На початку квітня група депутатів Верховної Ради зареєструвала проєкт постанови, у якому вимагала від Кабінету міністрів «розірвати з Українською православною церквою московського патріархату договір оренди комплексів споруд Почаївської Успенської лаври».
Почаївська лавра на Тернопільщині налічує 18 споруд. Право на оренду УПЦ (МП) отримала до 2052 року. Значення Почаївської лаври для заходу країни таке, як Софії Київської для всієї України. Це символ, на якому будується християнська історія регіону, передає «Громадське».
Православна церква України, яка сподівається стати правонаступницею Почаївської лаври, наприкінці березня розпочала процес реєстрації на території комплексу свого монастиря. Створили релігійну організацію «Почаївська Свято-Успенська Лавра Тернопільської єпархії ПЦУ».
У Тернополі ми зустрілися з митрополитом Тернопільським і Кременецьким Нестором (Писиком), якого синод ПЦУ затвердив священноархімандритом цієї структури. Розпитали, як він бачить юридичний бік справи щодо повернення лаври, чи готовий ділити її з греко-католиками та які ознаки «русского міра» помічає в УПЦ (МП).
Отже, зараз у Почаївській лаврі два керівники — ви і митрополит Почаївський Володимир (Мороз). Але ви в Тернополі, а він — у Почаєві. Знайомі з ним?
Ні, ми не зустрічалися. Духовенство московського патріархату взагалі мало йде на контакт. Навіть митрополита Сергія (митрополит Тернопільський та Кременецький УПЦ МП — ред.), який тут, у Тернополі, зустрічав чотири рази за 17 років, відколи я тут. Він уникає таких контактів.
Коли ви були в Почаївській лаврі?
Кілька років тому.
Зараз немає бажання поїхати?
Звичайно, є. Але в ролі непроханого гостя це не принесе жодної користі.
Як паломник? Знаючи про рішення нашого синоду, там, напевно, чинитимуть перешкоди, щоб я помолився. Тому чекаю, коли відбудуться зміни й можна буде приїхати, маючи на це підстави.
Коли ви раніше бували в лаврі, які мали відчуття? Наскільки аргументовані слова про «русский мір» та «осередок міжконфесійного розбрату» в Почаєві?
З братією, священниками та працівниками монастиря я не спілкуюся. Ходжу молитися до святинь або проводжу гостей і їм розповідаю про лавру. Певні недоброзичливі погляди відчуваються, коли там помічають чужого. Але тиску чи спроб завадити не було.
Ми спілкувалися з парафіянами на території Почаївської лаври. Одні кажуть про єдність російського та українського народів, моляться за главу РПЦ Кіріла. Та навіть до Путіна в них немає претензій бо, мовляв, українці гинуть не з вини Росії, а за свої гріхи. Інша частина щиро обурюється: чому їх називають московським патріархатом, якщо УПЦ у травні минулого року на Соборі розірвала стосунки з москвою. Вважають, що це інформаційна кампанія, аби забрати в них церкви.
Це риторика, яку їм доносять священники. Собор, який нібито вирішив відійти від московського патріархату — це спосіб замаскуватися. Насправді ці стосунки нікуди не ділися.
У головах їхніх парафіян залишається зв’язок із росією. Для них москва ближча, ніж Київ. Коли виникає протистояння під час переходу громади разом із храмом (з УПЦ МП до ПЦУ — ред.), це свідчить, що розривати стосунки з росією в них немає жодного бажання.
Ми бачили на фотографіях після обшуків Служби безпеки в різних храмах, скільки там проросійської літератури й агітаційних матеріалів. Навіть події, пов’язані з війною, вони сприймають трохи з іншого боку.
З ними важко спілкуватися. Напевно тому, що самі не знають, хто вони й по який бік боротьби перебувають. Хочуть переконати, що незалежні від Москви. Але як церква не бажають брати відповідальність, дистанціюються від національних і народних питань.
У їхніх офіційних документах і заявах не підкреслюється любов до власної держави, до народу. Вони за все хороше і проти всього поганого. Але називати агресора агресором, визнавати, що на українську державу напала росія, не готові. Усілякими способами оминають цю відповідь.
