Людей було так багато, що настоятель ледь міг пройти до вівтаря — як сумчани ховалися в церкві на початку вторгення РФ

Сумський священник понад місяць прожив разом зі своєю паствою і мешканцями сусідніх багатоповерхівок під час вторгнення в область російських колон рік тому. Цокольний поверх своєї церкви панотець перетворив на бомбосховище і підземну церкву водночас. Під час повітряних тривог там збиралося понад 100 осіб, згадують віряни.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходиться в одному зі спальних районів Сум. Більш як на місяць вона стала прихистком для мешканців з сусідніх багатоповерхівок. Ірина Єремейчук прийшла сюди ховатися під час першої повітряної тривоги, а потім почала тут волонтерити.

“Пару днів ховалася тут у бомбосховищі, а потім я вирішила, що мені краще вдома, бо я починаю панікувати. Було дуже багато людей: з тваринами, з сумками й ми з котами зі своїми. Допомагала розбирати гуманітарку. Чим могла, тим допомагала. Більше місяця тут пробула, потім вийшла на роботу і трошки відійшла (психологічно)”, – розповіла вірянка.

Ганна Сорока згадує перший день російського вторгнення на Сумщину. Її менша чотирирічна донька гостювала якраз у бабусі – в селі під Охтиркою, яку обстрілювали окупанти. Чоловіка військового направили за межі міста, а вона зі старшим десятирічним сином прийшла до храму. “Диванчик з перших днів був нашим ліжком: ми з сином, іще наша сусідка з сином і іще й тьотя Катя. Тобто, три родини покотом ми розміщувалися на дивані, як кажуть: в тісноті, та без образ”, – розповіла жінка.

Спочатку збирали для бійців з блокпостів харчі та найнеобхідніші речі, каже Ганна Сорока. “Подав чоловік ідею, що їм потрібні маскувальні сітки. Нам привезли основи, оголосили по групах (в соцмережах), люди нам стали нести ганчір’я і за тривогу (повітряну) в нас спліталась сітка 20 м². Людей було багато і всі: одні ріжуть, другі в’яжуть, треті – тримають”, – пригадала вірянка.

Олексій Нікіфоров – настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці, говорить, що людей було так багато, що під час богослужінь він ледь міг пройти до вівтаря. Згадує 24 лютого минулого року.

“Перше – це шок пів дня, нерозуміння що робити, перша тривога, перші люди прийшли, я об’яву кинув в Інтернеті й тут, що якщо бомбардування, то церква приймає, що можна ховатися. А далі перші люди, перші тривоги. Вже через пару днів ми почали збирати для Територіальної оборони допомогу. Нам наші люди, які були в Західній Україні, прислали ліки, збирали, тому що не було ліків”, – розповів священник.