Автор: Павло Капко, Джерело: Обозреватель.
москві здавалося, що тема релігійного устрою на теренах України вирішена давно і назавжди. Але є нюанс…
Документи під грифом “Цілком таємно” Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР та УРСР, що нещодавно були розсекречені, розповідають про те, як кадебісти втручалися у справи церковні та що робили російська православна церква і Московський Патріархат для знищення українського православ’я. І з того часу у ставленні російських спецслужб до церков і донині нічого не змінилося.
Зокрема у червні 1930 року Вища Рада Українських Емігрантів в Європі делегувала Голову Ради народних міністрів УНР в екзилі професора В’ячеслава Прокоповича до Вселенського Патріарха в Константинополі Фотія ІІ, щоб розповісти про те, що “православне населення України не має можливості задовольняти свої релігійні потреби і упорядкувати духовне життя”. На тій зустрічі Вселенському Патріарху було передано звернення, в якому було прохання “звернути блаженну увагу на релігійне життя України”. У відповідному Меморандумі йшлося про вільне релігійне життя, яке мало розвиватися після реставрації незалежності України і поновлення духовних відносин з Вселенським патріархатом згідно історичних традицій, а також згідно волі нації. Також в ньому було прохання про необхідність створення Автокефальної церкви в незалежній українській державі. Варто процитувати також останній абзац: “Вища Рада Українських Емігрантів дозволяє собі просити Вашу Святість не відмовити прийняти до себе українських віруючих, які перебувають в західній і центральній Європі і вважати їх відтепер своєю паствою”.
За словами очевидців, ця зустріч відбулася в доброзичливій обстановці, відповідний Меморандум було залишено на рішення Вселенському Патріарху, який обіцяв допомогти українцям. Але на цьому все й закінчилось… І хоча немає документального підтвердження того, що саме агенти держбезпеки Радянського Союзу зробили все можливе, щоб у тридцятих роках минулого століття Українська православна церква не отримала Автокефалію (усі документи НКВС і КДБ того часу зберігаються в Москві), але немає сумнівів що це сталося саме через їх втручання в церковні справи.
Але перейдемо від припущень до документів. Подивимось на цілком таємну “Справу оперативної переписки”, чотири томи якої охоплюють період 60-70 років минулого століття.
11 липня 1960 року старший оперуповноважений 3 відділу 1 управління КДБ УРСР майор Ф склав інструкцію “Щодо організації розвідувальної роботи проти церковних центрів”, в якій чітко виклав рекомендації використовувати легальні канали для виведення агентури КДБ за кордон по лінії направлення на закордонні парафії Московської патріархії та навчання в баптистські коледжі низки капіталістичних країн, враховуючи, що “ці можливості є надійним прикриттям для ведення розвідувальної роботи“.
У листопаді того ж року в доповідній записці на ім’я начальника 1 управління КДБ при РМ УРСР полковника С йдеться про те, що під час підбору агентури з-поміж церковників для роботи за кордоном відчуваються значні труднощі через те, що більшість агентів не мають необхідних для виконання розвідувальних завдань даних через їхню слабку підготовку.
Відповідно до рішення Центру, при Московській духовній академії (м. Загорськ, Московської обл.) зорганізуються однорічні курси з підготовки працівників для представництв Московської патріархії за кордоном, з метою використання їх в інтересах розвідки.
Курси планувалось відкрити у лютому 1961 року й укомплектувати перевіреною агентурою з-поміж церковників і оперативних працівників під виглядом вірних. На курсах передбачалося вести викладання: іноземних мов, історії міжнародних відносин, політики церков, а також дати елементарні поняття з деяких богословських дисциплін.
І далі чолобитна: “Просимо Вас дати вказівку терміново підібрати надійну агентуру із двох-трьох оперативних працівників, яких можна було б через Ваші можливості ввести в церковне середовище з наступним направленням на навчання в м. Загорськ”.
Накладена полковником С резолюція лаконічна: “Прошу терміново підготувати кандидатури”.
А ось про що йдеться в розпорядженні заступника начальника Служби №2 ПГУ КДБ при Раді Міністрів СРСР полковника Григоренка від 3 травня 1965 року:
“Агентура, яка виїздить у капіталістичні країни по лінії Московської патріархії, мусить, як правило, володіти мовою країни, мати спеціальну духовну освіту, добре розбиратися у питаннях міжнародної політики, бути надійною і достатньо перевіреною на практичних справах”.
Минуло чотири роки, і старший уповноважений 2 відділення 1 відділу майор Ч (один з тисяч співробітників КДБ, які опікувалися цим питанням) типово звітує про свою роботу за 1969 рік:
“Б. Спільно з 5 Управлінням КДБ УРСР підібрані: агент з-поміж священиків “Михайло”, “Іванов”, “Патріот” та “34”, які запропоновані до Центру для виведення в Канаду в довготривалі відрядження.
