Неділя, 21 Квітня, 2024
Бiльше

    Москва проти Александрії: сучасне протистояння та перспективи конфлікту

    Ось і завершився перший офіційний (або, церковною мовою, мирний) візит Блаженнійшого митрополита Епіфанія до Патріархату Александрії — однієї з найдавніших Православних Церков світу, що посідає друге місце у церковному диптиху (=списку Помісних Православних Церков). Як вплинуло визнання ПЦУ з боку Александрійської Церкви на світове православ’я? Чому у відповідь на це Москва оголосила давньому Патріархату Александрії війну? І чим, зрештою, ця війна може завершитися? 

    Про це пише єромонах Лазар (Комоса), клірик Дніпровської єпархії Православної Церкви України, викладач Дніпровської духовної семінарії в своєму блозі на LB.ua.

    Визнання української автокефалії Патріархатом Александрії та реакція на це Російської Церкви

    8-го листопада 2019 року Патріархат Александрії офіційно визнав автокефальну Православну Церкву України (ПЦУ). Під час Божественної літургії у Каїрі Блаженнійший патріарх Феодор ІІ пом’янув на великому вході серед інших предстоятелів помісних Православних Церков й ім’я Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Цього ж дня Головний Секретаріат Патріархату Александрії й усієї Африки поширив офіційне повідомлення, де сповіщалося про визнання Патріаршого і Синодального Томосу Вселенського Патріархату про автокефалію Української Церкви.

    Александрійський Патріархат став третьою помісною Церквою, яка визнала автокефальний статус Української Церкви (після Вселенського Патріархату та Елладської Православної Церкви). «Визнання Александрійським патріархатом ПЦУ стане потужним сигналом для всього православного світу», — писав у листопаді 2019 року журналіст BBC Віталій Червоненко. Утім, це стало навіть чимось потужнішим за «сигнал». Принаймні саме так — як «малий апокаліпсис» — сприйняли звістку про визнання ПЦУ патріархом Феодором у Москві. Як вважалося в РПЦ, патріарх Феодор, другий за честю ієрарх православної ойкумени, був надійним союзником Москви. А тому від очільника Александрійської Церкви очікували, що він, по-перше, сам не визнаватиме ПЦУ, а по-друге, заблокує визнання української автокефалії з боку інших помісних Церков. Ба більше, у російській православній періодиці навіть обговорювалася параноїдальна ідея про скликанння чолі з патріархом Феодором Всеправославної наради, яка б засудила діяльність патріарха Варфоломія…

    Москва помилилася. Свідомий своєї відповідальності за долю сучасного православ’я, патріарх Феодор відкинув сумнівні пропозиції, підтримав Константинополь та поховав розроблений у Москві сценарій розколу грекомовних Православних Церков. Це був потужний удар по позиціях РПЦ. Дізнавшись про офіційне визнання ПЦУ з боку Александрійської Церкви, патріарх Кіріл та наближені до нього єрархи РПЦ відчули справжній шок. Керівництво РПЦ сподівалося на протистояння у форматі «Москва-Константинополь». Але визнання ПЦУ Елладською Православною Церквою й, особливо давнім Александрійським Патріархатом, повністю деактуалізувало подібний сценарій. Стало зрозумілим, що РПЦ не вдасться розколоти грецький церковний світ, а отже, шанси на лідерство у православному світі патріарха Кіріла цілком примарні.

    Реакція Москви була істеричною. На першому етапі Синод РПЦ ухвалив рішення про призупинення поминання Александрійського патріарха у диптихах, було розірвано молитовне та євхаристійне спілкування з главою Александрійської Церкви (26.12.2019). А далі Москва почала шантаж патріарха Феодора: або він відкликає визнання ПЦУ, або ж РПЦ створює власні церковні структури на Африканському континенті, який є канонічною територією Александрійського Патріархату. Блаженнійший патріарх Феодор своє рішення не відкликав. Ба більше, після офіційного визнання відбулося співслужіння предстоятелів Александрійської та Української Церков (13.08.2021). Подія відбулася на малій батьківщині патріарха Варфоломія — острові Імврос, де цього дня в Успенському кафедральному храмі відбулася урочиста літургія за участю Предстоятелів трьох Помісних Церков: Константинопольської, Александрійської та Української.