Так само немає жодного рішення, яке засуджувало б тих священнослужителів, які перейшли на бік ворога. Тобто церква відмовчується. Звичайно, вони не бігають із триколорами, не кричать, що за росію. Але не готові боротися проти окупанта. Зайняли позицію вичікування.
Ви кажете про стосунки з Москвою. Як вони підтримують зв’язок з РПЦ?
Передусім канонічно. Тобто визнають своїм главою патріарха кирила. Окрім рішення Собору немає жодних заяв чи листів митрополита Онуфрія до інших церков про те, що вони проголосили незалежність і просять її визнати.
Усі рішення російської церкви повторює синод УПЦ (МП). Тобто коли російська церква розриває стосунки з якоюсь із помісних церков, це автоматично дублюють у Києві.
Вони продовжують співслужити. Нещодавно була інформація, що Вадим Новинський, диякон московського патріархату, служив у російському храмі в Цюриху. Тобто продовжують спілкування офіційне й неофіційне. Досі всі архієреї московського патріархату в Україні є на офіційному сайті РПЦ як архиєреї російської церкви в Україні.
Що ви сказали б людям, які не розбираються глибоко у процесах навколо церкви, не розуміють і щиро обурюються, чому в лаврі не може бути УПЦ (МП), якщо все життя вони ходили до цієї церкви, і піти в ПЦУ для них — зречення віри?
Така ж риторика була на початку 1990-х років на заході України, коли відбувалися конфлікти з греко-католиками.
Якщо більша частина села хотіла мати православну церкву, а кілька родин — греко-католицьку, то останні казали, що не зречуться віри й не ходитимуть до цієї церкви. Це ніби означає, що вони правильні, а всі інші неправильні.
Московський патріархат планомірно десятиліттями виховував своїх парафіян у тому, що вони — єдино правильна церква, а решта — ні. Усіх, хто думає чи вчить не так, як москва, треба відкидати.
Та коли вони бачитимуть, що монастирі живуть і розвиваються, що святині не мертві, що у храмах відбувається молитва, а люди живуть праведним життям, що церква проповідує вчення Христове, то думаю, будуть готові приєднатися до нашої церкви. У них має відбутися внутрішнє переродження. Це процес не одного дня. Навпаки, якщо хтось швидко переходить, це має насторожувати.
Як ви оцінюєте призначення виконувача обов’язків намісника Києво-Печерської лаври архімандрита Авраамія, який за кілька днів до того був в УПЦ (МП)?
Ми з ним не знайомі. Але з наших розмов із Блаженнішим я знаю, що він давно спілкувався з деким із братії, і вони були готові перейти. Проте з митрополитом Павлом не всі могли зробити це відкрито.
Те, що архімандрит Авраамій перейшов одним із перших, і на нього посипалися всі ті прокльони та звинувачення, показало, що він сміливий. Але я переконаний, що він до цього кроку був готовий давно.
Наскільки реально найближчим часом розірвати договір оренди Почаївської лаври з УПЦ (МП)? Чи достатньо рішення Верховної Ради зі зверненням до уряду?
Рано говорити про розірвання договору. Ми не знаємо, на яких умовах монастир користується приміщеннями і територією Почаївської лаври.
Ситуації в Києво-Печерській та Почаївській лаврах відрізняються. Коли Києво-Печерську лавру віддавали в користування, там функціонував музей і майно було обліковане, усе передавали за описом. Тож є точні відомості, що саме під час розірвання договорів московський патріархат має повернути державі.
А коли в 1990-х укладався договір про користування Почаївською лаврою, він стосувався тільки приміщень. Грубо кажучи, передали тільки стіни. Балансова вартість Почаївської лаври — 1,2 мільйона гривень. І якщо зараз розірвати договір, вони можуть сказати: повертаємо те, що отримали за документами, тобто приміщення. А мощі, ікони, сосуди, на яких звершується богослужіння, історичні цінності, зібрані за століття існування лаври, матимуть право вивезти.
Тому з Почаївською лаврою не можна одним рішенням рубанути з плеча. Це створить багато проблем для держави щодо цих святинь.
