Єродиякон Рафаїл Місіяулі (Кіпрська Церква)*
З дня початку «Українського питання» в лавах Православної Церкви в церковних відносинах відбулися кардинальні зміни. Різноманітні зміни та розвиток, які ми переживаємо з того дня, самі по собі ведуть до завершення цілого питання, рухаючись єдиним напрямком, а саме – виправданням Вселенського Патріархату.
Ключові нові елементи та зміни, які привели до цього висновку, такі:
А. Війна в Україні та відокремлення Митрополита Онуфрія від Московського Патріархату, в незалежності від мотивів, політичних чи емоційних через війну, поставили надгробні плити на питанні бажаної єдності, якій колись міг би служити будь-який нейтралітет у цьому питанні.
B. Представлення нових доказів, які доводять апостольське приємство визнаних і відновлених українських архієреїв, більше не залишає місця для богословського сумніву, щодо канонічної цінності їхнього священства.
C. Апеляція (від грецького Έκκλητο [Екліто]) (правила 9 і 17 4-го Вселенського Собору) у православному світі, по відношенню до Українського питання , трактувалася двояко: по-перше, вона розглядалася як невід’ємне право і виняткова прерогатива Вселенського Патріарха для розгляду апеляцій від інших Церков. У другому способі, який ми чули і читали в період Українського Питання, вважалося, що цей привілей Екліто(апеляції) стосується тільки територій, які знаходяться під юрисдикцією Вселенського Патріархату. Статут (Церкви Кіпру) лише підтвердив Правила Четвертого Вселенського Собору. Ми, як Церква Кіпру, чітко прийняли першу позицію, яка також є канонічною позицією Вселенського Патріархату[2]. Зрештою, це передбачає найпростіший, прозорий і зрозумілий спосіб прийняття та введення Екліто Вселенського Патріархату в новий Статут Церкви Кіпру. Цей внесення до Статуту зроблено за згодою всіх членів Священного Синоду, які й сьогодні складають наш Священний Синод.
Що стосується можливості Вселенського Патріархату надати автокефалію після 11 жовтня 2018 року, то це є виправданим, оскільки разом із відновленням у священстві він скасував Грамоту Патріарха Діонісія IV, якою Патріарх Московський висвячував того, кого обере духовенство і зібрання мирян Києва, з умовою, щоб Київ перш за все поминав патріарха Константинопольського. Отже, з відкликанням цієї Грамоти адміністративні відносини Москви з Києвом були розірвані.
Таким чином, три головні елементи (а. єдність православних, б. можливість Вселенського Патріархату відновити Церкву України у повній своїй юрисдикції та в. канонічність визнання українських архієреїв), які, на той момент, коли це питання обговорювалося, привели Кіпрську Церкву до позиції нейтралітету, сьогодні вони не діють. Отже, згідно з новими змінами та доказами, які ми маємо перед нами, засвідчуємо їх сприйняття. Цим рішенням Священного Синоду Святої і Апостольської Церкви Кіпру було вирішено поминати Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія як канонічного Предстоятеля Церкви України. Це автоматично означає визнання стану Автокефалії Церкви України з її Предстоятелем Митрополитом Епіфанієм. Сказавши це, ми впевнені, що Блаженніший Епіфаній спробує розпочати новий діалог із Митрополитом Онуфрієм і Священними Архієреями разом із ним, щоб мирно вирішити це питання самими українцями.
Це жодним чином не применшує архієрейської цінності митрополита Онуфрія, якого справедливо визнають доброчесним єрархом. Я особисто вважаю, що якби він брав участь в Об’єднавчому Синоді в грудні 2018 року, в якому Вселенський Патріарх запропонував йому взяти участь і мати можливість бути обраним на Київський престол, сьогодні все могло б бути інакше.
Я присвячую цю статтю Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію, з великою пошаною, сердечною любов’ю та відданістю, бажаючи розставити речі на свої місця, так само, як повернули їх на свої місця у мою свідомість правда та події, про які я згадав вище.
Я роблю цей крок, тому що після нашого останнього візиту на Фанар, супроводжуючи мого Високопреосвященнішого Митрополита Тамасу і Орініс Ісаю, я зізнаюся, що Вселенський Патріарх ставився до нас як справжній духовний батько, який вболіває, турбується і цікавиться всіма православними.
