Коли йдеться про новітню історію Києво-Печерської лаври, чомусь заведено вважати, наче вона завжди була прихистком проросійських сил. Хоча насправді це зовсім не так. І у XX, й у XXI століттях Лавра неодноразово мала шанси стати осердям українського релігійного життя.
Але “русский мир” міцно вчепися у нашу святиню і поступово захоплював там нові території та будівлі, зазначає видання ТЕКСТИ.
У 1988 році постановою Ради Міністрів УРСР було передано територію Дальніх печер Українському екзархату Російської православної церкви.
У 1994 році постановою Кабінету Міністрів України було передано комплекс об’єктів Дальніх печер у користування Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП).
29 квітня 2004 року Київська міська рада своїм рішенням дала згоду передати низку об’єктів у безоплатне користування монастирю “Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра” (УПЦ МП). Фактично цим рішенням було закріплено правовідносини щодо печерських об’єктів, які тоді вже були в УПЦ МП. Разом було передано 18 будівель і приміщень.
11 липня 2013 року уряд Азарова своїм розпорядженням передав у безоплатне користування УПЦ МП 79 будівель і споруд, серед яких лабіринти Ближніх і Дальніх печер. Так понад 50 % усіх площ Лаври було передано УПЦ МП.
17 червня 2016 року між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та “Свято-Успенською Києво-Печерською лаврою” (УПЦ МП) було укладено угоду про почасове безоплатне користування (здійснення богослужінь і релігійних обрядів) в Успенському соборі та Трапезній церкві. Згідно із заявами українських урядовців.
31 грудня 2022 року згадана угода втратила чинність, богослужіння представників УПЦ МП у цих храмах було припинене. 7 січня в Успенському соборі Києво-Печерської лаври відбулася святкова служба священників Православної церкви України. Водночас УПЦ МП оскаржила припинення угоди в суді.
Від початку 1990-х і досі, за оцінкою ТЕКСТІВ, на території Києво-Печерської лаври структури УПЦ МП здійснили 45 перебудов і побудов нових об’єктів. Фактично не було жодного року, коли Московський патріархат не здійснював якоїсь будівельної діяльність на території монастиря.
При підготовці інфографіки було використано матеріали, надані Сергієм Кролевцем, Національним заповідником “Києво-Печерська лавра”, Михайлом Грибковим, а також інформацію, оприлюднену в розслідуванні програми “Схеми”.
Лавра в СРСР
Як розповідає екскерівник Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” Сергій Кролевець, від Української революції й до 1930 року богослужіння в Лаврі здійснювала українська православна обновленська громада, яка принципово відмовилася пристати до чинної в Радянському Союзі Російської православної церкви. Що цікаво, богослужіння тоді здійснювали українською мовою, що було абсолютно звичним для релігійного життя в Україні 1920-х років. Але згодом почалися репресії, які знищили й саму громаду, й українських фахівців — працівників державної заповідної установи, що діяла тоді паралельно з вірянами на території Лаври.
Щодо Російської православної церкви у її радянській версії, то вперше вона з’явилася на території Лаври після того, як… Київ у 1941 році окупували німці. Саме тоді представники РПЦ здобули дозвіл від окупаційної німецької адміністрації здійснювати богослужіння на території Лаври. Богослужіння там тривали безперервно до 1961 року, коли їх знову заборонили.
А вже на початку 1990-х років Києво-Печерська лавра знову мала всі шанси стати тим осердям, на якому базувалася б нова українська церква.
У 1988 році тодішня Рада міністрів УРСР передала частину майна Києво-Печерської лаври для користування та здійснення богослужінь єдиній офіційній тоді церкві — Російській православній церкві. Точніше, майно передали Українському екзархату РПЦ. І тут варто нагадати, що екзархом України, митрополитом Київським і Галицьким був Філарет (Денисенко).
