Неділя, 25 Грудня, 2022
Бiльше

    Здобули духовну незалежність, але не позбулися російського впливу: релігієзавець про 4 років після Об’єднавчого собору

    Православна церква України напередодні святкувала свій день народження. 15 грудня 2018 року у Софії Київський відбувся Об’єднавчий собор, на якому представники Київського патріархату, Автокефальної церкви та частини УПЦ (в єдності з Моспатріархатом) об’єдналися в Помісну церкву України. Того ж дня обрали предстоятеля ПЦУ, ним став митрополит Епіфаній. Цю подію нині прирівнюють до здобуття Україною духовної незалежності.

    Наводимо коментарі релігієзнавця Дмитра Горєвого для “Еспресо” аби дізнатись, які основні здобутки ПЦУ за ці 4 роки і що, натомість, зробити не вдалося.

    Зараз, коли минуло 4 роки, як можна оцінити Об’єднавчий собор 2018 року? Наскільки знаковою подією в історії України він став?

    Це – унікальна подія, яка за своєю суттю приблизно така сама, як проголошення Акту про незалежність України, підтвердженого на всеукраїнському референдумі. Бо тут йдеться про духовну незалежність. Розуміємо, що вплив російської церкви є й надалі. Та, зрештою, й після проголошення незалежності довгий час після 1991 року ми бачили російський політичний вплив. Одномоментне релігійне чи церковне проголошення незалежності також не означає позбавлення сусідського впливу. Як зараз є московський патріархат, так і тоді були проросійські політичні сили. Але історія показала, що з часом ми все ж позбавляємось цього впливу. Тим більше, що цього року ми максимально позбавляємось всього російського всередині країни. Я сподіваюсь, що в релігійній і політичній сфері ми повністю позбавимось московського сліду.

    На Соборі чекали, що буде близько 10-ти єпископів від Московського патріархату. Прийшло лише двоє – Олександр Драбинко і Симеон Шостацький. Чому так? 

    Їх залякувало їхнє церковне керівництво. Когось майновими, когось фінансовими справами. От, до прикладу, з Симеоном Вінницьким, який перейшов до ПЦУ.  Його кошмарили в судах, просто намагаються забрати все єпархіальне майно. А єпархія – це не тільки церковне майно, а й те, де живе єпископ. Такі речі свідчили про те, що вони шантажем погрожували викинути людину на вулицю. Можливо, на когось був якийсь компромат. Ми розуміємо, після скандалу в Чернівцях, що далеко не всі ті з московського патріархату, хто в рясах, є святими людьми. От загальновідомо, що прибувши на собор, митрополит подільський Агапіт в ніч перед зібранням, зупинився в готелі на Подолі й був просто фізично викрадений приватними охоронцями Новинського. Тобто є багато факторів, чому єпископи не взяли чи не могли взяти участь в об’єднавчому соборі.

    Кандидатура Епіфанія як глави об’єднаної церкви як з’явилася? Це був якийсь компроміс між очільниками УПЦ КП і УАПЦ Філаретом і Макарієм?

    По-перше, була позиція Вселенського патріархату, що це не мають бути очільники церков. Ані Філарет, ані Макарій не можуть обіймати посади. Онуфрій мав таку можливість, але нею не скористався. Епіфаній на той час вже 5 років був патріаршим намісником, а, оскільки на об’єднавчому соборі більшість єпископів була з київського патріархату, то Епіфаній і переміг.

    “Люди часто йдуть до церкви, “де гарно співають”, не задумуючись про патріархат”

    Після собору й отримання томоса деякі парафії почали переходити із московського патріархату до Православної церкви України. Як би ви оцінили масовість цього переходу?

    Спочатку перейшло близько вісімдесяти-ста парафій. Після собору ще десь 500 парафій. Від початку повномасштабної агресії, за квітень-травень, коли ситуація більш-менш стабілізувалась, перейшло ще пів тисячі парафій. Останній перехід був у грудні. Тому сказати зараз, що переходи повністю зупинились, не можна. Але вони дуже сильно уповільнились. Якщо це були десятки й сотні, то зараз це вже поодинокі випадки. Процес іде, але повільно.

    Що потрібно було зробити, чи ще потрібно зробити ПЦУ, аби віряни охочіше переходили від московського патріархату? 