В. Для роботи під прикриттям РПЦ були підібрані три оперативні співробітники. Один із них від роботи по цій лінії відмовився, другий був відхилений Центром, а кандидатура третього – на розгляді в ПГУ КДБ СРСР. Передбачено направити цього оперспівробітника в складі групи агентів-священиків у довготривале відрядження за кордон із завданням по лінії 1 відділу.
Г. Спільно з 5 Управлінням КДБ УРСР підібрані і запропоновані в Центр агенти “Віслер” і “Новий”.
Д. Підготовлено й схвалено представником Центру документ з компрометації священика Коржана, який, як повідомляла націоналістична преса, мав очолити за кордоном УАПЦ. Однак очільником УАПЦ було обрано Скрипника, тому цей документ не розповсюджувався і залежно від майбутньої обстановки буде перероблений”.
А тепер давайте подивимось, як КДБ і їх агенти-священики Московського патріархату діяли за кордоном.
“До складу групи монахів, що направляються по лінії Московської патріархії на тривалий період (до 10 років) в російський монастир на гору Афон (Греція), нами передбачено ввести 3-4 монахів, які є перевіреними агентами наших органів.
З огляду на це просимо повідомити, кого з агентури чоловічих монастирів, що розташовані на території УРСР, можна було б ввести до складу зазначеної групи”.
Це виписка з розпорядження начальника 9 відділу 1 головного управління КДБ при РМ СРСР полковника І, датованого 30 березня 1962 року. Наведений документ є безумовним підтвердженням того, як КДБ (а сьогодні, будьте певні, так само роблять російські ФСБ та СВР – факти, що підтверджують це, періодично оприлюднюють наші спецслужби і правоохоронні органи) втручався в церковне життя, готуючись спотворювати його зсередини.
Таких документальних свідчень – безліч. Ось доповідна заступника начальника УКДБ при Раді Міністрів УРСР в Одеській області
“З-поміж колишніх автокефалістів в УКДБ є агент “Іванов”, який у 1942 році в м. Дніпропетровськ був висвячений в сан священика.
“Іванов” нами готується для виведення по лінії Московської патріархії за кордон.
Вважаємо за доцільне використання “Іванова” в Канаді. Нарівні з виконанням завдань по лінії ПГУ, “Іванов” міг би вести там роботу зі схиляння Г до приєднання до Московської патріархії та для внесення розколу в автокефальний єпископат у Канаді”.
Не все дається легко, і ось у доповідній записці заступника голови КДБ при Раді Міністрів УРСР генерал-майора Шульженка, датованій 26 лютого 1965 року і адресованій начальнику ПГУ КДБ при Раді Міністрів СРСР генерал-лейтенанту Сахаровському, Шульженко скаржиться і пропонує таке:
“Значна кількість української еміграції перебуває під впливом зарубіжних антирадянських церковних формувань і зокрема української католицької та української автокефальної православної церкви.
Зазначені церкви, як правило, добре організовані, мають солідну матеріальну базу.
КДБ України проводить окремі заходи з агентурного проникнення в емігрантські церковні кола, з їхньої деградації та припинення ворожої діяльності цих церков, однак можливості РПЦ в Україні й зокрема Київського екзархату в розвідроботі проти зарубіжних церковних формувань ще в достатній мірі не використовуються.
Заслуговує також на увагу можливість використання екзархату у підборі та підготовці з-поміж священиків для обслуговування парафій РПЦ у капіталістичних країнах і у проведенні окремих заходів пропагандистського характеру.
Вивчити та використати в розвідроботі сповна можливості екзархату через наявну агентуру з-поміж архієреїв і священиків неможливо, хоча певна робота в цьому плані проводиться. З огляду на це вважаємо доречним направити на роботу в екзархат оперспівробітника.
На нашу думку, цей оперативний співробітник має за прикриттям виконувати секретарські й протокольні функції, а також займатися питаннями зовнішніх відносин екзархату, до того ж його посада має бути затверджена Московською патріархією”.
КДБ ретельно стежило за церковним життям і підступно використовувало в своїх цілях свари у конфесіях і протиріччя у поглядах на церковний устрій. Яскравим тому свідченням є ситуація, що склалася навколо визначного українського церковного діяча Святішого Патріарха Мстислава Скрипника, і відповідні плани КДБ. У доповідній записці начальника 1 управління КДБ при РМ УРСР полковника С від 21 квітня 1964 року йдеться про створення умов для розколу в українських церквах і дискредитації архієпископа УПЦ США Скрипника.