Буквально через кілька років, майже одразу після проголошення незалежності України, у листопаді 1991-го саме в Києво-Печерській лаврі Митрополит Київський і всієї України Філарет скликав Помісний собор УПЦ, який ухвалив рішення про автокефалію і звернувся з офіційним проханням затвердити незалежність Української православної церкви.
Але далі щось пішло не так. Українська влада вирішила бути доброю для всіх і зокрема прислухалася до побажань Москви. Як розповідав тодішній очільник Києва Салій, “довго радилися й вирішили, що Володимирський собор, апартаменти митрополита на Пушкінський, Андріївську церкву залишаємо за Філаретом, Софія не належатиме жодній конфесії (якщо хочете — можете по черзі здійснювати богослужіння), а в Лавру поселимо Сабодана й РПЦ. Але наші тодішні демократи, прихильники Філарета, почали перелазити через мури з якимись залізками, щоб вигнати звідти Російську православну церкву. Ми це рішуче зупинили”. Щоб не дратувати Росію, українська влада тоді припустилася фатальної помилки. Історія Києво-Печерської лаври пішла зовсім іншим шляхом.
У ті роки відбулася епічна історія, коли хлопці з УНА-УНСО зайняли Лавру й кілька днів тримали облогу, чекаючи, поки туди офіційно заїде Філарет. Але цього так і не сталося, тож Лавру віддали росіянам.
Статусно для чиновиків
Монастир видозмінювався — і зовні, й за змістом. Дедалі більше відкривався “русскому миру” в Україні. Туди вчащали представники російської влади, там організовували спільні заходи разом з українськими президентами та священництвом. Навіть Путін двічі — при Леоніді Кучмі та Вікторі Януковичу — відвідував Лавру з офіційним візитом і щоразу дуже чітко акцентував на важливості храму у творенні російського імперського міфу. “Русский мир” перетворював Києво-Печерську лавру на свій форпост.
Великий інтерес до Лаври виявляли й українські чиновники. Під час різноманітних урочистостей тут часто з’являвся зі своїм почтом Віктор Янукович. Стояти на богослужіннях разом з “донецьким” президентом було ознакою статусу. Янукович нав’язливо демонстрував, що в Україні може бути єдина легітимна церква: УПЦ МП. І Києво-Печерській лаврі було відведено особливу роль.
Це дало Московському патріархату змогу отримувати від української влади у своє користування одну нерухомість за іншою. Від початку 1990-х тривав безперервний процес узаконення присутності УПЦ МП на території Києво-Печерської лаври. Київська влада, міністерство та уряд ухвалювали рішення про передачу різних будівель Лаври в користування спеціально створеній юридичній особі “Свято-Успенська Києво-Печерська лавра” Московського патріархату.
ЯНУКОВИЧ НАПОЛЕГЛИВО ПОКАЗУВАВ ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО УПЦ МП. І КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА ВІДІГРАЛА ОСОБЛИВУ РОЛЬ
Апетити зростали. Ініціатори передачі майна Лаври в користування УПЦ МП пристосовувалися до змін законодавства й перестраховувалися ще більшою кількістю різноманітних актів на право займати нерухомість. Тому в багатьох рішеннях і постановах іноді фігурують ті самі об’єкти. У 1990-х роках об’єкти активно передавав у користування Московському патріархату український Кабмін, у 2004 році вже Київська міська рада погодилася передати низку приміщень на території Лаври до УПЦ МП, фактично ще раз узаконюючи такі передачі, які було зроблено в минулому.
Подарунок Азарова
А 2013 рік узагалі приніс щедрий подарунок — уряд Азарова передав у безплатне користування Лаврі 79 будівель і споруд, зокрема й лабіринти Ближніх і Дальніх печер. Хоча насправді це була ще не найщедріша пропозиція в тому вікні можливостей. Так народний депутат, “регіонал” і один з найзаможніших тоді спонсорів Московського патріархату Василь Горбаль лобіював законопроєкт, за яким узагалі всю Києво-Печерську лавру треба було передати УПЦ МП. Проте перемогла “скромніша” версія від Азарова.