    У відповідь на це Москва вилила на Блаженнійшого патріарха Феодора чашу гніву. 29 грудня 2021 року Священний Синод РПЦ ухвалив кілька важливих й одночасно вкрай деструктивних рішень:

    • «прийняти до юрисдикції РПЦ 102 клірики Олександрійського Патріархату з восьми країн Африки відповідно до поданих прохань»;
    • «утворити Патріарший Екзархат Африки у складі Північно-Африканської та Південно-Африканської єпархій»;
    • призначити «Патріаршим Екзархом Африки» архієпископа Єреванського і Вірменського Леоніда (Горбачова).

    Рішення було оформлене як колегіальне. Але насправді це було одноосібне рішення патріарха Кіріла, який у такий спосіб оголосив війну одному з найдавніших православних Патріархатів Сходу. Сказати, що рішення Москви було неканонічним,— не сказати нічого. Відповідно до рішенням Синоду РПЦ, юрисдикція цієї Церкви була поширена не лише на низку африканських країн, які увійшли до юрисдикції Александрійського Патріархату у ХХ столітті, але й на території, котрі були закріплені за цією помісною Церквою соборними рішеннями у давнину. Наприклад, відповідно до синодального рішення у складі «екзархату» були утворені «Північно-Африканська єпархія» і «Південно-Африканська єпархія». Причому до складу першої сьогодні входить чотири православних парафії в Єгипті. А тепер пригадаємо 6-й канон Першого Вселенського Собору (321): «Нехай зберігаються стародавні звичаї, прийняті в Єгипті, і в Лівії, і в Пентаполі, аби Олександрійський єпископ мав владу над усіма ними». Як бачимо, Московський патріарх тут явно порушує канони, затверджені отцями Першого Вселенського Собору.

    Канонічні рішення Александрійського Патріархату та їх рецепція помісними Православними Церквами

    У православному світі існують непорозуміння та суперечливі рішення. Але рішення, ухвалене російським Синодом, стало справжнім викликом усій канонічний системі вселенського православ’я. Стало зрозумілим, що головна мета РПЦ на цьому історичному етапі — знищити традиційний церковний устрій та збудувати на його уламках «нове» російськоцентричне «православ’я». Або ж, іншими словами, спробувати знову втілити давній проєкт 1948 року, коли Сталін і його «обер-прокурор» Георгій Карпов намагалися зібрати у Москві свій «вселенський собор» і перенести туди центр світового православ’я.

    Генерал-майор НКДБ Георгій Карпов — голова Ради у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР та автор проєкту «московської першості» у світовому православ’ї.

    Ігнорувати ці руйнівні тенденції було неможливо, і Патріархат Александрії почав свій канонічний контрнаступ. Першою канонічною ініціативою Александрійської Церкви стало звернення до Вселенського Патріархату з проханням зібрати нараду Пентархії — Предстоятелів чотирьох давніх Патріархатів Сходу та Кіпрської Православної Церкви (12.1.2022).

    Що таке Пентархія, якщо говорити світською мовою? Це православний аналог G7 (Group of Seven) — міжнародного клубу урядів семи високорозвинених країн світу (США, Японія, Німеччина, Британія, Франція, Італія, Канада). Щоправда, на думку грецьких богословів, Пентархія — це, скоріше, не клуб впливових єрархів, а «збори членів-засновників» світового православ’я. Річ у тім, що грецькі богослови розрізняють статус давніх Патріархатів, автокефалія яких була затверджена Вселенськими Соборами, і новітні автокефалії. Саме тому, з погляду грецьких каноністів, п’ятою Церквою, яка мала б входити сьогодні до оновленої Пентархії, має бути не численний Московський Патріархат, а Кіпрська Православна Церква (автокефалія якої затверджена на Ефеському Вселенському соборі 431 року).

    Ідея засудити антиканонічну діяльність Кіріла на нараді предстоятелів давніх Помісних Православних Церков була стратегічно правильною. Однак її втілення вимагає часу, адже відомо, що керівництво давнього Антіохійського Патріархату, адміністративний центр якого міститься у Дамаску (Сирія), перебуває сьогодні під опосередкованим політичним впливом РФ. У непростій ситуації опинився й Єрусалимський Патріархат — четверта за диптихом Помісна Православна Церква, яка зберігає сьогодні грецьку ідентичність, але частково економічно залежить від РПЦ (а точніше, від пожертв російського бізнесу та паломників, які відвідують Святу Землю).

