релігійні організації, які парламентарі внесли ще у 2018 році. Їх суть проста: релігійна організація (об’єднання), що діє в Україні і є частиною іншої релігійної організації, керівний центр якої знаходиться на території держави-агресора, зобов’язана у своїй назві відображати приналежність до іноземної релігійної організації.
Крім цього, у рішенні суду зацитовано релігієзнавчу експертизу, з якою не погоджуються позивачі. Наведемо ключові тези:
«Аналіз Статуту про управління Української православної церкви показав, що в розділі 1 пункті 5 Статуту про управління УПЦ чітко вказується, що Українська православна церква є самокерованою частиною Руської (Російської) православної церкви»;
«Безпосередньо в розділі 2 пункт 1 Статуту зазначається, що в Українській православній церкві вища влада належить Собору Української православної церкви, до обов’язків якого, зокрема, належить: збереження канонічної єдності Української православної церкви, а також її канонічної єдності з Руською (Російською) православною церквою та з усіма Помісними православними церквами; нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської (Російської) православної церкви, Соборів Української православної церкви та ухвалених ними статутів»;
«У розділі 3 пункт 1 вказується, що керівний орган УПЦ, що має всю повноту влади, діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської (Російської) православної церкви, а також Соборів Української православної церкви»;
«У розділі 5 пункт 1 Статуту вказується, що керівник УПЦ Митрополит обирається пожиттєво єпископатом Української православної церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі. Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду Руської (Російської) православної церкви – керівного органу цього релігійного об’єднання».
«Аналіз статуту Руської (Російської) православної церкви показав, що у відповідності до розділу X цього документу УПЦ є самокерованою церквою в складі РПЦ, а архієреї УПЦ є членами керівних органів цього релігійного об’єднання, а саме Помісного та Архієрейського соборів РПЦ (пункт 9 розділ X)»;
«Також підтвердженням залежності УПЦ від РПЦ є факт того, що офіційна мережа сайтів Української православної церкви (єпархії, монастирі, кафедральні собори, храми) працює на вебресурсах, адреси яких зареєстровано в державі-агресорі – Російській Федерації».
З цього приводу суд висловив міркування: зареєстрований Статут Київської митрополії, Статут Почаївської Свято-Успенської Лаври і Статут про управління УПЦ МП підлягали оцінці під час релігієзнавчої експертизи. Адже ці документи охоплююють усі аспекти, у тому числі внутрішні питання релігійної організації.
Окремо суд звернув увагу на оцінки голови юридичного відділу УПЦ МП протоієрея Олександра Бахова, озвучені на прессконференції у грудні 2022 року. Зокрема, церковник заявив: зі Статуту про управління Української православної церкви, який був прийнятий на Соборі 27 травня 2022 року, «були виключені всі норми, які хоч якось натякали або говорили про зв’язок з Москвою».
«Суд враховує, що… така публікація (інформація, озвучена Баховим, була розмішена на сайті УПЦ МП, – прим. ред.) додатково вказує на те, що представник УПЦ фактично погодився із висновками релігієзнавчої експертизи», – сказано у рішенні суду.
Феміда додала, що позивачі, обґрунтовуючи позовні вимоги, не навели жодних спростовувань, які викладені у висновку релігієзнавчої експертизи. Натомість церковники лише загострили увагу на процедурних порушеннях Мінкульту, які під час розгляду справи не встановлено.
«Суд вважає, що в межах даної адміністративної справи, позивачі належними та достатніми доказами не довели наявність обставин не входження їх до структури (складової частини) Російської православної церкви, у той час коли оцінена відповідачем інформація, за сукупності, стверджує про входження УПЦ як релігійного об`єднання, у складі якого перебувають позивачі, до структури (складової частини) РПЦ», – зауважив суд.
Окремо суддя Альона Кушнова врахувала результати ще однієї релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом (Російською православною церквою), яку у 2023 року провела Державна служба України з етнополітики та свободи совісті. Згідно з нею, прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв`язку Української православної церкви із Російською православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.
Також з’ясовано, що УПЦ щодо РПЦ має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, «отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності».
«Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію», – зацитував суд релігієзнавчу експертизу Держслужби з етнополітики.
«Резюмуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що всі доводи позивачів, якими останні обґрунтовують позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження в ході вирішення спору по суті та є такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог», – підсумував суд у своєму рішення.
Важлива деталь: Київський окружний адміністративний суд цим рішенням скасував ухвалу Окружного адміністративного суду Києва від 22 квітня 2019 року, якою заборонялося реєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії та записи стосовно релігійних організацій УПЦ МП.
Додамо, що рішення київського суду набирає законної сили після закінчення терміну подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Для цього відведено 30 днів.
Ще суттєва ремарка. Київський окружний адміністративний суд розглянув церковний позов за місяць (12 квітня ліквідований Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК) передав цю справу). До того справа більше трьох років лежала на розгляді в ОАСК.