Варто наголосити, що навіть тогочасні чиновники заявляли, що йдеться не про відчуження державної власності, а лише про передачу майна в безплатне користування УПЦ МП. Навіть завбачливо додаючи, що в разі неналежного користування об’єкти можуть забрати.
Бо всі чітко розуміли: власником Києво-Печерської лаври була й залишається держава. Весь цілісний майновий комплекс Києво-Печерської лаври був і є на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Саме заповідник також формально виступає стороною, яка згідно з рішеннями державних органів передає в користування певні державні об’єкти.
Силіконова перебудова
Звісно, Лавра станом на кінець 1980-х була захаращеною пусткою, а зараз там усе вилизано. Проте всі реконструкції робили, не зважаючи на історичну цінність, а під простакуватий смак настоятеля Лаври Павла (Лебедя). Статус майна, яке лише передано в користування, як і статус Києво-Печерської лаври як об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, ніяк не завадило церковникам з УПЦ МП будувати швидко й багато. Від 1990-х років і майже досі якісь будівлі зносили, а інші зводили чи перебудовували.
Мабуть, так керівництво монастиря УПЦ МП “Свято-Успенська Києво-Печерська лавра”, насамперед в особі його настоятеля Павла (Лебедя), розв’язувало низку своїх проблем. Лавра перетворювалася на комерційно-паломницький центр, для якого були потрібні нові приміщення для зберігання краму, продуктів і покращення логістики, та й паломникам десь треба жити. Досі друкують і продають тонни релігійної літератури, переважно російською мовою, і нерідко з просуванням ідеології “русского мира” й жалями про втрачену єдність “трьох братніх народів”. У Лаврі перебудовували буквально все — корпуси, будівлі, навіть фортечні мури та брами. “Замість старих мурів і воріт, що були реальними оборонними спорудами з бійницями та дерев’яними важкими дубовими воротами, які викинули, поставили щось сучасне силіконове. Це як давню ікону на дошці порівняти з сучасною пластмасовою штамповкою”, — каже ексдиректор заповідника Кролевець.
Важкі, дубові ворота, викинули, а натомість поставили щось сучасне, силіконове.
Усе, що заважало “поступу прогресу”, у дивний спосіб саморуйнувалося (бо просто так знести заборонено законом). Наприклад, ще у 2007 році знесли ворота Нижньої лаври. Духовенство Лаври стверджувало, що ворота впали самі. Активісти ж казали, що їх знесли, щоб вантажівки могли підвозити товар до лаврських крамничок. “Дивним чином ворота не лише впали, а й самоскладувалися — стулки воріт лежали окремо, цеглу теж було покладено окремо на подвір’ї, а перед тим якимось чарівним чином відокремився шлагбаум й ікона на воротах за кілька днів до того самоліквідувалася, — розповідає Сергій Кролевець. — А потім зробили нові ворота — на півтора метра вищі й на метр ширші”.
Спроби стати на заваді апетитам УПЦ МП провалювалися. Навіть після Помаранчевої революції, коли здавалося, що всевладдя його меценатів-“регіоналів” УПЦ МП добігло кінця. Коли у 2017 році Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю Києва заборонив будувати на Дальніх Печерах монастир, то монастир “Свято Успенська Києво-Печерська лавра” (УПЦ МП) звернувся до суду, який скасував заборону!
Хто б сумнівався, що таке рішення ухвалив сумнозвісний Окружний адміністративний суд Києва (його керівника Вовка підозрюють в організації змови для узурпації влади) і він ухвалював чимало рішень, які шкодили Україні та допомагали Росії. Саме цей адмінсуд Києва, що скасовував український правопис, забороняв реєстрацію громад ПЦУ на Вінниччині.
