У понеділок, 30 січня, у Господарському суді Житомирської області розглядатиметься дуже важлива, показова і резонансна справа. Йдеться про повторний розгляд справи про передачу нерухомого майна будівель колишнього маєтку Терещенків у селищі Червоне.
Історія не така вже й давня, бо події розпочалися у 2001 році, коли три будівлі площею 4 461 квадратних метрів передали у розпорядження новоствореного жіночого монастиря, який діє під егідою Житомирської єпархії Української православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом). Питання про долю маєтку, який від 20-х років минулого століття зазнав масштабних пограбунків і велетенської пожежі, мало б вирішуватися на рівні державному. Хоча б тому, що приміщення маєтку Грохольських – Терещенків мають сякий – такий статус пам’ятки архітектури місцевого значення, повідомляє Житомир.online.
Але до певного часу у приміщенні базувалося училище цукрового заводу. Не музейний чи туристичний об’єкт, але ж все ж таки який –небуть нагляд за порядком тут був. Коли ж навчання для цукроварів на Житомирщині перестало бути актуальним, бо самого цукроваріння в області також не стало, то й приміщення маєтку, як то кажуть, звільнилося. Але тут на горизонті з’явилися нові хазяї. І не хто – небуть, а діячі і служителі культу із Житомирської єпархії УПЦ. Зрозуміло, що просто так 4 тисячі «квадратів» площі ніхто нікому за «так» не віддає, але у Червоному диво таки сталося. Тодішнє керівництво Житомирської єпархії УПЦ на початку 2000-х років могло «випросити» у влади не 4 тисячі, а 6 чи навіть 10 тисяч метрів квадратних. При цьому справа і угоди укладалися так, що ніхто ні за що відповідальності не ніс.
Свято–Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії УПЦ, який оселився 21 рік тому у маєтку Терещенків, не мав навіть приблизних масштабів та обсягів своєї діяльності, яка потребувала б використання такої велетенської площі у 4 тис. квадратних метрів. Для монастиря достатньо було б навіть ста чи ста двадцяти метрів будь-якої площі. Але ж тут цілий маєток і комусь неабияк приглянулося це масштабне «гніздо» площею у 58 га чудової території. Упродовж усього цього 20-річного періоду до Червоного приїздили всілякі владні комісії, які складали акти про порушення, про самовільні перебудови.
Про самочинні заміни віконних отворів чи взагалі їх «закладання» цеглою. Уявіть собі, у маєтку, який був окрасою не лише Червоного, але й довколишньої округи на півсотні кілометрів, не виявилося хоча б номінального господаря, який би хоча б раз проконтролював (чи хоча б поцікавився) станом справді історичної споруди. Обласна влада безперечно знала про неоковирний стан справ у маєтку Терещенків, але з якихось причин нікому ні про що не нагадувала, не зобов’язувала, а тим паче – не била на сполох. Таку ж позицію займала і місцева влада, яка пережила упродовж 2015 -2020 років цілу реформу із децентралізації.
Реформа реформою, а приміщення маєтку, як були без нагляду і в захланні, так у ньому й залишалися. Намагання навести лад і повернути маєток Терещенків до відома держави призвело до судового марафону, який з невідомих причинзавершувався нічим. Точніше так: монастир мав змогу і надалі «сидіти» у кількох кімнатках» величезного маєтку, який реально ніким не обслуговувався і «нікому не належав». І лише Верховний Суд України повернув справу на повторний розгляд до Господарського суду Житомирської області.
До речі, на засіданні 30 січня 2023 року на судове засідання до Житомира прибуде і Мішель Терещенко – прямий і добре відомий в Україні нащадок блискучих господарників кількох поколінь Терещенків. Невже присутність Терещенка не вплине хоча б символічно – знаково на рішення суду? Невже в Україні й досі ситуація із впорядкуванням і збереженням історичної спадщини та пам’ятників архітектури залишатиметься на рівні варварів, що руйнували древній Рим?