    Проблема в тому, що дуже багато людей не знають, до якої церкви вони ходять. Вони бачать, що написано “Українська православна церква” і думають, що це українська церква. А насправді це московський патріархат.

    Я їздив Київською областю, а саме Лівобережжям, спілкувався з вірянами московського патріархату. І єдиною умовою, яку мені поставили священники, щоб дати дозвіл у храмі спілкуватись з парафіянами, було те, щоб не питати конфесійну приналежність, тобто до якої церкви вони належать. Мовляв, тоді вони почнуть ставити питання, “а що це московський патріархат”, “ми ж не такі”, почнуться зайві питання, а “нам цього не треба”. Відповідно, я зробив висновок, що частина пастви дійсно не знає, до якої церкви вони належать. Це – реальна ситуація з якою я зустрівся в полі, як то кажуть.

    Чи не вважаєте дивним, що під час відкритої агресії Росії, досі найбільше парафій в Україні має церква московського патріархату? 

    Значна частина парафіян, які ходять у церкву на Сході та Півдні до московського патріархату, то не постійні парафіяни, а так звані “захожани”. Йдуть в церкву на Різдво, Великдень, Водохреща, Вербну Неділю, Спас, тобто коли треба освятити щось. В них не дуже сильна релігійна ідентичність і невисокий рівень релігійної освіти. Йдуть до церкви, яка найближча до їхньої домівки, або до тієї, яка найгарніша в місті, де гарно співають. А про те, яка це церква, вони не дуже задумуються. Зараз вони починають прозрівати – виявляється всі ці роки вони ходили на великі свята до церкви московського патріархату. Тепер, після всіх цих обшуків починають задумуватись. Гадаю, це дуже істотно вплине на відвідуваність церков московського патріархату.

    “Після люстрації в московському патріархаті ПЦУ та УПЦ (МП) могли б об’єднатися”

    Визнання Православної церкви України іншими церквами також є важливим фактором. Наскільки вагомими є успіхи ПЦУ тут?

    ПЦУ визнав вселенський патріархат, який і надав Томос. Визнала друга “за честю” кафедра в православ’ї – Олександрійський патріархат. Визнала давня Кіпрська церква і церква Греції. Було ще також опосередковане визнання – наприклад, єпископ із чеської церкви співслужив разом з Епіфанієм, що фактично означає визнання його, як предстоятеля. Були єпископи Болгарської церкви, які під час богослужіння поминали Епіфанія, а це є також факт визнання. Був також візит до Лондона, коли митрополита Епіфанія запросив місцевий єпископ, який опікується Грузинською церквою у Британії. І він демонстрував, що визнає Епіфанія не тільки церковнослужителем, а й предстоятелем. Це – окремі позиції єпископів, але вони свідчать про певні настрої. З політичних і геополітичних мотивів не всі єпископи ще визнали ПЦУ, але на неофіційному рівні їхня реакція цілком демонструє підтримку Православної церкви України.

    Що не вдалося зробити ПЦУ за ці 4 роки? І які натомість основні здобутки?

    Основні здобутки – це те, що ПЦУ дійсно змогла об’єднати київський патріархат, УАПЦ і невелика частина УПЦ МП в одну церкву. Об’єднання насправді відбулося і вдалося. Як на мене, те, що не вдалось – поки слабка зовнішня церковна політика (тобто контакти з іншими помісними церквами). Також питання щодо діаспори й представництва ПЦУ в міжнародних діаспорах. Проблема в тому, що всі ці нюанси одна людина, Євстратій Зоря, не може вирішувати самостійно. Всім займатись і покрити всі запити – це дуже складно. Як на мене, варто працювати на те, аби мати солідніший відділ зовнішніх зв’язків і більший штат.

    В якому напрямку розвиватиметься ПЦУ далі? Чи буде йти мова про об’єднання з московським патріархатом чи чекатимуть на падіння УПЦ МП у зв’язку з останніми обшуками, законопроєктами про заборону?

    Важко сказати. Наскільки я бачу по суспільних настроях, то немає особливого запиту чи бажання ні з боку московського патріархату на об’єднання, ні з боку суспільства. Допускаю, що влада зможе посприяти цьому питанню. Не виключаю об’єднання, але лише тоді, коли після люстрації найбільш агресивних промосковських осіб, залишаться притомні. Лише з такими можна об’єднуватись.

    Найсвіжіше

    Популярне