Наприкінці весни Українська Православна Церква пішла на безпрецедентний крок : на Соборі 27 травня анонсувала зміни до власного статуту, які мали б реально засвідчити самостійність та незалежність УПЦ від Москви. В Офісі президента навіть називали це подією “метаісторичного масштабу”. Ще б пак, адже виття на болотах тоді піднялося неабияке: як “покарання” УПЦ за свавілля РПЦ відібрала кримські єпархії. Але минуло вже майже чотири місяці, а текст свого нового статуту УПЦ МП офіційно так і не опублікувала. Чому єпископат УПЦ МП не поспішає остаточно завізувати свій розрив зв’язків із москвою – з’ясовував “Апостроф“.
Молодший брат москви
Після 24 лютого питання про зв’язки УПЦ з москвою стало руба. Якщо до широкомасштабного вторгнення декларації мирного вирішення конфлікту без конкретної ідентифікації агресора сприймалися активною частиною суспільства із невдоволенням, але терпимо, то після 24 лютого ця чаша терпіння переповнилася.
З одного боку, патріарх гундяєв “благословляв” рашистів іти вбивати українців, а з іншого боку, у статуті релігійної організації, що діє в Україні, було прямо зазначено, що вона пов’язана з помісними православними церквами через РПЦ. Тобто пов’язана із структурою, керівник якої схвалює геноцид українського народу.
Крім того, у статуті значилося, що УПЦ – самоврядна частина РПЦ та у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору РПЦ.
Такий стан справ спровокував вал переходів місцевих релігійних громад із УПЦ до ПЦУ та нову хвилю негативу у бік УПЦ. Пожежу, що спалахнула, потрібно було терміново гасити, адже вже навіть місцева влада, наприклад Бориспільська громада Київської області, стала ухвалювати постанови про заборону діяльності УПЦ на їхніх територіях. З такими темпами парафії УПЦ розлетілися б за лічені місяці.
В УПЦ вихід знайшли: на Соборі 27 травня УПЦ було ухвалено рішення змінити свій статут. “Собор схвалив відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Українською Православною Церквою, які свідчать про повну самостійність та незалежність”, – йдеться у підсумкових документах Собору.
Таке рішення дозволило знизити градус напруги. Але! Собор був у травні, а зараз уже кінець вересня. Де новий статут? Що у ньому написано? Зв’язок із РПЦ реально розірваний? І ось тут починається все найцікавіше.
Зникла грамота
Колишній статут, в якому було про зв’язок із москвою, був опублікований на офіційному сайті УПЦ. Тепер цього статуту там нема. Але немає і нового документа, щоби переконатися, що УПЦ справді розірвала всі зв’язки з москвою.
“На сьогоднішній день законодавство не зобов’язує релігійні об’єднання публікувати статут на своєму офіційному сайті, але це було б важливо зробити. І про це Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) вже багато разів спілкувалася з Київською Митрополією УПЦ. На жаль, досі досі не опублікували”, – пояснила “Апострофу” голова ДЕСС Олена Богдан.
Натомість на офіційному сайті РПЦ у розділі “діячі Російської Православної Церкви” є профайл предстоятеля УПЦ Митрополита Онуфрія та всіх єпископів УПЦ.
Тим часом міністр культури Олександр Ткаченко на початку вересня повідомляв, що Мінкульт так і не отримав фінальної редакції зміненого статуту УПЦ.
“Ми з нетерпінням чекаємо на остаточну редакцію їх зміненого статуту для того, щоб можна було відповідально сказати, наскільки ці зв’язки розірвані”, – заявив Ткаченко.
У самій УПЦ на прохання “Апострофа” надати текст документа, порадили користуватися “зливами” у пресу, які з’явилися ще влітку.
У державній службі з етнополітики та свободи совісті пояснили “Апострофу”, що насправді УПЦ подавала їм свій оновлений статут ще на початку червня. А ті “зливи”, що “гуляють” у пресі, зокрема, на тематичному ресурсі “Релігійно-інформаційна служба України” – і є новий статут.
У цьому документі дійсно вичищено всі прямі згадки про зв’язки з РПЦ. Але цитуючи слова “класика”: не все так однозначно.
