Банкрутство благодаті Московського патріархату. Автор: отець ПЦУ Георгій Чічак.
А розмов то було за цих 30 років! Лекції, конференції, брошурки (які роздавали безплатно при тому, що Євангеліє продають)), проповіді від найменших сільських амвонів, до найвищих архієрейських кафедр. І все про те, які ж правильні, які ж одні канонічні і супер благодатні, духовні, набожні, спасенні, і ніхто, ніхто більше! Скільки цих страшилок лякаючих простий люд, що треба триматися за Москву, що би не було, бо тільки звідти спасіння. І це працювало. Люди вірили, що Дух Божий сходить тільки по московській франшизі.
Погляньте тепер на цю хвалену супер благодатність МП, де вона? Це Дух Божий надихає патріарха Кіріла? Ви чули, що він наговорив тільки за останніх кілька днів? А чуєте, що говорять інші архієреї, духовенство? Не слідкуєте? А ви поцікавтесь, щось канонічність не спрацювала. Де їхня духовна мудрість? Де благодать Христова, що просвічує серця? Чому Таїнства їх не врятували їх від сатанинського безумства? Де світло істини, яке дало би їм знати, що ті українці, яких вони поклали в могили, то звичайні люди, а не фашисти? Чого Ангел Божий таким духовним людям не відкрив, що ті не збирались нападати на росіян, що вони по буднях заробляли хліб насущний, а у неділі і свята часто ходили до їхніх же – МП храмів?
І ці люди всерйоз роками розказували, що без них українці нехрещені, невінчані, неосвячені і Богом непочуті. Подумати тільки!
Патріархія гола. Так торгували своєю благодатністю, що втратили просту людську совість. Всі ці пафосні речі про їх міфічну канонічну унікальність виявились не більше аніж «медь звенящи или кимвалъ звяцаяй». Ще й з іншими Церквами порозривали Євхаристію! Ібо поза політикою.
Ну в мене питання до тих, хто продовжує всю цю московську риторику в Україні й сьогодні: МОЖЕ ДОСИТЬ? Годі може бряцати в цю пустозвенящу мідь і надувати щоки типу – «ми діти Авраама!», бо давно відомо, що «діти Авраама» можуть стати дітьми сатани, а “Бог може й з каміння цього”… (Ів.37-47). Безперечно, в Церкві має бути порядок, але й має бути совість. Маємо дбати про канони, але не можна забувати про Євангеліє. Немає причин, щоб православні українці ворогували поміж собою, окрім відповідних політичних побажань Москви. То може досить людям голови морочити цим московським мракобіссям і почати говорити всерйоз одне з одним? Може досить продовжувати ділити народ за кремлівськими лекалами і сісти за стіл та поговорити нормально без лозунгів і декларацій?
ПЦУ постійно пропонує діалог. Митр. Епіфаній якось запропонував почати розмову відклавши всі претензії з минулого, а повірте, в ПЦУ і в суспільстві до УПЦ багато претензій. І це хороша пропозиція, добра і правильна. Вона без амбіцій і попередніх принизливих умов, з рівноправною повагою. Є багато варіантів об‘єднання зі збереженням окремих структур, було би тільки бажання. Це було би відповідально і прекрасно як для віри, так і для суспільства. Треба об‘єднуватись.
Треба сідати за стіл і говорити всерйоз, не продукувати розділення і не спускати конфлікт на низи. Це все легко і просто можна вирішити, аби тільки бажання. Тому всім, хто небайдужий до того, що відбувається, до православної віри, до свого народу і майбутнього, треба вимагати від духовенства і архієреїв діалогу. Всі аргументи московської патріархії збанкрутіли, а руському міру після всього в Україні місця не може бути.
