Розв’язання міжцерковного конфлікту в Україні неможливе без активного посередництва представників світового Православ’я, зокрема Вселенського Патріархату, у співпраці з якими має бути створений міжнародний майданчик для діалогу.
Про це йдеться у Зверненні учасників міжцерковного діалогу, який відбувся 16 лютого 2023 року в Софії Київській, до єпископату, духовенства та вірян Української Православної Церкви і Православної Церкви України, опублікованому Держслужбою етнополітики і свободи совісті.
І. Збройна агресія Росії проти суверенної Української держави стала кульмінацією багатовікового імперського тиску на духовну та культурну ідентичність нашого народу. Керуючись імперсько-шовіністичною ідеологією, під гаслами «русского міра», Росія завжди заперечувала право на існування Помісної Української Церкви. Російська Православна Церква здійснює вторгнення на канонічну територію українських Церков і благословляє окупаційні дії та воєнні злочини Росії на теренах Української держави.
ІІ. У цей важкий час надзвичайно важливим є збереження духовної єдності українського народу, витоки якої сягають давньої Київської православної традиції. Тому ми прагнемо досягти об’єднання всіх православних українців в єдиній соборній і помісній (автокефальній) Українській Православній Церкві, визнаній усім християнським православним світом. Ми розуміємо, що шлях може бути непростим, але почати цей рух – наш обов’язок.
ІІІ. Ми усвідомлюємо, що серед значної частини кліриків і мирян двох українських православних юрисдикцій спостерігається глибоке відчуження, недовіра та формування «образу ворога», що призводить до взаємної дегуманізації. Саме тому ми наполягаємо на необхідності перезавантаження наших відносин, відчуваємо зрілу потребу в оновленні наших взаємин, позбавленні від старих претензій та упереджень. Важливо також змінити інформаційну політику та риторику обопільного знецінювання представників обох Церков (УПЦ та ПЦУ) для формування передумов діалогу. Український єпископат має піднятися над корпоративними інтересами і розпочати діалог заради єднання.
Значна частина вірян і кліриків Української Православної Церкви переконана в незаконності зміни підпорядкування релігійних громад, а також висловлює сумніви щодо канонічної легітимності ієрархії ПЦУ. Натомість українське суспільство та віряни ПЦУ вимагають від керівництва УПЦ більш рішучого осуду проявів колабораціонізму окремих представників кліру УПЦ. Українська держава в умовах воєнного стану занепокоєна збереженням руйнівного впливу на суспільство структур, які підпорядковані державі-агресору. Тому ініціюються законопроєкти, які б унеможливили діяльність релігійних організацій, афілійованих із центром впливу в країні-агресорі, що вимагають розриву церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом.
З огляду на це ми сприймаємо державу і громадянське суспільство України як важливих учасників діалогу єднання між УПЦ та ПЦУ. Ми бачимо перспективу взаємин Православних Церков із державою та суспільством на принципах верховенства права, взаємної поваги і партнерства. Тому закликаємо до широкого обговорення тих законодавчих ініціатив, що стосуються складних і, часто, болючих питань релігійного життя.
IV. Констатуючи різні погляди в наших спільнотах на ці питання, з розумінням того, що наявні конфлікти не мають легкого і швидкого вирішення, ми, однак, пропонуємо перші кроки для нашого зближення та закликаємо єпископат, духовенство та вірян:
– до співпраці на рівні територіальних громад у християнських культурно-просвітницьких проєктах, а також у всіх видах соціального служіння ближнім, які заповів нам Господь Ісус Христос, найперше — в турботі про наших захисників і про тих, хто є особливо вразливим під час війни: про тих, хто втратив рідних і близьких, про поранених, сиріт, позбавлених домівки та інших потерпілих;
– сприяти можливості участі та спільного служіння представників обох Церков під час проведення культурно-релігійних заходів місцевого та загальнодержавного значення;
– до спільної молитви кліриків і вірян наших Церков, де це можливо: звершення молебнів, панахид, погребінь (особливо, якщо це чин погребіння воїна-захисника, який загинув, захищаючи Україну);
– до визнання повноти дії Божественної благодаті в церковних таїнствах і священнодійствах, які звершуються в наших Церквах, зокрема хрещенні та висвяченні у священство всіх ступенів;
– докласти всіх зусиль для подолання бар’єрів, які заважають головній меті нашого єднання – євхаристійному спілкуванню громад обох Церков.
V. Закликаємо без будь-яких попередніх умов розпочати прямий діалог для розробки моделей, які б дали можливість у перспективі об’єднати УПЦ та ПЦУ в єдину Помісну Церкву. Для цього пропонуємо створити спільну робочу групу, до якої увійдуть єпископи, фахові богослови помісних Православних Церков, для розробки покрокового Плану єднання. Ми також очікуємо від керівництва УПЦ та ПЦУ оприлюднення більш чіткої позиції щодо міжправославного діалогу. Висловлюємо сподівання, що об’єднавчий процес розпочнеться найближчим часом і набуде помітних обрисів уже цьогоріч. Ми свідомі того, що розв’язання міжцерковного конфлікту в Україні неможливе без активного посередництва представників світового православ’я, зокрема Вселенського Патріархату, у співпраці з якими має бути створений міжнародний майданчик для діалогу.
VI. Висловлюємо щире сподівання, що до нашого голосу долучаться тисячі вірян обох Церков, які вболівають за долю православ’я в Україні й прагнуть єднання та перемоги в боротьбі за нашу незалежність. Лише спільними зусиллями ми здатні подолати обопільну неприязнь і зробити православ’я в Україні єдиним, а наше суспільство — цілісним, міцним та успішним. Кожен із нас вірить, що немає таких проблем і непорозумінь, які не можна було б вирішити у дусі Христової любові: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:35).
VIІ. У річницю повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2023 року ми закликаємо ініціювати проведення спільних молитов за перемогу України і настання справедливого миру, а також за полеглих воїнів і жертв військової агресії Росії.
Київ, Свята Софія, 16 лютого 2023 року