Так, в українській газеті “Наша Батьківщина”, що виходила друком у США, була опублікована стаття “Архієрейський зговір”, в якій автор нібито від імені вірних УПЦ закликає до усунення Мстислава Скрипника з посади голови консисторії УПЦ США й осудження його єпископським судом. Начальник “профільного” управління КДБ пише:
“Зазначену обставину вважаємо за можливе використати для розпалювання ворожнечі між УНЦ і УГКЦ та прихильними до них націоналістичними організаціями (ЗЧ ОУН і УНР), а також для остаточної компрометації Скрипника, як одного з керівників УНЦ США.
Задля цього, на нашу думку, доцільно виготовити від імені уніатської верхівки й розповсюдити за кордоном лист із нападками на політику УПЦ, в якому виправдовувати дії Скрипника і звеличувати католицьку церкву.
У подальшому, залежно від отриманих результатів, можна буде вирішити питання про поширення інших подібних документів від імені УГКЦ або УПЦ”.
У “Справі оперативної переписки” є документи, які свідчать про те, як КДБ проникав в церкви на території України і до яких наслідків це призводило. Ось декілька виписок із службової переписки керівників КДБ.
Заступник начальника служби №2 ПГУ КДБ СРСР полковник Т 8 жовтня 1963 року листується з начальником 1 управління КДБ УРСР полковником С.
“Під час перебування агентів “Хмельницького” та “Горьового” в Москві, з ними були проведені зустрічі, на яких агенти були ознайомлені з надісланими Вами завданнями, а також їм були дані додаткові завдання по лінії “КР” і “Н”. Як “Хмельницький”, так і “Горьовий” у своїх звітах піднімають низку питань, що становлять певний інтерес. Зокрема, “Хмельницькому” рекомендовано продовжувати свої переговори з митрополитом Іларіоном з питань канонічного оформлення його церкви та прийому в юрисдикцію Московської патріархії”.
А ось про що йдеться в листуванні начальника 1 головного управління КДБ СРСР генерал-лейтенанта Сахаровського з Головою КДБ УРСР генерал-лейтенантом Никитченком від 17 травня 1965 року:
“Що стосується Вашого прохання про можливість введення Вашого оперспівробітника через Московську патріархію в Київський екзархат, то, в разі вирішення питання про посади, необхідне сприяння з проникнення зазначеного Вами співробітника в екзархат буде надано”.
З довідки начальника 12 відділення 2 управління КДБ УРСР полковника Є, дописаної до агентурного повідомлення 1 квітня 1967 року:
“Довідка: Цю інформацію відібрано від агента у порядку пошуку нових форм використання екзархату російської православної церкви в заходах проти відродження унії в Україні, підриву авторитету та позицій у керівників уніатської церкви за кордоном.
Агенту дано завдання підготувати до чергової зустрічі свої пропозиції щодо активнішого залучення єпископату в західних областях України у боротьбі із залишками уніатської опозиції.
Заходи. Відповідно до отриманої від аг. “Антонова” інформації розробити заходи з відбору від агента УКДБ Львівської області “Новорічного” (_____ архієпископа) потрібної нам інформації з використанням агента або довіреної особи 1 Управління КДБ при РМ УРСР, в цілях створення негативної суспільної думки за кордоном проти уніатів і їхніх керівників. Узгодити ці дії з керівництвом 1 управління КДБ при РМ УРСР”.
Що відбувається на практиці після таких заходів впливу? Наводимо виписку з довідки-характеристики на агента “Сокіл”, яку склав старший оперуповноважений 3 відділення 2 відділу УКДБ УРСР капітан Г:
“Агент “Сокіл” (Віталій Л.), священик, завербований у 1935 році, в 1959 році – керуючий однієї з єпархій на території України.
За нашим завданням звів до мінімуму місіонерську діяльність православного духовенства. Проводив і проводить значну роботу з послаблення впливу духовенства та активних церковників на навколишнє населення. Тільки за останні півтора року за нашою пропозицією “Соколом” закрито 117 православних церков і молитовних домів, 19 залишено без настоятелів, 12 священників позбавлено сану, 23 фанатично вірних позбавлено парафій і виведено за штат”.
Наведені документи показують як діяли в Україні та інших країнах світу органи держбезпеки радянської влади у минулому столітті, але можна ні на йоту не сумніватися, що саме так сьогодні роблять й путінські спецслужби. Документи КДБ самі по собі свідчать не лише про утискання українських церков за часів Радянського Союзу, а дають повне уявлення про роботу репресивної машини органів державної безпеки того часу. Відверта агресивна політика Кремля проти України, та фактично проти всього демократичного світу свідчить про те, що в методах політичної верхівки і спецслужб Росії нічого не змінилось. Хіба що вони стали більш зухвалими і цинічними.
