20 листопада у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні протоєрея Віктора Мартиненка та диякона Івана Петрущака.
Як повідомляє Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні», під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за архієпископа Хризостома, полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Єпископ Команський, пояснюючи сенс Євангельської події воскресіння Ісусом Христом дочки Іаіра закликав цінувати кожну хвилину нашого життя, бо всі ми, які народились, маємо звідси піти.
Архієрей, підбадьорюючи вірян, нагадав, що смерть в цьому житті явище тимчасове і ми не помираємо, а засинаємо. Єдине над чим ми володіємо, це час, адже ми можемо ним розпоряджатись, як краще його використати. Проте і його не можна повернути назад.
Пам’ятаючи про дорогий подарунок даний нам Богом – життя, екзарх Вселенського патріарха закликав вірян прожити життя, як справжні християни з вірою в Бога, допомагаючи одне одному.
Повний текст проповіді нижче.
«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, щойно ми з вами чули про два чуда, які створив Господь. Одні з багатьох із чудес, які він творив під час Свого життя на землі. Зцілення жінки, яка хворіла багато років і воскрешення дочки Іаіра. Подивімося, що Господь завжди був оточений юрбою людей. Коли сталось горе, коли дочка начальника синагоги Іаіра захворіла і вже наближалась до смерті він на диво не залишається з нею до кінця, а біжить швиденько до Господа. Розпихує ту юрбу, щоб тільки попросити Його прийти до нього. Спаситель погодився, пішов.
І ось, коли батько вже мав надію, що зараз прийде Господь, він чомусь зупиняється, бо якась жінка Його перестріла. Починається діалог, Спаситель починає запитувати, хто до Нього доторкнувся, від чого вона зцілився. І уявімо, що робилось в ті хвилини, в серці того батька. Він знає, що дитина його, ось, ось має померти, а Господь Ісус Христос чомусь розмовляє з іншими людьми. Але, він не почав сваритись, не почав кричати, він довірився Богу, так як йому сказав Спаситель: “Тільки віруй”.
І ми бачимо, що коли вже прийшов Господь, дівчинка вже померла. Вже послали до батька і він ідучи з Господом по дорозі чує ці слова. Померла дитина. Знову ж таки, неможливо передати і ніхто не може уявити, тільки той, хто, не дай Бог пережив подібне, що робилось в ті хвилини в його серці. Але з ним був Господь. І коли він прийшов в дім Іаіра, каже Господь до всіх хто зібрався плакати, співчувати, «не плачте, бо дівчина заснула». І люди почали сміятись з Нього. Не знали Хто до них прийшов. А до них прийшов Володар смерті і життя.
Воскресив Господь дівчинку, віддав батькам. Але ця історія Євангельська, має і для нас дуже великий урок, що максимально, що можна було зробити, батько зробив незважаючи ні на що, а все решту віддав у руки Божі. Отже, одним із рушіїв була його віра. Віра, що Господь може це зробити. І бачимо, що ця подія справила враження не тільки на нього, а в подальшому і на Марфу і Марію, сестер Лазаря, якого Господь також воскресив. Бо коли підбігли вони до Господа Ісусу Христа, казали: «Помер брат». Він каже: «Не переживай воскресне». Вона каже: «Знаю, що воскресне у воскресіння мертвих». Отже, вже тоді люди вірили у загальне воскресіння.
Зрозуміло, що ми живемо не в ідеальному світі і як би було просто, якби ми могли отак зціляти наших близьких, рідних, просто силою віри, взяти і воскресити. Іноді таке трапляється, що люди одужують від важких хвороб, продовжують жити, але зрештою все наше життя, життя кожної людини на цій землі обмежене. І навіть тих, кого Господь воскрешав, як цю дочку Іаіра, як і Лазаря, зрештою вони також відійшли від цього світу, адже це є наслідок гріхопадіння від Адама.
Всі ми, хто народжуємось маємо звідси піти. Але ми знаємо, що ми не йдемо звідси назавжди. Ми не втрачаємо тих, кого ми любили, ким дорожили, навіть попри те, що ми доклали максимум зусиль, щоб допомогти їм, попри те, що ми вірили Богу і молились за них, вони пішли від нас, пішли з цього світу, але не назавжди. Як каже Спаситель, вони заснули. Це тимчасовий сон.
Важко, боляче, адже кожен з нас втрачав і близьких і рідних, а особливо зараз, ми бачимо скільки горя переживає наш нарід, сім’ї яких, втрачають своїх рідних близьких. Але сила нашої віри і слова Спасителя, хай підтримують нас і нагадують нам, що смерть в цьому житті явище тимчасове. Що всі ми йдемо до Господа, ніби засинаємо. Після другого пришестя Спасителя, всі знову воскреснемо.
Але чого це нас навчає? Це нас навчає цінувати кожен день нашого життя. Кожну хвилину, кожну годину, кожну можливість поспілкуватись з близькими людьми, навчають нас берегти і ставитись з любов’ю один до одного, адже не знаємо в який час підемо. Не знаємо чи зможемо ми сказати, що зробили найкраще з того, що могли, для близької нам людини чи інші люди зробили для нас. Ми всі під Богом ходимо.
Отже один з найбільших уроків, які ми можемо винести з Євангелія, наскільки ми повинні цінувати цей дарунок, який Господь дарував нам – життя. Адже знову ж таки повторимось, колись ми вже з вами згадували, що напевне час, це єдине чим ми володіємо. Єдине, що ми не можемо повернути. Володіємо в якому плані? Що ми самі розпоряджаємось, як і на що його витрачати. Як проводити своє життя. Все залежить виключно від нас.
Отже дорогі друзі, втішаючись вірою у Бога, молячись за тих, хто вже відійшов чи через хворобу, чи через вік, чи загинув захищаючи нас з вами, молячись за них цінуймо кожну хвилину, кожну годину, кожен день, які Господь дарував, постараймось поводити так, як мають проводити християни. З любов’ю до Бога і в любові до людей. Важко це? Не стільки важко, скільки вимагає зусилля зробити над собою. Але все ми можемо в укріпляючому нас Христі. Пам’ятаймо це, що Господь з нами, до чого ми покликані і дякуймо Йому за кожен день нашого життя. Амінь».
