Останніми роками в Україні триває жвава дискусія щодо дати святкування Різдва Христового. Нині вона обрала нових барв, адже нещодавно Синод ПЦУ дозволив 25 грудня 2022 року звершити різдвяне богослужіння у певних храмах, громади яких виявили таке бажання.
У Дніпровській єпархії ПЦУ розповіли про історію встановлення самої дати цього свята.
Перш за все варто наголосити, що точної і достовірної дати народження Богонемовляти Ісуса Христа не знає ніхто, вона є НЕВІДОМОЮ. У Священному Писанні немає жодних вказівок про те, коли саме народився Христос. Також в Писанні ми знайдемо жодного місця в якому було б вказано, що Христос святкував свій день народження. Тому не потрібно сакралізувати ані 7 січня, ані 25 грудня.
Як же виникли ці дати? Щоб дати відповідь на це питання потрібно зазирнути в історію Церкви. Як свідчить Передання древня християнська громада упродовж тривалого часу святкувала Різдво Христове 6 січня (можна навіть припустити, що це був інший місяць). Утім ця дата мала символічне значення і базувалась на побожному віруванні древніх християн. Згідно нього віруючі вважали, що Другий Адам (Ісус Христос) народився у той же самий день, коли був створений перший Адам.
Виникає логічне питання, про який же самий день йде мова? Відповідь на нього доволі проста: 6-й день 1-го місяця. Тому закономірно, що для нас це січень, утім можна припустити, що це був інший місяць залежно від тогочасного календаря.
Цього ж дня відзначалось ще свято Богоявлення. До слова варто відзначити, що таке поєднання свят досі відображено у нашій літургічній традиції, адже як всім відомо чинопослідування, власне сама схема богослужіння, Різдва і Богоявлення автентична, різними є лише богослужбові тексти і кількість паремій.
Таке поєднання свят було не випадковим, ним заперечувалось неправдиве вчення єретиків, які вчили, що лише у день Хрещення Ісус Христос став Богом. Християни таку думку відкидали і вчили, що Господь Ісус Христос був і є істинним Богом і істинною людиною від самого свого народження. У день Хрещення Христос не став вперше Богом, а тільки явив Себе Богом, як Єдиний від Трійці, Син Божий у плоті. Тому і святкували в цей день, тобто 6 січня, Різдво і Богоявлення.
Уперше ці свята розділили у Західній Церкві в першій половині IV століття (за папи Юлія), ще задовго до розділення на Православну і Католицьку Церкви. Саме тоді, у Римі, для Різдва Христового було обрано дату – 25 грудня. Цим Церква прагнула викорінити язичницький культ сонця та захистити віруючих від участі у ньому. Відомо, що у римлян на 25 грудня припадало язичницьке свято на честь зимового сонцевороту, що вважалось днем (народження) явлення непереможного сонця, якого не могла здолати зима і яке відтоді йде до весни. Це свято «бога сонця», що оновлюється, було днем розбещених розваг народу, днем забав для рабів і дітей тощо.
Тому, щоб викорінити ці язичницькі звичаї і було встановлено звершувати святкування Різдва Ісуса Христа, який у Новому Завіті називається Сонцем Правди, Світлом миру, Спасінням людей, Переможцем смерті. Так язичницьке свято було наповнено християнським змістом, і доволі швидко розповсюдилось по всій Західній Церкві.
Святкування Різдва Христового 25 грудня у Східній Церкві було запроваджено пізніше, ніж у Західній, а саме у другій половині IV століття. Вперше окреме святкування Різдва Христового було ведено в Константинопольській Церкві близько 377 р. за часів імператора Аркадія та святителя Івана Золотоустого.
Таке перенесення викликало доволі сильний спротив у Східній Церкві, майже таке саме, що і зараз. Згаданий вже святитель Іван Золотоустий про ці суперечки згадує у своєму слові (бесіді) в день Різдва Спасителя нашого Ісуса Христа, яке імовірно було виголошено у 386 році (адже і сам Золотоустий говорить, що не минуло ще й 10 років від введення святкування 25 грудня).
У ньому святитель наводить доказ, щодо правильності цієї дати, і як однієї із більш точних, що відповідає історичному часу народженню, але не є днем народження Спасителя.
До таких висновків святитель приходить проаналізувавши Священне Писання і звичаї юдейського народу. Зокрема, він згадує історію праведних Захарія та Єлизавета, а саме зачаття їх первісника – Іоанна Предтечі. Як зазначає святитель, Захарія, імовірно, зайшов покадити святеє святих у день свята кущів, яке зазвичай юдеї святкують в середині чи наприкінці вересня.
Виходячи із цього, проводячи доволі прості математичні розрахунки, святитель Іван вказує, що зустріч вагітної Єлизавети і Діви-Марії після Благовіщення відбулась на 6-й місяць після вересня, тобто у березені. Саме в березні і відбулось Благовіщення. Звідси він знову завдяки тим самим не складним підрахункам вказує, що народження Спасителя відбулось через 9 місяців після березня, тобто у грудні.
Коли ж саме народила Діва Марія точно не відомо, можемо лише констатувати, що наведений святителем доказ вказує на більш імовірний та історично обгрунтований проміжок часу, або період коли саме народився Спаситель.
Так і виникла дата святкування Різдва Христового – 25 грудня, яку святкували і Східна і Західна Церква за одним і тим же юліанським календарем. І яку святкують і сьогодні усі Церкви, але вже за різними календарями.
Католицька – за григоріанським календарем, 10 Помісних Церков (Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Грецька, Албанська, Польська, Чехо-Словацька) за новоюліанським календарем, який у більшості схожий до поширеного григоріанського календаря, яким ми користуємось у своєму побуті. Наша ж Православна Церква України і ще 4 Помісні Церкви (Єрусалимська, Сербська, Грузинська і російська) також святкують Різдво 25 грудня за юліанським календарем, що відповідає 7-му січню.
Тож не варто сперечатись про дату, адже як виходить з усього вище сказано, вона у всіх одна і та сама – 25 грудня. Тому потрібно пам’ятати, що в майбутньому перед нами стоїть задача не перенесення дати Різдва, а повноцінний перехід на новоюліанський календар, від чого усі нерухомі свята також змінять звичні для нас дати.
Проте не потрібно цього боятись і вбачати в цьому якусь єресь. Адже ніякої важливості не має число, коли ми святкуємо Різдво, чи якесь інше свято. Для нас важлива сама подія, про яку нагадує нам Церква, а не день, коли вона святкується.
