Середа, 19 Червня, 2024
Бiльше

    Екзарх Вселенського патріарха: “Помилки минулого не повинні заважати єдності українського православ’я”

    “Молоде покоління – це майбутнє України, врятоване і захищене Польщею та її народом. Спільне майбутнє наших народів формується сьогодні в серцях молодих поляків і українців”, – каже єпископ Команський Михаїл Аніщенко. В інтерв’ю польському виданню КАІ екзарх Константинопольського Патріархату в Києві коментує вплив війни на Православну Церкву та польсько-українські відносини.

    Давид Ґосподарек (KAI): Минув рік відтоді, як Росія розпочала повномасштабну війну в Україні. Трагедія воєнних дій вплинула і на стан православ’я в країні. Чи не могли б Ви, Владико, розповісти нам, якою є нинішня ситуація Православної Церкви в Україні і які перспективи для об’єднаної Православної Церкви?

    Єпископ Михаїл Аніщенко: Війна наклала незгладимий відбиток на все українське суспільство, в тому числі і на Православну Церкву в Україні. Ця сумна реальність певною мірою допомогла об’єднати людей, незалежно від юрисдикції. Попри те, що є певна кількість як духовенства, так і мирян, які налаштовані на співпрацю з окупантами, переважна більшість дуже добре розуміє ситуацію, що склалася, і піднімається на ноги. Кожен розуміє свою особисту відповідальність і необхідність допомагати, ставати на захист свого народу і країни.

    КАІ: У воєнних умовах, напевно, нелегко вести навіть внутрішньоцерковний діалог….

    – Заклик до захисту земної Батьківщини об’єднує українців, попри юрисдикційні та ідеологічні відмінності. Але брак якісного діалогу та особистих контактів не сприяє порозумінню. Ситуація, що склалася, шкодить авторитету Православ’я в українському суспільстві. Водночас, це перш за все можливість і мотивація бути християнином. Всі повинні змиритися з реальністю – в Україні є Помісна Православна Церква. Помилки у взаємовідносинах існують по обидва боки української юрисдикції, але вони не стосуються природи Церкви, а є наслідком світогляду окремих людей.

    Сподіваюся, що православна спільнота в Україні – єрархи, духовенство і миряни – зможуть вирости з власних упереджень, заручниками яких вона є і сьогодні.

    KAI: Що потрібно для єдності?

    – Для того, щоб єдність стала реальністю, на мою думку, необхідно подолати тридцятирічні взаємні образи, заручниками яких стали обидві сторони. Необхідно поставити на перше місце добро Церкви і Божого люду, навіть якщо це шкодить особистим інтересам.

    Українське суспільство потребує єдності українського православ’я, українська держава хоче її забезпечити, і Свята Матір-Церква в Константинополі завжди допомагала в цьому і може допомогти в майбутньому.

    КАІ: Війна – це також трагічна реальність, коли стає зрозуміло, хто є другом, хто є справжнім союзником. Солідарність і підтримка поляків зараз проявляється на багатьох рівнях, вдячність українців помітна, я сам це відчув під час моїх візитів в Україну. Чи може все це також слугувати глибшому польсько-українському примиренню, особливо в плані опрацювання болючих історичних питань?

    – Величезна підтримка і допомога, яку польський народ і польська держава надавали і продовжують надавати українцям, є важливим виразом єдності. Це надихає на вдячність не лише сьогодні, але й на довгий час у майбутньому. Це історичний момент. Такі речі не забуваються. Мільйони українців, які втратили все на батьківщині, знайшли притулок і надію на гідне життя в Польщі. Молоде покоління – це майбутнє України, врятоване і захищене Польщею та її народом. Спільне майбутнє наших народів формується сьогодні в серцях молодих поляків і українців.

    Зрозуміло, що в історії відносин між нашими народами є різні сторони, як світлі, так і трагічні. Добре, коли світлих моментів більше. Але ми не можемо стерти болючі моменти історії – її не переписати, ми її успадкували. Однак ми можемо навчитися жити з усвідомленням того, що від того, як ми поводимося зараз, залежить сьогодення і майбутнє наших народів.

    На мою думку, необхідно проаналізувати прикрі і трагічні моменти нашої спільної історії і зробити корисні висновки, щоб подібне не повторилося в майбутньому. Необхідне взаємне прощення. Не можна жити тільки минулим. Адже нинішнє покоління не винне у трагічних подіях, які мали місце в історії.

    КАІ: Московський патріархат прямо підтримує війну Путіна, патріарх Кіріл, схоже, є одним з головних ідеологів “русского міра”. Ця ідеологічна плутанина була засуджена християнськими церквами як така, що прямо суперечить Євангелію. Напруженість у відносинах між Московською Православною Церквою та Православною Церквою в Україні існувала ще до війни. Як складаються відносини з Московським Патріархатом сьогодні і які перспективи?

    – Сьогодні, на жаль, керівництво Московського Патріархату розірвало євхаристійне спілкування з Церквою-Матір’ю в Константинополі і з тими Помісними Церквами, які визнали автокефалію Української Православної Церкви. Це прикре рішення було прийняте в односторонньому порядку керівництвом Московського Патріархату. Інші помісні Церкви на чолі з Вселенським Патріархатом не розірвали євхаристійної єдності. Такі дії керівництва Московського Патріархату свідчать, на мою думку, про викривлене розуміння церковної еклезіології та намагання використати Церкву для реалізації власних владних амбіцій. Але ця ситуація є тимчасовою.

    KAI: Як Ви оцінюєте ставлення до Православної Церкви в Польщі, особливо в контексті її стосунків з Московським Патріархатом і досі – невизнання Православної Церкви України?

    – У цьому питанні не може бути ніяких узагальнень. Тому що, як і в інших країнах, Православна Церква в Польщі має різну думку щодо визнання автокефалії Православної Церкви України. Це питання має юрисдикційний характер і не стосується догматичного вчення. Я не можу з упевненістю оцінити причини затримки у визнанні автокефалії. Переконаний, що з часом ця проблема буде вирішена.

    Водночас необхідно пам’ятати, що наявність церковних юрисдикцій як явище не розриває Церкву на окремі частини. Православна Церква є єдиною і неподільною, тому православні однієї православної юрисдикції, які перебувають в іншій помісній Церкві, автоматично стають чадами місцевого єпископа і членами місцевої православної церковної громади. Навіть у випадку тимчасових міжюрисдикційних розбіжностей вони залишаються в одній Церкві, вірять в одне і те ж і можуть вільно брати участь у таїнствах. Юридичні аспекти в цьому випадку не впливають на можливість повноцінного християнського життя.

    Таким чином, з початком російського вторгнення в Україну та вимушеного переселення українців до Польщі кількість духовних чад Православної Церкви в Польщі зросла в рази. Віримо, що духовенство Польської Автокефальної Православної Церкви відповідально і по-християнськи виконуватиме свої обов’язки, а також прийматиме їх як братів по вірі – оточуватиме належною пастирською опікою та любов’ю, враховуючи особливості традиції та етнічної приналежності, як це робилося впродовж усієї історії. Саме так, як Республіка Польща та її чудові громадяни ставляться до громадян України.

    Найсвіжіше

    Популярне