    Наступні важливі рішення стосовно РПЦ були ухвалені Александрійським Патріархатом у листопаді 2022 року. Так, на засіданні Священного Синоду цієї Церкви 22.11.2022 були ухвалені такі рішення:

    • засуджена церковно-політична теорія «русского мира»;
    • ім’я патріарха Кіріла було на невизначений час скреслено з церковного диптиху Александрійського Патріархату;
    • призначений РПЦ на посаду схизматичного «екзарха Африки» митрополит Клінський Лєонід (Горбачов) був вивержений з архієрейського сану за низку канонічних злочинів (вторгнення до юрисдикції давньої Церкви, освята антимінсів, підкуп місцевих кліриків включно з виверженими зі священного сану, етнофілетизм тощо).

    Як ми вже писали вище, створення «екзархату» ініційовано однією людиною — патріархом Кірілом. Але канонічно «обнулити» таку масштабну фігуру, м’яко кажучи, непросто. Тому патріарх Феодор і вирішив на цьому етапі покарати за злочини Кіріла його підлеглого. Тим паче, що митрополит Лєонід виявився вельми колоритною особистістю — затятий путініст та грекофоб. Канонічний злочин був вчинений на території Александрійської Православної Церкви. Тому і суд над митрополитом Лєонідом (хоча той і лишається членом РПЦ) відбувся у межах Александрійського Патріархату через ухвалення відповідних рішень архиєреями цієї Церкви. «Не вони його мені давали, не їм і позбавляти»,— прокоментував подію сам «екзарх». Подібною ж була й офіційна реакція РПЦ, Синод якої ухвалив рішення вважати позбавлення сану Лєоніда (Горбачова) «й усі інші подібні рішення стосовно кліриків РПЦ [Александрійським Патріархатом] такими, що не мають канонічної сили і не є дійсними» (29.12.2022).

    Утім, патріарх Феодор не обмежився формальностями, а почав активно працювати над тим, аби рішення, ухвалене Александрійським Патріархатом, було рецепійоване іншими Помісними Церквами. На адресу Предстоятелів усіх Помісних Православних Церков було розіслано звернення, у якому Патріархат Александрії сповіщав про виверження з архієрейського сану «екзарха» Лєоніда (Горбачова). Як відреагували на позбавлення архиєрейського сану Лєоніда Помісні Церкви? На думку експертів, більшість із них фактично визнала виверження із сану російського єрарха. Частина Помісних Церков ухвалила рішення Александрійського Патріархату без розголосу, у режимі дипломатичного листування. А втім, деякі Помісні Церкви відреагували на позбавлення архиєрейського сану Леоніда публічно. Першою у такому форматі відреагувала Елладська Православна Церква, яка 8-го лютого 2023 року здійснила рецепцію рішення Александрійського Патріархату і ухвалила рішення проінформувати про це власні єпархії. Цитую синодальне рішення ЕПЦ:

    «Було повідомлено про Послання Блаженнійшого Патріарха Александрійського Феодора II про заснування Московським Патріархатом “Патріаршого Екзархату Африки”, яким він повідомляє Елладську Церкву про те, що рішенням від 22-го листопада засідання Священного Синоду Давнього Александрійського Патріархату митрополит Клінський Лєонід, “Екзарх” Московського Патріархату в Африці, був позбавлений високого сану Архиєрейства. (Δ.Ι.Σ) Постійно Діючий Синод [Елладської Православної Церкви] одноголосно ухвалив повідомити, відповідно до давнього церковного звичаю, через Циркулярне Визначення, про зазначене вище виверження з сану, Святу Афінську Архиєпископію та Священні Митрополії Елладської Церкви».

    Іншим відчутним ударом по московському «Екзархату» в Африці стало рішення Священного Синоду Болгарської Православної Церкви, ухвалене 24 лютого цього року. Заслухавши лист, отриманий від патріарха Феодора про деструктивні дії патріарха Московського на канонічних територіях Александрійського Патріархату та позбавлення священного сану митрополита Лєоніда, Священний Синод вирішив:

    • відправити лист патріарха Феодора на розгляд Комісії з канонічного права Священного Синоду, яка має детально дослідити проблему, що виникла на території Олександрійського Патріархату;
    • «Духовенству Болгарської Православної Церкви Болгарського Патріархату утриматися від богослужінь з Клінським митрополитом Леонідом до остаточного рішення Св. Синоду».

