У неділю, 25 грудня, в урочистість Господнього Різдва, Папа Римський Франциск опівдні виголосив з центральної лоджії базиліки Святого Петра різдвяне послання, в якому склав побажання миру українському народові, та уділив урочисте благословення Urbi et Orbi, повідомляє Vatican News.
Дорогі браття й сестри, що в Римі та в усьому світі, благодатного Різдва!
Нехай же Господь Ісус, народжений з Діви Марії, принесе вам усім любов Бога, джерело довіри та надії; і нехай принесе разом з ними дар миру, який ангели звіщали вифлеємським пастухам: «Слава Богу на висотах, а на землі мир людям Його уподобання» (Лк 2,14).
В цей святковий день скеруймо погляд до Вифлеєму. Господь приходить у світ в печері та покладений у яслах, призначених для тварин, бо Його батьки не змогли знайти пристановище, незважаючи на те, що Марії прийшов час народжувати. Він приходить до нас серед нічної тиші та пітьми, бо Боже Слово не потребує прожекторів, ані галасу людських голосів. Він Сам є Словом, яке надає сенс життю, світлом, яке освітлює дорогу. «Справжнє то було світло те, що просвітлює кожну людину, – каже Євангелія. – Воно прийшло у цей світ» (Ів 1,9).
Ісус народжується між нами, Він – Бог-з-нами. Він приходить, аби супроводити нашу щоденність, щоби все розділити з нами, радощі та болі, надії та тривоги. Він приходить як беззахисне дитя. Народжується в холоді, вбогий між убогими. Потребує всього, стукає до дверей нашого серця, щоби знайти тепло та прихисток.
Як вифлеємські пастухи дозвольмо, щоби нас оповило світло та йдімо, щоби побачити знак, який нам дав Бог. Перемагаймо заціпеніння духовної сплячки та фальшивий образ свята, який приводить до забуття про того, кого святкують. Виходімо із гамору, що знечулює серце та спонукає нас приготовляти оздоби й подарунки більше, ніж споглядати Подію: Сина Божого, Який народився для нас.
Браття, сестри, скеруймося до Вифлеєму, де звучить перший крик Князя миру. Так, бо Він сам, Ісус, є нашим миром: тим миром, якого не може дати світ і який Бог Отець дарував людству, пославши у світ Свого Сина. Святий Лев Великий має вислів, який у стислості латинської мови підсумовує послання цього дня: «Natalis Domini, Natalis est pacis», «Різдво Господнє є Різдвом миру» (Гомілія 26,5).
Ісус Христос – це також дорога миру. Своїм воплоченням, страстями, смертю й воскресінням Він відкрив перехід із замкненого світу, утисненого пітьмою ворожості та війни, до відкритого світу, вільного в тому, щоби жити в братерстві та мирі. Браття і сестри, прямуймо цією дорогою! Але щоби змогти це зробити, щоби бути спроможними йти за Ісусом, ми повинні скинути із себе тягарі, які заважають нам і нас блокують.
Що ж це за тягарі? Що це за «баласт»? Це ті самі негативні пристрасті, які завадили цареві Іродові та його дворові розпізнати та прийняти народження Ісуса: прив’язаність до влади та до грошей, гордість, лицемірство, брехня. Ці тягарі заважають іти до Вифлеєму, виключають із благодаті Різдва та закривають доступ до шляху миру. В дійсності, з болем мусимо констатувати, що в той час, як нам дарований Князь миру, холодні вітри війни й далі розвіваються над людством.
Якщо хочемо, щоби було Різдво, Різдво Ісуса та миру, дивімося на Вифлеєм і зосередьмо погляд на обличчі Дитини, яка народилася для нас! І в цьому малому невинному обличчі розпізнаймо обличчя дітей, які в кожній частині світу прагнуть миру.