Загалом, від початку 1990-х років і дотепер на території Києво-Печерської лаври УПЦ МП перебудувала та збудувала понад 40 об’єктів. Фактично, не було жодного року, коли Московський патріархат нічого не будував на території Лаври.
Свого часу Сергій Кролевець підготував доволі велику теку, де зафіксував факти перебудов пам’яток і новобудов, здійснених УПЦ МП на території Лаври. Ці документи було передано Українському товариству охорони пам’яток історії та культури і… досі немає жодної інформації, що надіслані документи мали якийсь подальший рух.
Надто потужним був вплив монастиря, тому навіть критично налаштована до Лаври влада не хотіла зайвих скандалів, звинувачень у порушенні релігійних прав і чергового загострення з Росією. Та й своїх вірян на різних рівнях в усіх гілках влади Лавра мала вдосталь. Настоятель Лаври о. Павло зумів здобути популярність серед недалеких, але багатих бізнесменів і корумпованих чиновників. Для цього він створив і старанно підтримував імідж людини, прокляття якої здійснюються.
Війна
Але потім почалося повномасштабне вторгнення росіян. Проти УПЦ МП швидко множились обвинувачення, пов’язані з колабораціонізмом її священнослужителів. На тлі цього, в Україні почалася хвиля переходів парафій УПЦ МП до Православної церкви України.
Не уникли скандалів і в Лаврі. Зокрема виплив запис, на якому настоятель Павло докоряє монаху за критичний допис про Путіна, а також запис богослужіння, під час якого в Києво-Печерській лаврі вихваляли “русский мир” і співали про “матушку-Русь”. Усе це знову загострило увагу до Лаври. Наприкінці 2022 року СБУ прозвітувала про масштабну операцію з виявлення російських агентів і впливів “русского мира” у храмах і монастирях УПЦ МП, зокрема й у Лаврі, а проти настоятеля Павла РНБО запровадила санкції.
Водночас ще у травні Православна церква України звернулася до уряду з проханням надати один з храмів Лаври у її верхній частині для богослужінь, а певні приміщення — для монастирської діяльності. І ось на Різдво за юліанським календарем сталося справжнє диво: в Успенському соборі Києво-Печерської лаври відбулася святкова служба священників Православної церкви України. Це стало можливим тому, що наприкінці минулого року завершилася угода про почасове безоплатне користування (здійснення богослужінь і релігійних обрядів) у цьому храмі УПЦ МП. І вперше, мабуть, за останніх 30 років українська держава не пішла на поводу в питанні Лаври у представників Московського патріархату, а зайняла чітку продержавну позицію.
Звичайно, ця подія стала підставою для радощів українських патріотичних сил. Проте варто пам’ятати, що сьогодні ми перебуваємо лише на початку шляху. Станом на початок лютого викривальна активність СБУ щодо УПЦ МП зменшилася, і новин про те, як рухаються відкриті справи, немає.
Справедливість узяла гору тільки щодо двох об’єктів Лаври. Водночас досі залишаються без будь-якої правової оцінки дії УПЦ МП щодо перебудови історичних будівель Лаври та побудови нових. Складається враження, що історією з Успенським собором і Трапезною церквою влада фактично випустила пару й вирішила зробити паузу. Хоча та сама УПЦ МП чітко заявляє, що не планує погоджуватися з таким стан справ. І вже звернулася до суду щодо розриву договору оренди щодо Успенського собору та Трапезної церкви.
Тому сьогодні вкрай важливо, щоб українська держава дала загальну правову оцінку тим рішенням і законодавчим актам, якими частину Лаври було передано в користування Московському патріархату. Необхідно зрозуміти, що відбувалося з об’єктами Лаври, які передали в користування, якої шкоди монастирю завдали перебудовами й новобудовами, оцінити збитки. Це наблизить нас до основної мети: перетворити Лавру на один із центральних і базових об’єктів українського культурного та релігійного життя.