То який вихід?
Спершу треба створити державну комісію, що за старими джерелами встановить, яке майно було до того, як Почаївську лавру передали в користування монастиря. Тобто що саме представники московського патріархату повинні залишити, коли їх зобов’яжуть звідти виїхати.
Процес складний. Напевно, треба залучати істориків, мистецтвознавців та людей дотичних професій, які зможуть провести відповідний аналіз.
Тобто Верховна Рада зараз робить певний фальстарт?
Якщо я правильно розумію, є тільки поданий законопроєкт, ситуацію вивчають. Думаю, коли дійде до розгляду, народні депутати зрозуміють, що насправді не все так просто.
Спосіб, про який ви кажете, займе роки?
Так, на це можуть піти роки. Треба встановити, які речі були. І з’ясувати, чи залишилися оригінали, а не копії.
Інакше ми втратимо те, що було надбано братією лаври та жертводавцями протягом століть. Скажімо, мощі преподобного Іова та преподобного Амфілохія теж не були обліковані. Навіть сама Почаївська ікона. Це святині національного значення, вони повинні залишитися в Почаєві.
Відомо, що Українська греко-католицька церква теж претендує на Почаївську лавру. Аргументує, що її головний Успенський собор будували греко-католики. В інформаційному полі відчувається навіть певний конфлікт між ПЦУ й УГКЦ.
Так, вони не дуже раді рішенню нашого синоду й моєму призначенню. Справді, Почаївська лавра 110 років належала УГКЦ. Але 700 років у сумі до того і після вона була (та й засновувалась) православною святинею. І Почаїв завжди залишався її символом.
Якщо зараз ставити питання про те, які греко-католицькі святині колись були православними, то треба всі монастирі заходу України віддавати православним церквам, бо більшу частину своєї історії вони були саме такими. Але ми на них не претендуємо. Тільки Почаївська лавра повинна бути православною святинею.
Ви розглядаєте можливість того, що в лаврі будуть почергові богослужіння Православної церкви України та греко-католиків?
Парафіяльний храм у місті чи селі — це одна справа. А монастир — зовсім інша. Це і храми, і келії, у яких живуть монахи, і господарські приміщення. Почергово користуватися — це те саме, що почергово жити у квартирі. До обіду одна сім’я, а після обіду — друга. Монастир не може належати кільком конфесіям, він має діяти в межах однієї церкви, інакше розвалиться.
Якщо ж говорити про храми, то Почаїв є святинею для всіх українців. Кожен, до якої церкви він не належав би, має право приїхати й помолитися. Почаївська лавра повинна стати таким місцем, яким на Тернопільщині є Зарваниця. Вона належить греко-католицькій церкві, але якщо православний священник зі своїми парафіянами хочуть помолитися, їм надають храм, де вони звершують богослужіння за православним обрядом.
Те саме, я думаю, буде в Почаєві. Ми даватимемо можливість молитися та звершувати богослужіння греко-католицьким священникам, які приїжджатимуть із парафіянами як паломники.
Зараз у Почаєві можуть відмовити навіть у записках для молитовного поминання від католиків, греко-католиків та парафіян Православної церкви України. Таке оголошення довго висіло в Успенському храмі. Нині його там немає, але є в Почаєві у Свято-Духівському чоловічому монастирі УПЦ МП. Місцева вірянка нам пояснила, що це нормально, мовляв, вона ж не носить записки католикам чи ПЦУ.
Христос приймав усіх, нікого не проганяв. Навіть якщо були випадки в Євангелії, у яких він нібито ставився до когось суворо, то все одно наприкінці проявляв любов — бо людина потребує цієї любові. Ненависть, намагання когось принизити — це не християнство. Тільки в любові ми виконуємо закон Христовий.
Показовий у цьому Афон у Греції. Паломникам, які приходять туди, дають води, щось поїсти. Тільки коли вони звертаються з проханням узяти участь у богослужінні, їх питають, з якої церкви — тобто чи можуть співслужити.
Якщо людина готова сповідатися і причащатися в нашій церкві, визнає істинність цього таїнства, її повинні приймати з радістю.
