Керівництво держави дуже зацікавлене в тому, щоб об’єднання українських православних Церков відбулось і щоб в цьому об’єднанні не було переможців і переможених.
Про це наголосив Віктор Єленський, голова Державної служби з етнополітики і свободи совісті у своєму виступі на “круглому столі” представників духовенства і мирян УПЦ (МП) і ПЦУ “Церква, суспільство, держава: діалог заради єднання та перемоги”.
Чи вітає держава, щоб було об’єднання? Чи вітає, щоб було одне? Звичайно вітає. Чи підтримує це Державна служба етнополітики і свободи совісті? Звичайно підтримує. Тому мені цікавіше було б почути, що ви з цього приводу думаєте. У принципі, з тих отців, яких я почув, я згідний абсолютно з усім. Навіть з тим, що президент, хоч він і не імператор, може запросити до себе предстоятелів церков і просити їх, щоб вони виконували свій християнський обов’язок.
Досить давно я був на конференції в Англії, яка була присвячена православно-католицькому діалогу. Виступав молодий єпископ Іларіон, прізвище його Алфєєв. І все правильно він розповідав про Баламанські угоди, про діалог любові, який має перейти в діалог істини. Народ трохи, сказати, куняв. І раптом з задньої лави вскочила монахиня і почала кричати: “Про що во говорите? Яке значення мають Баламанські угоди і яке значення мають усі ці документи, якщо ми не можемо спільно підійти до Чаші?”
Іларіон був трохи сконфужений, тому що всі пригадали максиму філософа Соловйова, який казав: “Коли я приступав до вивчення відмінностей між католиками і православними, то думав, що цих відмінностей взагалі немає”. Коли я вглибився в цю проблему, то я зрозумів, які глибокі і непримиренні є ці відмінності. Але коли я сім років вивчав джерела, які стосувалися розколу, коли я розмірковував над цими джерелами, я зрозумів, що, дійсно, відмінності мінімальні. Як казав київський митрополит, відмінності ці не сягають неба і створені людськими руками. Тому коли я роздумую над відмінностями, що ділять українців, які знаходяться в різних православних юрисдикціях, і чую про канони, і про відсилки до якихось церковних документів, то я згадую чиновника, який не читає Конституцію, звертається виключно до відомчих інструкцій, написаних 30-40 може й 70 років тому. Тому що в Конституції, в Євангелії чітко сказано про це поєднання і звертатися до, говорячи світською мовою, підзаконних актів за цих умов, можливо, не дуже правильно.
Мене питали, щоб я розповів про ті законопроєкти, які зареєстровані в Верховній Раді, які стосуються діяльності Української православної Церкви (Московського патріархату). Тому я відразу від метафізичних речей переходжу до дуже практичних. Цих законопроєктів є дев’ять. Тому що цей парламент вибирали люди, а ці люди хочуть заборони Московського патріархату, хочуть заборони російської церкви. Якщо вісім – дев’ять років тому в суспільстві був дуже великий запит на об’єднання православних і отець Георгій пам’ятає, коли починалось Віче на Майдані і виходив православний УПЦ МП УАПЦ Київського патріархату Майдан кричав: “Єдність! Єдність!” А я колись робив такі дослідження серед православних священників і вони говорили, що треба наших владик посадити під ключ, як Конклав, і не випускати поки об’єднання не буде.
Зараз такого сильного запиту на це об’єднання немає. Є запит в суспільстві на те, щоб не було структур, скажімо так, пов’язаних з Москвою. І тому депутати навипередки подають законопроєкти, які стосуються цієї заборони. Більшість цих законопроєктів виконати неможливо. Наприклад, сказано в законопроєкті: від завтрашнього дня заборонити російську церкву. Це зробити неможливо, тому що такої російської церкви немає. Заборонити можна тільки юридичну особу, що знаходиться в Єдиному державному реєстрі, а такої особи немає. Є урядовий законопроєкт, який пропонує робочу схему – він встановлює, що не допускається діяльність структур, які пов’язані з центрами, що знаходяться за межами України в країні, що здійснила або здійснює зараз агресію проти України. Робиться далі експертиза чи дійсно та чи інша організація пов’язана з цим центром. Якщо експертиза встановлює, що є такий зв’язок то тоді державний орган, який здійснює політику у сфері релігії, виписує цій організації припис: “Шановна організаціє, перервіть цей зв’язок, він полягає в таких-то площинах”. Якщо ця організація не перериває цей зв’язок і не виконує цей припис, тоді цей державний орган у справах релігій звертається до суду про припинення цієї організації.
Я з багатьма священниками говорив, навіть єпископами. І до кінця мені так і не зрозуміло в чому полягає цінність для духовенства, монашества, для єпископату зв’язку з цим центром. У чому полягає цінність зв’язку з людиною, яка за рік війни не тільки не висловила жодного співчуття. Жодного! От коли в Стамбулі вибух, він висловлює співчуття. Коли балон в Сиктивкарі взірвався, висловлює співчуття. Коли вбивають людей десятками, потім тисячами, десятками тисяч він не знайшов слів. І тому для мене не до кінця зрозуміло, якщо чесно казати зовсім не зрозуміло у чому полягає цінність цього зв’язку для цих людей. Як він може і далі для них бути отцем і господином? Як можна причащатися з Шойгу? І не мати права причащатися, умовно кажучи з Залужним, це для мене не зрозуміло.
Я все розумію про корпоративні інтереси, я все розумію про життя, яке воно є, про сім’ї, про господарство. Але коли отець говорив про повернення структур, він очевидно розуміє, що не йдеться про те, що хтось у когось має відбирати. Існує багато всяких моделей поєднання. І деякі з них, можливо і всі з них не мають на увазі конфіскацію майна або хтось у когось буде щось забирати. Ідеться про те, як мені здається, що ті, хто підтримує цей зв’язок, хто бореться за нього до останнього, вони просто обрали для себе шлях конфронтації не стільки з державою, скільки з українським суспільством і зі своїми вірними.
У свою чергу я хочу ще раз запевнити, що Державна служба і маю таку сміливість говорити що і керівництво держави дуже зацікавлені в тому, щоб це об’єднання відбулось. Щоб в цьому об’єднанні не було переможців і переможених. Щоб не було тріумфаторів і, так би мовити, тих, кого везуть на щиті. Хоча всі ми знаємо які існують настрої. У цьому сенсі я дуже сподіваюсь на ваш рух, на ваші зустрічні зусилля. Зрозуміло, що крім вас, я маю на увазі взагалі духовенство і мирян, навряд чи хто зробить цю роботу. Ви приступаєте до цієї роботи не на порожньому місці але в абсолютно нових умовах. Я пам’ятаю як йшли діалоги за покійного митрополита Володимира, тоді єпископат брав участь у діалозі. Але тоді були інші часи, вони могли говорити про це годинами, могли сходитися-розходитися, обмінюватись якимись репризами і ремарками з пресою. Зараз для такого розкачування особливо часу немає.
