Предстоятель Російської православної церкви патріарх Кіріл у своїй проповіді 25 вересня по суті схвалив жахи і злочини, скоєні в Україні «братами» з Росії, і поки незрозуміло як ставляться до заяв Кіріла православні, які проживають в Естонії, – пише у своєму коментарі архиєпископ Естонської Євангелічно-Лютеранської Церкви Урмас Війлма.
Патріарх РПЦ Кіріл виголосив у неділю проповідь про самопожертву як найвищу форму любові, спираючись на аналогію з жертовною смертю Ісуса.
Говорячи про полеглих на полі бою, Кіріл зазначив: «Ми усвідомлюємо, що люди гинуть на полях міжусобних чвар. Церква молиться, щоб ця ворожнеча якомога швидше припинилася і щоб якомога менше братів вбивали один одного в цій братовбивчій війні. І в той же час, Церква усвідомлює, що якщо хтось, спонукуваний почуттям обов’язку та необхідністю виконання присяги, залишається вірним своєму покликанню і гине під час виконання свого військового обов’язку, то він вчинив вчинок, рівнозначний жертві, він жертвує собою заради інших. Тому ми віримо, що ця жертва спокутує всі гріхи, які людина вчинила».
Кіріло також згадав про постраждалу Церкву Росії, України, Білорусі та багатьох інших народів, які живуть на величезному просторі традиційної «руської землі». Він зазначив, що Церква молиться за швидке вирішення суперечок, торжество справедливості, відновлення братерських стосунків і подолання всього того, що накопичувалося роками, що призвело до кривавого конфлікту.
Тримати в молитовних обіймах країни згаданої «землі Руської» говорить про те, що шансів уникнути цих історичних «обіймів» мало. Скоріше, патріарх висловив ідею, що якщо молитися досить довго, все може повернутися до того, як було.
Читаючи щоденні повідомлення про жахи та звірства, зґвалтування та тортури, які чинять в Україні «брати» з Росії, дивуєшся, як патріарх Кіріл може сам у це вірити і відкрито заявляти, що всі гріхи, вчинені насильством, можна змити.
Висловлювання Кіріла можна інтерпретувати так, що підняти зброю проти братнього народу з ризиком для життя — це спокутувати всі тортури, зґвалтування, вбивства, знущання та винищення, вчинені в ім’я «обов’язку» та «необхідності шанувати присягу».
Усі перераховані мерзоти, на мій погляд, неявно запрошені чи навіть схвалені. Факти, хоч і не згадуються в проповіді, підтверджують ті жахи, які відбувалися на захоплених землях України.
Своєю патріаршою владою Кіріл гарантує, що якщо воїн загине в цьому подвигу, то його жертва «зітре всі гріхи, які вчинила людина».
Це повідомлення про «дозвіл на вбивство» було приурочено до мобілізації в Росії, що свідчить про те, що патріарх Кіріл та президент Владімір Путін координують свої зусилля.
Проповідь патріарха Кіріла повторює заклик папи Урбана II 1095 року до хрестового походу проти мусульман-сельджуків, який був виголошений перед Клермонським церковним собором і записаний багатьма присутніми.
«Усі, хто помре в дорозі, сушею чи морем, або в битві проти язичників, отримають негайне відпущення гріхів. Це я дарую їм через Божу силу, якою я наділений /…/ Відповідно вирушайте в цю подорож на відпущення ваших гріхів із запевненням нетлінної слави Царства Небесного».
Різниця між російською агресією в Україні та Першим хрестовим походом полягає в тому, що вона не відбулася тисячу років тому десь у середньовічному світі. Більше того, боротьба в Україні не ведеться проти язичників-невірних, у яких треба відвойовувати Святу Землю.
Патріарх Кіріл називає конфлікт в Україні спочатку «війною», але пізніше він називає його «ворожнечею» між «братніми народами». Якщо, на думку духовенства сусідньої країни, вторгнення Росії в Україну є нічим іншим, як сваркою між братніми народами, чому ті, хто жертвує своїм життям, повинні отримувати непропорційно щедрий викуп? Не важко було б зараз навіть оголосити всіх померлих мучениками.
Виникає запитання: якщо це братовбивча війна, то чи заклик патріарха до самопожертви на полі бою для отримання автоматичного і радикального відпущення гріхів стосується «братів», які воювали з обох боків?
Коментарі та молитви Кіріла звучать майже святотатством у світлі щоденних розповідей про жахливі кровопролиття та злочини, які відбуваються в захоплених регіонах.
Як можна сприймати близько до серця слова патріарха Кіріла, в якому він просить Бога не дати, щоб нинішня сварка створила «стіну ворожнечі між братерськими народами» і не дозволила військовим діям підірвати «духовну єдність Святої Русі»?
Що ми повинні думати, коли церковний священник молиться за Боже милосердя, щоб загоїти всі рани, щоб усе, що завдає багатьом горя, було стерто з пам’яті, щоб якомога менше людей гинуло чи постраждало під час сварок, щоб якомога менше було вдів і сиріт, роз’єднаних сімей, розривів дружби й братства?
У контексті семимісячної війни Росії в Україні дуже мало голосів членів або керівників Естонської Православної Церкви, пов’язаних з Москвою, які дають зрозуміти, що православні християни, які живуть в Естонії, думають про погляди патріарха Кіріла.
Напружену атмосферу між різними або одномовними етнічними та релігійними групами Естонії можна було б розрядити набагато швидше, якби було зрозуміло, чи віряни РПЦ, що живуть по той бік Чудського озера та річки Нарви, підтримують заяви патріарха Кіріла чи чітко й недвозначно їх заперечують.
У культурі, що не має спільного розуміння війни Росії, її духовної та фізичної агресії в Україні, не однаково засуджує це насильство та його прихильників, естонським християнам стає все важче брати участь у церковному служінні.