    Як бачимо, рішення БПЦ було сформульоване доволі дипломатично. А втім, це був радикальний удар по позиціях РПЦ у світовому православ’ї. Адже після цього стало зрозуміло, що московську авантюру в Африці не підтримуватимуть навіть ті помісні Церкви, які традиційно вважалися в Москві союзницькими.

    Що далі? Пишемо «Лєонід» — читаємо «Кіріл»

    Колишній митрополит Лєонід став класичним цапом-відбувайлом. Бо насправді головним винуватцем африканської кризи є інша людина — Кіріл Гундяєв. Однак саме у цьому і полягав план патріарха Феодора: зосередитися не на особистостях, а на канонічній оцінці дій РПЦ на канонічній території Александрійської Церкви. Патріарх Кіріл був виключений із церковного диптиху Александрійського Православної Церкви, але головним фігурантом справи став другорядний єрарх, провина якого полягала у тому, що він був неканонічно призначений та виконував вказівки патріарха Московського. Діючи в такий спосіб, Александрійському Патріархові вдалося заручитися підтримкою майже усіх Помісних Православних Церков. Вторгнення РПЦ на територію Африканського континенту було кваліфіковане як церковний злочин вже на міжправославному рівні.

    Що далі? Роль патріарха Московського в африканській афері очевидна. Адже саме його підпис стоїть першим під синодальним рішенням про заснування «Патріаршого Екзархату Африки». Утім, для того, щоби засудити діяльність та покарати очільника найчисельнішої Помісної Православної Церкви світу, потрібні додаткові канонічні механізми — скликання Синаксису Предстоятелів Давніх Помісних Церков у форматі відродженої Пентархії або Синаксису Предстоятелів Помісних Православних Церков.

    Наскільки реалістично засудити деструктивну діяльність патріарха Кіріла на подібних міжправославних заходах? Позиція трьох Помісних Церков, які можуть взяти участь у засіданнях відродженої Пентархії зрозуміла. Як вважають експерти, позиція Константинопольської, Александрійської та Кіпрської Православних Церков з російського питання сконсолідована — ці давні Помісні Церкви готові до засудження антиканонічної діяльності очільника РПЦ. З іншого боку, рішення Синаксису Предстоятелів Давніх Православних Церков Сходу матимуть беззаперечний авторитет лише тоді, коли вони будуть ухвалені одностайно. Чи зможе Вселенський патріарх переконати предстоятелів Антіохійської та Єрусалимської Церков у необхідності засудження нинішнього очільника РПЦ? Про особливі обставини, які склалися сьогодні в Дамаску та Єрусалимі, ми вже писали. Однак активна діяльність Московського Патріархату зі створення у світі «паралельного православ’я» може спонукати патріархів Антіохійського Іоана та Єрусалимського Феофіла змінити свою позицію щодо цього питання.

    Свіжий приклад: 4-го березня цього року в турецькому місті Коджаелі відбулося перше богослужіння, відправлене священником РПЦ для російськомовних вірян із регіону Мармурового моря. Літургія була звершена священником РПЦ Георгієм Сєргєєвим — «відповідальним за опіку російськомовних віруючих на території Турецької Республіки». Як відомо, Туреччина — це беззаперечна канонічна територія Константинопольського Патріархату. Але згаданий священник діє на території Туреччини без благословення патріарха Варфоломія…

    Як бачимо, з благословення очільника РПЦ «паралельне православ’я» системно розбудовується вже на територіях кількох Помісних Церков. А тепер пригадайте погрози високих єрархів РПЦ увійти у спілкування з грецькими розкольниками, які є прихильниками старого стилю і десятиліттями існували в ізоляції від Помісних Православних Церков. Копіюючи політику Путіна, патріарх Кіріл постійно підвищує ставки у своєму протистоянні з грецьким церковним світом. Сьогодні РПЦ будує своє «паралельне православ’я» на території Александрійського та Константинопольського Патріархатів. А що буде завтра? Тут є над чим замислитися очільникам Антіохійської та Єрусалимської Церков. Вони та інші предстоятелі помісних Православних Церков, які до сьогодні намагаються «зберегти нейтралітет» у протистоянні Москви та Константинополя, мають усвідомити: антиканонічна діяльність патріарха Кіріла — це глобальний виклик православ’ю, який може призвести до повної руйнації традиційного канонічного устрою Православної Церкви.