Завжди, коли я пишу, я пишу на основі правди та любові до Церкви. А правда в українському питанні полягає в тому, що розвиток подій і побічні ефекти війни, а також нові дослідження, які розвіюють підозри щодо дій визнання нерукоположених і самовисвячених, більше не можна ігнорувати.
Я зізнаюся, що, їдучи на Фанар, я мав занепокоєння та застереження щодо цього питання, згідно з даними, якими я володів на той момент. Єдине, що мене втішило, це запевнення мого митрополита, що на Фанарі ми матимемо можливість пізнати правду в усіх її вимірах і вирішити всі наші питання, факт, який нарешті точно підтвердився, саме так як він це і відчував.
Співчуття та розуміння Патріархом наших хвилювань були особливо сильними та важливими, а відповіді та докази, які він нам надав, були каталізатором. Зокрема, нещодавнє та ретельно богословсько задокументоване дослідження Головного секретаря Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату архімандрита Григоріоса Франгакіса прояснило питання визнаних хіротоній як митрополита Епіфанія, так і митрополита Макарія Малетича. Витоки хіротонії Макарія походять від Мстислава, Філарета та Іоанна Боднарчука.
Тому, як щирий священнослужитель Святішої і Апостольської Кіпрської Церкви, я переконаний і згоден з рішеннями Священного Синоду нашої Церкви, як, зрештою, мій Митрополит Тамасу Ісая зробив і зізнався в інтерв’ю місцевій кіпрській газеті «Phileletheros», від 6 серпня 2022 р., я смиренно прохаю дорогоцінних молитовних благословінь Вселенського Патріарха.
Кіпрська Церква, навіть з усіма її «пригодами» на цьому шляху, довела вкотре, як і належало, що вона гармонізує і рухається нога в ногу, з Вселенським Патріархатом і підтримує мученицький Фанар, який бореться в несприятливих умовах, щоб вижити і зберегти скарб Православного Богослів’я та свідчення в усьому світі.
Визнання Митрополита Київського Епіфанія Предстоятелем 15-ї Православної Автокефальної Церкви є незворотною подією.
Усім вище написаним я звертаюся з монашим «благословіть»**, як до Його Всесвятості, так і до Предстоятеля нашої Церкви, шанованого єрарха архієпископа Кіпру Хризостома, запевняючи їх, що наша любов і пошана завжди будуть незмінними до їх достойноповажних особистостей.
Молюся Триєдиному Богу, щоб моє перо принесло умиротворення Його Всевятості та його оточенню, які тримають і захищають Фермопілес (вислів, що означає сумлінне, героїчне виконання обов’язків) Православ’я недосяжним від його почасти внутрішніх і зовнішніх спокус.
Джерела, використані у статті:
[1] Ιωάννη Ε. Καστανά, Το Έκκλητον ενώπιον του Οικουμενικού Πατριάρχου στην Εκκλησία της Κύπρου, Κεφάλαιο Τέταρτο: «Το προνόμοιο στα καταστατικά κείμενα της Εκκλησίας της Κύπρου», εκδόσεις Hippasus, (σσ. 75-91).
[2] Καταστατικός Χάρτης της Εκκλησίας της Κύπρου, Άρθρο 81, σ. 53.
*Отець Рафаїл Місіяуліс є єродияконом Священної Митрополії Тамасу і Орініс Церкви Кіпру.
** вираз «ευλόγησον» [евлогісон], що означає «благослови», використовується в монашому та взагалі церковному середовищі також як «пробач». Зробивши щось не хотячи одне одному, від монахів можна часто почути замість «συγχώρα με» [сінхора ме], що означає «вибач мене» саме «благослови» [евлогісон]. Також у контексті вітання, тобто звертаючись(гукаючи) одне до одного священнослужителі та й віруючі миряни (носії грецької мови), замість природного «Так, слухаю» можуть використовувати «благослови». До прикладу наведемо пряму мову такого вітання:
– Отче Рафаїле?
– Благослови!
Оскільки з контексту видно, що автор використовує саме «монаше «евлогісон», тому можна припустити, що під проханням благословіння розуміється і прохання пробачити. Об’єктивно ж звичайно одному автору відомо точний контекст.
Переклад Духовного Фронту України.