Нехай же наш погляд наповниться обличчями братів і сестер українців, які переживають це Різдво в темряві, холоді, далеко від своїх домівок через знищення, спричинені десятьма місяцями війни. Нехай же Господь учинить нас готовими до конкретних жестів солідарності, щоби допомагати тим, хто страждає, та просвітить уми тих, хто має владу, щоби змусити замовкнути зброю та негайно покласти край цій безумній війні! На жаль, віддається перевагу іншим аргументам, продиктованим логікою світу. А голос Дитятка, хто його слухає?
Наш час відчуває великий голод миру також і в інших регіонах, на інших театрах цієї третьої світової війни. Згадаймо про Сирію, яку досі терзає конфлікт, який відійшов на другий план, але не завершився; згадаймо й про Святу Землю, де протягом минулих місяців зросло насильство та сутички, що призвели до смертей і поранень. Молімо Господа, щоби там, на землі, яка бачила Його народження, відновилися діалог і шукання взаємної довіри між ізраїльтянами та палестинцями. Нехай же Дитя Ісус підтримає християнські спільноти, що живуть на всьому Близькому Сході, щоби в кожній з цих країн було можливим жити красою братерського співіснування між людьми, приналежними до різних вірувань. Нехай же зокрема допоможе Ліванові, щоби він зміг нарешті підвестися завдяки підтримці міжнародної спільноти та силі братерства й солідарності. Нехай же Христове світло просвітить регіон Сахелю, де мирне співжиття між народами і традиціями спустошене сутичками та насильством. Нехай спрямує до тривалого перемир’я у Ємені й до примирення у М’янмі та Ірані, щоби припинилося будь-яке кровопролиття. Нехай же натхне політичну владу та всіх людей доброї волі на американському континенті докладати зусиль задля примирення політичних і соціальних напружень, які відбуваються у різних країнах; маю на думці зокрема гаїтянський народ, який уже дуже довго страждає.
В цей день, коли приємно зустрітися навколо накритого столу, не відвертаймо погляд від Вифлеєму, що означає «дім хліба», і згадаймо про людей, які страждають від голоду, насамперед, дітей, у той час, як кожного дня велика кількість продовольства марнується і витрачаються ресурси на озброєння. Війна в Україні ще більше погіршила ситуацію, наражаючи цілі народи на небезпеку голоду, особливо, в Афганістані та країнах Африканського Рогу. Кожна війна, як знаємо, викликає голод і використовує саму ж їжу як зброю, перешкоджаючи її розподілові серед населення, яке вже і так страждає. В цей день, навчаючись від Князя миру, анґажуймося всі, починаючи від політичних лідерів, у те, щоби їжа була тільки засобом миру. В той час, як втішаємося радістю зустрічі з нашими близькими, пам’ятаймо про сім’ї, які найбільше поранені життям і про тих, хто в цей період економічної кризи зазначає труднощів через безробіття, кому бракує необхідного для прожиття.
Дорогі браття й сестри, сьогодні, як і тоді, Ісус, істинне світло, приходить у світ, який хворий на байдужість, погану недугу, який Його не приймає, більше того, відкидає Його, як це трапляється з багатьма чужинцями, або нехтує Ним, як надто часто ми поводимося з бідними. Не забуваймо сьогодні про численних біженців і шукачів притулку, які стукають до наших дверей, шукаючи розради, тепла та їжі. Не забуваймо про марґіналізованих, про самотніх, про сиріт і похилих віком, мудрість народу, яким загрожує бути відкиненими мов непотріб, про в’язнів, на яких дивимося тільки через їхні помилки, а не як на людські істоти.
Браття і сестри, Вифлеєм показує нам простоту Бога, Який об’являється не мудрим і вченим, а малим, тим, хто має чисте та відкрите серце (пор. Мт 11,25). Як і пастухи, також і ми вирушаймо без зволікання та піддаймося подивові немислимою подією Бога, Який став людиною задля нашого спасіння. Той, хто є джерелом кожного добра, стає вбогим, а як милостиню просить нашу вбогу людськість. Піддаймося зворушенню Божою любов’ю та йдімо за Ісусом, Який скинув із Себе Свою славу, щоби зробити нас учасниками своєї повноти.
Благодатного всім Різдва!