    А тепер про іншу тенденцію, що може прискорити судовий розгляд деструктивної діяльності патріарха Московського на міжправославному рівні. Починаючи з 2018 року, коли в Москві було ухвалено фатальне рішення про розрив спілкування з Константинополем, РПЦ системно втрачає свій вплив серед світового православ’я. Як засвідчують події останнього часу, від впливу Москви поступово звільняються навіть ті помісні Церкви, які раніше вважалися в Москві «залежними» від РПЦ. Про співвідношення сил у Болгарській Православній Церкві свідчить голосування з приводу звернення Олександрійського Патріархату на засіданні Священного Синоду цієї Церкви (24.02.2023). За рішення на підтримку Александрійського Патріархату проголосувало 7 архиєреїв-синодалів на чолі з патріархом Болгарським Неофітом, «проти» — 3. Дещо кращою для РПЦ виглядає ситуація у двох інших слов’янських Церквах — Сербській та Польській. Але і тут сьогодні наявні вельми небезпечні для нинішнього керівництва РПЦ тенденції.

    У Сербській Церкві існує впливова еллінофільська партія, що складається з архиєреїв, які отримали богословську освіту у Греції. Сербська Церква традиційно вважається чи не головним союзником Російської. А втім, після того, як Москва розірвала спілкування з Константинополем (15.10.2018), її приклад не наслідувала жодна помісна Церква включно із Сербською. І кілька слів про ситуацію у Польській Православній Церкві. На сьогодні її керівництво дотримується відверто проросійської позиції та дублює російські церковні наративи. Але невдовзі ситуація у Польській Церкві може змінитися. Головним лобістом інтересів Москви у цій помісній Церкві є її предстоятель — митрополит Варшавський Сава, якому у квітні цього року виповниться 85 літ. Виконувати обов’язки предстоятеля у такому поважному віці, м’яко кажучи, нелегко, та й «тривалість нашого життя», за відомим біблійним висловом, «сімдесят років; якщо ж вистачить сили, то вісімдесят років» (Пс. 90:10). Чи буде москвофілом наступник митрополита Сави? Питання риторичне. Звісно, РПЦ буде активно лобіювати у предстоятелі ППЦ свого ставленика. Але, зважаючи на суспільні настрої у Польщі та позицію польської держави, можна не сумніватися, що після відходу від керівництва Церквою митрополита Сави забезпечити обрання свого ставленика на посаду Предстоятеля ППЦ для Москви буде вельми проблематично.

    Визначальну роль у звільненні світового православ’я від впливу РПЦ відіграватиме й суто політичний чинник. 2014 року, коли РФ окупувала Крим, патріарх Кіріл намагався виглядати як «незалежний гравець». Він навіть дозволив собі не бути присутнім на урочистих заходах у російському парламенті з приводу «возз’єднання». Проте так звана СВО стала колективною могилою для авторитету РПЦ. Ілюзія «незалежності» Московського Патріархату від нинішнього кремлівського режиму остаточно розтанула. Натомість усім стало очевидно, що сучасна РПЦ — це невід’ємна частина путінского режиму, одна з державних корпорацій, яка відповідає за виховання населення РФ у дусі лояльності до держави та за поширення у межах РФ і за кордоном «православної» путінської ідеології.

    РПЦ перетворилася на «сестру-близнючку» путінського режиму, яка тепер має розділити долю кремлівського диктатора. Посилиться Путін — посилюватиметься і РПЦ. Ослабне або й буде підданий деконструкції путінський режим — слабшатиме або ж і розпадатиметься сучасна РПЦ…

    Що далі? Це залежить від сукупності багатьох чинників, про які ми говорили вище. Але, на мою думку, врятувати патріарха Кіріла від прижиттєвого засудження вселенським православ’ям може лише покаяння або… чергова транзиторна ішемічна атака.

    Найсвіжіше

    Популярне