Що не так зі статутом
У першому ж пункті статуту сказано, що УПЦ самостійна та незалежна у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II від 27 жовтня 1990 року.
До речі, на такій формі незалежності в УПЦ наполягали ще до зміни статуту.
“Незалежною та самостійною у своєму устрої УПЦ є ще з 1990 року. Проте деякі деструктивні сили в Україні наполегливо не бажають цього розуміти”, – зазначив голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент (Вечеря).
І тут варто докладніше зупинитися на тому, що це за Грамота Алексія. Яку таку самостійність вона надає УПЦ?
1990 року РПЦ скасувала український екзархат та документально підтвердила, що Українській Православній Церкві надається незалежність та самостійність в управлінні. Але водночас Собор 1990 року підтвердив, що УПЦ пов’язана з Єдиною Святою, Соборною та Апостольською Церквою через РПЦ. На той момент це було креативне рішення покійного патріарха Алексія, щоб попри суспільний запит в українському суспільстві не давати реальної автокефалії УПЦ, а замінити її туманною “незалежністю” під чуйним керівництвом москви.
“Грамоту давали з тим розрахунком, що якщо україно-російські відносини призведуть до відновлення інтеграції, то УПЦ не стане самостійною. Іншими словами, якби ми перетворилися на другу Білорусь, то вся православна церква в Україні була б у єднанні з московським патріархатом, намагалися б ліквідувати розкольників, греко-католиків. А якби все розвивалося за націоналістичним сценарієм, як, наприклад, у Грузії, то москва дала б технічну автокефалію. Тому Грамота так і була написана: про автономну церкву, але з можливістю ліквідувати цю обмежену самостійність, або надати технічну автокефалію”, – пояснює “Апострофу” релігієзнавець Юрій Чорноморець.
Тож не дивно, що пункт у новому статуті про незалежність УПЦ на основі Грамоти Алексія ІІ зацікавив і ДЕСС. Держслужба ще в липні написала в УПЦ листа з проханням офіційно роз’яснити, що це все означає.
“У Грамоті Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II від 27 жовтня сказано: “Українська Православна Церква, поєднана через нашу Російську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою”. Просимо роз’яснити значення та практичні наслідки для діяльності УПЦ положення про з’єднання УПЦ з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою через Російську Православну Церкву”, – значиться в тексті листа ДЕСС, який є у розпорядженні “Апострофа”.
“Ми просили дати відповідь на одне запитання. На жаль, відповіді досі не отримали письмово. Тільки усно. Нам потрібне письмове, а не лише усне пояснення про практичні наслідки цього пункту у Грамоті. Це мав на увазі і міністр: офіційні пояснення до статуту, а не сам статут. Лист ДЕСС зареєстрований у Київській Митрополії УПЦ 4 липня”, – зазначила Олена Богдан.
ДЕСС не дарма так наполеглива, адже трактування прочитання Грамоти у новому статуті – важливе питання.
“Трактувати Грамоту можна по-різному. Вона видавалася на основі рішення Архієрейського Собору. А рішення Архієрейського Собору вносило до статуту РПЦ розділ про УПЦ. Тобто якщо так трактувати Грамоту, то всі питання про УПЦ потрібно шукати у статуті РПЦ. А можна й трактувати як крок до незалежності, посилаючись на цю Грамоту. Але рішень про незалежність від РПЦ немає. Все інше – трактування та розмови”, – каже “Апострофу” священик ПЦУ, ректор Православного Університету Святої Софії-Премудрості Георгій Коваленко.
Тож чому ж УПЦ мовчить і публічно не повідомляє, як саме розуміє свою незалежність на основі Грамоти патріарха Алексія? Яку гру веде?
Складний вибір
За словами експертів, ігри у хованки – вимушена стратегія УПЦ, оскільки предстоятель церкви митрополит Онуфрій опинився у дуже складному становищі. Адже якщо УПЦ не з москвою, то з ким?
