Капелан Дмитро, який нині служить у 111-ї луганській окремій бригаді Сил тероборони ЗСУ, спеціально йшов у цей батальйон. Каже, задля того, що чи не найпершим бути у рідному звільненому Сватовому. Це місто на Луганщині нині в окупації. Дмитро був єдиним українським священником у своєму районі. Тепер він разом з бійцями їздить на передову.
Військовий капелан 111-ої Луганської окремої бригади Сил тероборони Дмитро щодня проводить службу. За його словами, ранкова молитва на передовій — традиція, якій не змінюють.
Як розповідає капелан Дмитро, його головне завдання у підрозділі — розмовляти з побратимами, шукати відповіді на складні питання бійців:
“Багато взагалі питань. Чому саме війна? А чому вона прийшла? Останніми місяцями деякі ставлять питання. Чому так усі немов би вже розслабились, ніби війни вже немає”.
Він пішов служити капеланом одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії.
“Я проходив навчання по медицині й по тактичному введені бою для всіх нас. Щоб ти міг в будь який момент коли ти будеш пораненим, чи бездіяльними військовими, чи такі ситуації, що б ти зміг захистити себе й інших. Чому в саме свій батальйон, бо я знаю, що він буде у Сватовому скоріше за всіх. Й вам признаюсь, я спеціально йшов в наш батальйон, щоб раніше від усіх бути у Сватовому”, — розповів Дмитро.
Військовий священник з побратимами вірять, що повернуться додому, на Луганщину, вже цього року.
“Ми живемо надією. Ми живемо вірою, надією й один одного. Ми спілкуємось, кажемо та не переживай, все нормально, до зими будемо вже вдома. Відсвяткували Новий рік, побажали перемоги, й дай Боже захисту для наших військових, та все нормально, до весни ми вже будемо вдома. Ну так тішимо один одного”, — поділився священник.