“УПЦ немає в диптиху, вони не є окремою церквою. Незалежна церква – такого статусу немає. Або автокефалія, або автономія, або екзархат. А УПЦ ні перше, ні друге, ні третє”, – каже “Апострофу” релігієзнавець Ігор Козловський.
Автономію москва не дасть, автокефалію українській церкві Вселенський патріарх уже дав, відповідно, щоб не об’єднуватися з ПЦУ та водночас не випадати з канонічного статусу, для УПЦ важливо зберігати хоч якийсь зв’язок з москвою.
“Якщо ви спитаєте будь-яку церкву, то вам скажуть, що УПЦ – це парафії РПЦ в Україні. Саме так до УПЦ весь час ставився Вселенський патріархат та інші помісні церкви”, – зазначає Коваленко.
“Московська патріархія вирішила на своєму синоді, що вони чекають на офіційне подання нового статуту УПЦ з правками, щоб дати на нього свою реакцію. А митрополит Онуфрій мабуть чекає, що всі його вірні звикнуть до такого незрозумілого самостійного статусу, і чим пізніше розгорнеться війна з москвою (адже вона статут не визнає), тим вигідніше Онуфрію. Зараз звикнуть парафіяни, а потім він отримає свободу дій: або повернутися до москви, якщо раптом війна піде в інший бік, або навпаки заявить Вселенському патріарху, що потрібно збирати 15 предстоятелів і вирішувати яким може бути статус його церкви, які можуть бути взаємини із ПЦУ. Сам він не хоче цього вирішувати”, – додає Чорноморець.
Фейкова незалежність
У такому разі, чи можна стверджувати, що в УПЦ дотрималися слова, даного українському суспільству на Соборі 27 травня, і стали реально незалежними?
“Їх дії на окупованих територіях говорять про те, що жодної реальної незалежності не відбулося: і московського патріарха згадують, і співпрацюють з колаборантами та окупантами. І ці люди – частина однієї й тієї ж структури. Тобто одна й та сама структура на нашій території говорить про те, що не залежить від москви, а на окупованих територіях ця ж структура каже, що вона є частиною РПЦ. І ці дві частини між собою в єднанні”, – зазначає Георгій Коваленко.
“Онуфрій мав би 15-ти предстоятелям написати листи, щоб УПЦ визнавали у новій якості. Але він цього не зробив. А якщо так, то для всього Вселенського православ’я він залишається частиною московської патріархії, – додає Юрій Чорноморець. – Їхні правки в статут суперечать самій Грамоті, в якій написано, що УПЦ незалежна тільки в межах РПЦ. Якщо на Грамоту хотіли б послатися правильно, то треба було б написати “в розвиток положень Грамоти про самостійність УПЦ, ми пишемо такий-то статут”. А виходить, що посилаються на Грамоту, яка не давала повноважень для написання нового статуту. При цьому УПЦ з точки зору канонічного права могла б заявити про власну автокефалію: у них майже 100 єпископів, розвинене церковне життя, 11 тисяч парафій, духовні школи, монастирі. Всього цього достатньо для самостійної автокефальної церкви, тим паче, у нас країна з давньою православною традицією. Натомість вони посилаються на Грамоту, яка передбачає обмежену самостійність – це нонсенс”.
А тому чи варто дивуватися, що залежна від москви церква не може стати справді проукраїнською.
“Вони досі не засудили колаборацію своїх священиків та єпископів. А це триває з 2014 року. А УПЦ мовчить. І це не лише дивне, а й злочинне мовчання, адже церква має розуміти, що вона є частиною громадянського українського суспільства”, – каже Козловський.
“Жоден з колаборантів не покараний. Немає жодних рішень. Незважаючи на зміни у статуті, ми не бачимо, щоб Київська Митрополія справді стала проукраїнською. Потрібне законодавство, яке прямо б забороняло будь-які формальні та неформальні зв’язки релігійних об’єднань із центрами в країні агресора. А якщо ці зв’язки виявляються, то мають бути санкції, а конкретні люди підпадатимуть під статтю про колабораціонізм”, – резюмував Юрій Чорноморець.
Але гра у хованки у 100% випадків закінчується однаково – того, хто сховався, рано чи пізно знаходять.
